Соціальні рухи та їх різновиди – Частина 3

20 Червня, 201210:52 am

0


Соціальні рухи та їх різновиди – Частина 3

Соціальні рухи та їх різновиди
Соціальні рухи та їх різновиди – Частина 2

Стадії соціальних рухів.

Незалежно від різниці в соціальних рухах, всі вони розвивають майже однаково. Звичайно вчені виділяють 4 стадії:

1) Виникнення.

2) Інтеграція.

3) Бюрократизація.

4) Спад.

При цьому виділяють чотири чинники, внаслідок яких соціальний рух йде на спад:

1) Успіх, коли учасники досягли своїх цілей.

2) Невдача через нестачу організації чи внутрішні суперечки.

3) Зрада лідерів: влада примушує лідерів відмовитися від своїх цілей, запропонувавши їм гроші, престижне положення та інші винагороди.

4) Придушення.

5) Інтеграція лідерів і самого руху у політичну систему. Теорія еліт В. Парето.

Італійський соціолог Вільфредо Парето у праці «Трактат із загальної соціології» (1916) виклав свої погляди, які пояснюють ряд факторів соціальної динаміки. Він виходив з того, що суспільством завжди правила й повинна правити вибрана, наділена особливими соціальними та психологічними властивостями меншість – еліта (ввів у науковий обіг цей термін) – група осіб, що володіють вищими показниками у своїй галузі діяльності. Це особи, які отримали “найвищий індекс” у своїй діяльності, наприклад, талановитий юрист матиме 10 балів, пересічний 6, нездатний 0. Саме так він розглядав принцип визначення й формуваняя еліти, виводячи необхідність її існування з нерівності індивідуальних можливостей людини: заможні, талановиті, обдаровані є елітою суспільства. Висуванню людей в еліту сприяє наявність у них специфічних психологічних якостей, налриклад, інстинкту комбінацій, уміння передбачати і виражати приховані потяги мас.

В. Парето поділяє еліту на правлячу і неправлячу -контреліту. Правляча еліта – це всі ті, хто прямо чи опосередковано бере участь в управлінні суспільством. Контреліта (потенційну еліту) – це люди, які наділені характерними для еліти психологічними властивостями, але внаслідок свого соціального статусу і різного роду бар’єрів не мають доступу до управління. Найнижчу верству суспільства складає нееліта – ті, хто не володіє ні суб’єктивними, ні обєктивними можливостями ввійти в еліту.

Сама еліта не є незмінною, а знаходиться у безперервній трансформації. Соціальна рівновага потребує постійного оновлення складу правлячої еліти шляхом введення до неї індивідів з елітарними властивостями з нижчих верств суспільства і вилучення тих, хто таких властивостей не має. Але це не завжди відбувається, оскільки правляча еліта прагне зберегти свої привілеї і передати їх у спадок особам з неелітарними індивідуальними властивостями. У результаті погіршується якісний склад правлячої еліти, вона вироджується, що спонукає кількісно зростаючу контреліту до боротьби за владу. Остання скидає правлячу еліту і встановлює власне панування. Так відбувається зміна правлячих еліт. Подібний колообіг еліт, який є універсальним законом історії, В. Парето назвав «законом циркуляції еліт». При цьому, зміна еліти може здійснюватися у двох формах: поступальній (вибори і кооптація у свої ряди представників контреліти) і обвальної. Останній варіант – це революції і перевороти.

Залежно від методів володарювання В. Парето виділив два типи еліт, які послідовно змінюють один одного:

Еліта лисиць, в якій володіє “інстинкт комбінацій”: здатність лавірувати, переконувати, обманювати. Прихід цієї еліти в систему управління втілює суспільну тенденцію до зміни.

Еліта левів. Для цього типу еліти характерна ставка на силові методи впливу і нездатність до укладання компромісів.

Леви виражають консерватизм, тенденцію до стабільних форм організації суспільного життя.

Кожен тип еліти має певні переваги на тому чи іншому етапі суспільного розвитку, та з часом вони перестають відповідати потребам суспільства. За стабільної політичної системи домінують леви, у нестабільній ситуації – лисиці. Еліта вироджується й відповідно до закону циркуляції еліт поступається місцем контреліті, яка за допомогою мобілізованих нею невдоволених мас установлює своє політичне панування. Маси від такої зміни еліт нічого не виграють і залишаються об’єктом панування та експлуатації. Тому В. Парето зробив песимістичний висновок щодо «масової циркуляції еліти або просто революції» і стосовно демократії.

Соціальні рухи та їх різновиди – Частина 4