Складові журналістської майстерності

Березень 23rd, 201212:45 am

0


Складові журналістської майстерності

Як і в інших сферах людської діяльності, в журналістиці кожен проходить певні етапи професійного становлення. Талант же творчого працівника, до якого належить літературна праця, формується поступово, внаслідок самостійної праці, самостійного досвіду. Не можна навчити писати – цього можна навчитися. Тим паче, не можна навчити стати майстром у творчій справі. Майстри народжуються у процесі поєднання природних здібностей, знань, наполегливої праці, терпіння.

І все ж певні професійні знання як результат конденсованого досвіду, як своєрідний компас, орієнтир у суперечливих процесах творчості у журналіста, особливо початкуючого, повинні бути. Хоча б для того, щоб учитись і на чужому досвіді, на чужих, а не тільки на власних помилках. Нікому не вдається уникнути власних помилок, але можна звести їх до мінімуму і не винаходити заново велосипед.

Отже, щоб стати професіоналом у тій чи іншій сфері діяльності, необхідно хоч би у загальних рисах осягнути, в чому секрети ремесла. І тим паче, що у різних соціальних умовах сутність майстерності зазнає змін. Тоталітарна журналістика виробила одні критерії вимог до журналістики, демократична – інші. Не слід думати, що тоталітарна журналістика не виховувала своїх майстрів пера. І не діяла ефективно. Пропагандистська, саме пропагандистська, а не інформаційна діяльність ідеологів тоталітарної системи від Леніна і Троцького до Гітлера і Геббельса була, як свідчить історичний досвід, досить ефективною. То вже інша річ, що ця пропаганда і породжена нею журналістика були аморальними, кон’юнктурними і брехливими в своїй основі, антилюдськими і у кінцевому підсумку приреченими.

Як уже зазначалось, відмінність демократичної журналістики від тоталітарної, крім багатьох інших ознак, полягає у тому, що у демократичному суспільстві, яке ми намагаємось будувати, ЗМІ становлять відносно самостійну силу, “четверту владу”. Відтак і поняття майстерності трактується в них по-різному. У свій час журналіст насамперед повинен був вміти переконливо, дохідливе і популярно пропагувати, доносити до аудиторії розроблені кимось зверху доктрини, теорії, ідеї, по можливості ілюструючи їх прикладами із життя. Тому тривалий час існував погляд на майстерність журналіста як на вміння побудувати твір таким чином, щоб він легко, емоційно сприймався і ліпше засвоювався. Відповідаючи на запитання про те, що є літературна майстерність у журналістиці, один з авторитетних на той час дослідників стверджував: “Це сукупність композиційно-сюжетних і мовно-стилістичних засобів, яка дає можливість авторові глибше заглядати в зміст, ясніше викладати думку і насичувати її такими поглядами, які б здатні були оволодіти читачем, його мисленням і його емоціями”.

Якщо для того часу це визначення, хай і стилістично незграбне, можна було сприймати як належне, адже журналіст повинен був у кінцевому підсумку ілюструвати, підтверджувати окремими фактами “геніальні” партійні ідеї, то важко зрозуміти тих авторів, які й сьогодні, хай у дискусійному плані, ставлять у журналістиці на перший план “майстра виготовлення тексту”, вважаючи це сенсом професії. “Не знання з економіки, культури, медицини, техніки, а власне знання глобальних процесів текстотворення, розуміння текстової діяльності як суспільного явища, покликаного регулювати соціальні відносини в суспільстві, є основою журналістської діяльності. Річ не в тому, має журналіст знання з різних галузей і сфер соціального буття чи ні, річ в іншому – у здатності та вмінні його написати і сказати про будь-що переконливо і грамотно. У цьому й полягає майстерність журналіста”.

Тут з автором можна погодитись в одному: до журналістської діяльності треба підходити як до абсолютно самостійного і дуже специфічного виду суспільної діяльності, що знання економіки, техніки, культури чи медицини не забезпечують успіху в журналістській творчості. Інакше найкращими журналістами автоматично ставали б академіки, заслужені працівники сільського господарства, свинарі і доярки, шахтарі і металурги та інші знавці свого діла. Насправді це не так.

Але наведене тут тлумачення фахових ознак літературної праці журналіста є однобічним, звуженим, а значить неправильним, шкідливим. Воно хибне як з теоретичної, так і з практичної точки зору. З теоретичного погляду не може бути вдалим виступ, позбавлений вагомості змісту, тобто оригінальності фактів, їх зіставлення, осмислення, компетентності в оцінках та судженнях. Навіть елементарне повідомлення потребує вміння розібратись у складних явищах і процесах. Інакше журналіст опиниться у позиції героя редактора сільськогосподарської газети з відомого оповідання Марка Твена. Ніякі формальні словесні “окраси”, “знання глобальних процесів текстотворення” тут не зарадять.

З практичної точки зору журналіст, який не розбирається у питаннях політики, економіки, культури, науки, ніколи не буде користуватися повагою колег і керівництва редакцій. Інша річ, що працівник ЗМІ не може бути компетентним у всіх сферах життя на рівні дипломованого фахівця. Але у ході практичної діяльності він зобов’язаний ці знання постійно набувати всіма доступними засобами. В окремій галузі знань він, як свідчить практика, змушений бути обізнаним на рівні фахівця.

Журналістові, як і письменникові, промовцеві, треба мати насамперед що сказати читачеві, глядачеві, слухачеві, а відтак вміти сказати вчасно, точно, стисло, дохідливо, переконливо, емоційно. Одне нерозривно пов’язане з іншим, але визначальним є все-таки зміст сказаного, а вже опісля – вміння втілити його у відповідну форму.

Складові журналістської майстерності – Частина 2
Складові журналістської майстерності – Частина 3
Складові журналістської майстерності – Частина 4

Літературне джерело:

Здоровега В.Й. теорія і методика журналістської творчості : підручник / Володимир Здоровега. – 2-ге вид., перероб і допов. – Львів : ПАІС, 2004 – С. 74-83.