Соціальні рухи та їх різновиди – Частина 2

20 Червня, 201210:52 am

0


Соціальні рухи та їх різновиди – Частина 2

Соціальні рухи та їх різновиди

Теорія масового суспільства, запропонована Вільямом Корнхаузером (1959), стверджувала, що суспільні рухи залучають соціально ізольованих людей, у яких відсутнє почуття власної значимості. На думку автора, такі рухи виникають у суспільствах мас. Вони і політичні, і особистісні, тому що дозволяють людям відчути свою значимість і належність до групи. Учасниками суспільних рухів найчастіше стають психологічно вразливі люди зі слабкими соціальними зв’язками, які піддаються маніпулюванню з боку лідерів. Звідси, суспільні рухи рідко бувають демократичними. Теорія масового суспільства найбільш критикується за твердження, що соціальні рухи викликані неповноцінними людьми, а не соціальними недоліками.

Теорія структурної напруги була розроблена Нейлом Смелзером (1962), який визначив 6 факторів, які сприяють формуванню соціальних рухів:

1) Фактор структурної обумовленості. Соціальний рух виникає в тому випадку, коли люди починають думати, що в їх суспільстві є серйозні проблеми.

2) Структурна напруга. Люди починають відчувати відносну депривацію, коли суспільство не відповідає їх очікуванням.

3) Розуміння проблеми. Для виникнення соціального руху необхідне чітке формулювання проблеми, розуміння причини її виникнення і шляхів розв’язання.

4) Фактори прискорення. Незадоволеність зріє довгі роки, а колективні дії відбуваються лише завдяки конкретній події.

5) Мобілізація до дій. Як тільки ступінь стурбованості людей певним питанням стає високим, вони готові діяти.

6) Недостатній соціальний контроль. Успіх будь-якого соціального руху значною мірою залежить від реакції політичних чиновників, поліції і армії.

Теорія мобілізації ресурсів вказує на те, що жоден соціальний рух не буде мати успіху, і навіть не зможе відбутися, якщо відсутні необхідні ресурси – гроші, людська праця, приміщення, зв’язок, доступ до ЗМІ, міжнародна підтримка. Іншими словами, успіх соціального руху залежить від здатності його учасників залучити ресурси, мобілізувати людей і укладати альянси.

Якщо деякі теорії соціальних рухів, зокрема теорія депривації, шукають відповідь на питання, – чому взагалі виникає мотивація до участі у соціальних рухах?, то теорія мобілізації ресурсів відповідає на питання, чому одна людина приймає участь, а інша ні в тому чи іншому соціальному русі. Згідно до базової тези послідовників цієї теорії соціальне невдоволення більш-менш постійне і завжди присутнє у сучасних суспільствах. Ще Лев Троцький казав, що якщо б зубожіння (депривація) було достатнім для революції, то маси весь час були б у стані бунту. Тому послідовники теорії мобілізації ресурсів вважають, що нема сенсу пояснювати соціальні умови, що викликають виникнення рухів. Замість цього вони підкреслюють важливість структурних факторів, таких як наявність ресурсів для досягнення тих чи інших цілей та мережі міжособистих стосунків, що слугують для залучення нових учасників руху. Люди беруть участь у русі не внаслідок депривації, а як раціональне рішення, що зважує плюси і мінуси, затрати та користь від участі в русі.

Можна виділити деякі головні групи ресурсів, що необхідні для зародження та розвитку соціальних рухів:

1) Група підтримки – це люди, що мають час та вміння здійснювати тиск щодо змін. Дуже часто це студенти, бо вони мають час та високий рівень освіти (революційний рух у Франції у 1968 p., ісламська революція в Ірані наприкінці 1970-х pp.).

2) Фінанси (для видання листівок, оренди залів, подорожей).

3) Юридичне забезпечення (для охорони учасників руху від арештів, тиску через легальні канали, надання легітимності діям, що корисне для залучення нових членів).

4) Доступ до засобів масової інформації (іноді для цього проводять якісь незвичні дії).

5) Зовнішня підтримка (у багатьох випадках ресурси та організаційна діяльність ззовні групи, що протестує, є критичною для розвитку колективних дій; така підтримка особливо важлива для бідних рухів).

Культурна теорія стверджує, що соціальні рухи залежать не тільки від матеріальних ресурсів і структури політичної влади, але й від культурних символів. Іншими словами, у кожній конкретній ситуації ступінь мобілізації людей при формуванні соціального руху найчастіше залежить від спільності їх уявлень про світ, які надають легітимність колективним діям і спонукають їх.

Мобілізація залежить від почуття несправедливості. Крім того, вони мають вважати, що не здатні справитися з ситуацією, якщо будуть діяти поодинці. Нарешті, соціальний рух посилюється, коли люди розробляють символи і виникає відчуття спільності, що призводить до сильних почуттів і спрямовує емоційну енергію в організовані дії. Ця теорія нагадує нам, що в основі соціальних рухів лежать не лише матеріальні ресурси, але й культурні символи.

Теорія нових соціальних рухів підкреслює відмінні особливості тих рухів, які зародилися в постіндустріальних суспільствах. Люди, які вступають у соціальні рухи, переймаються питаннями про якість життя, і не тільки економічного характеру. Для рухів характерний міжнародний масштаб, їм сприяє глобалізація ЗМІ і нові інформаційні технології.

Вищеописані теорії не суперечать одна одній – при одному й тому ж рівні незадоволеності рух може виникнути чи ні в залежності від наявних ресурсів, або ж навпаки – при однаковому організаційному рівні ситуація, що склалася, може викликати чи не викликати рух. Вони висвітлюють різні аспекти соціальних рухів.

Соціальні рухи та їх різновиди – Частина 3
Соціальні рухи та їх різновиди – Частина 4