Соціальні рухи та їх різновиди – Частина 4

20 Червня, 201210:52 am

0


Соціальні рухи та їх різновиди – Частина 4

Соціальні рухи та їх різновиди
Соціальні рухи та їх різновиди – Частина 2
Соціальні рухи та їх різновиди – Частина 3

Соціальна революція.

Соціальна революція — це руйнування існуючої в суспільстві політичної системи і класових структур та встановлення нового соціального порядку.

Найбільш вірогідним є виникнення революційної ситуації за таких умов:

1). Держава концентрує значну політичну владу, існує централізований урядовий апарат (напр., монархія у Франції перед 1789 p., царизм в Росії перед 1917 p., режим Гоміндана в Китаї перед 1949 p.). Отже, держава може стати мішенню колективної злоби і нападу.

2) Відданість військових існуючому режиму ослаблена і армія не може функціонувати як надійний засіб припинення антиурядових виступів в країні. Якщо вищі чини в армії втягнуті в конфлікт з центральним урядом, або якщо війська симпатизують опозиційним цивільним, ненадійність армії посилює вразливість держави (напр.’, дезертирство військових на Філліпінах вирішило долю режиму Фердінанда Маркоса в 1986 p.).

3) Глибока політична криза ослаблює існуючий режим, допомагає руйнуванню державного апарату. Часто криза асоціюється з довгостроковими міжнаціональними конфліктами, що витікають з поразки у війні (напр., поразка Франції у війні з Англією в 1700-ті pp., Росії у війні з Японією в 1905 р. та Першій світовій, Китаю у війні з Японією в Другій світовій війні).

4) Значна частина населення бере участь у повстаннях, які передають владу новій еліті. Звичайно, селяни повстають, коли землевласники відбирають у них землю, значно підвищують податки або орендну плату, або ж під час голоду. Міське населення повстає, коли різко підвищуються ціни на харчі, чи рівень безробіття піднімається надто високо.

Ряд істориків та соціологів дослідили найважливіші революції у пошуках спільних рис та зразків їхнього розвитку. Серед них були Англійська революція 1640 p., Американська 1776 p., Французька 1789 р. та Російська 1917 р. Це дослідження виявило типові події для цих революцій. Зокрема, перед виникненням революційної ситуації інтелектуальна еліта -журналісти, поети, драматурги, есеїсти, юристи та інші -припиняють підтримувати існуючий режим і вимагають серйозних реформ. Під зростаючим натиском критики держава намагається відповісти на неї рядом реформ (напр., реформи Луї XVI у Франції, П.Столипіна в Росії). Революції виникають при ослабленні чи повному паралічі держави, викликаному неспроможністю уряду вирішити важливі військові, економічні або політичні проблеми. Доволі часто внаслідок повалення режиму виникає громадянська війна, яка супроводжується терором.

Втім, руйнування старого режиму викликає розкол серед тих, хто бере участь у революції. Вони розділяються на консерваторів, які намагаються мінімізувати зміни; на радикалів, які прагнуть корінних змін та помірних, які дотримуються золотої середини. Першими, хто дістається до влади звичайно бувають помірковані реформатори. Вони намагаються змінити владу уряду на основі обмежених реформ, часто використовуючи організаційні структури, що залишились від старого режиму. Одночасно, радикали стають ініціаторами нових організацій: у Франції — поміркована спілка жирондистів конфронтувала з радикалами – якобінцями; в Америці поміркований Континентальний Конгрес був переможений радикальною Спілкою патріотів. Помірковані стикаються з тими ж проблемами та заборгованістю, що призвели до загибелі старого режиму і, в свою чергу, їх заміщують радикали.

Захоплення влади радикалами виливається в безладдя та насильство – це стан терору, під час якого такою часто вживаною була гільотина у Франції. Безладдя і сум’яття створюють умови, при яких до влади приходять військові лідери (напр., Вашингтон у США, Кромвель в Англії, Наполеон у Франції, Мао Цзедун у Китаї). І, нарешті, радикалізм відкриває шлях фазі прагматизму та консолідації нового status quo. Прагматики засуджують так звані «ексцеси» революції і підкреслюють необхідність стабільних інституцій. У Франції ця фаза була відмічена падінням Робесп’єра, в Радянському Союзі М. Хрущов зрікся Сталіна. Хоча не всі революції проходять в своєму розвитку однакові стадії, все ж підхід з точки зору природного розвитку революцій привертає нашу увагу до подій спільних для них, що можуть слугувати зразком.

При цьому необхідно зауважити, що революція не створює державу з чистого листа. Умови і культурні традиції, на яких тримається старий режим, впливають і на новий. Наприклад, більшовики перенесли авторитарне правління, що домінувало в царскій Росії при встановленні свого нового порядку. Новий режим робить «зигзаги» в державній політиці, тому ніколи новий соціальний світ не буває саме таким, як лідери та їх прибічники собі малювали в уяві. Хоча спочатку революція може зменшити нерівність, врешті-решт, вона скоріш за все, знову виникне. Навіть Американська революція, найбільш вдала щодо рівності, лібералізму та політичних свобод, увічнила рабство в США тоді, коли воно давно вже було заборонене в Англії. Іншими словами, революції роблять люди і так само як вони, революції мають людські недоліки.

Тероризм.

Нині найактуальнішою проблематикою в контексті соціальних рухів став тероризм – застосування сили чи насильства проти окремих осіб або власності, щоб залякати чи примусити уряд, формальну організацію, цивільне населення піти назустріч терористам в політичній, релігійній чи громадській діяльності.

Оскільки терористи звичайно застосовують насильство проти цивільних, їх діяльність засуджується більшістю людей як морально неприйнятна. На практиці, як і з багатьма іншими видами поведінки, що є і що не є тероризмом – справа соціального визначення. Коли дискримінована нація вдається до насильства на свою користь, вона розглядає насильство як цілком легальні бойові дії. У багатьох відношеннях тероризм -це те ж саме, але в меншому масштабі, бо терористи не мають армії, яку має держава. На практиці важко відрізнити «вашого терориста» від нашого «національного героя», допомогу «терористам» від «таємної підтримки дружніх сил».

Багато років населення, урядові офіційні особи та дослідники розглядали тероризм перш за все, як порушення громадського порядку. Втім, сучасний тероризм розглядається скоріше, як бойові дії з далеко ідучими наслідками. Це арена політичної боротьби, незалежно від того, чим вона мотивується: ідеологією, національністю чи релігією. Але головне, що відрізняє сучасний тероризм – це не мотивація чи цілі, а участь деяких держав у добре сплановваних і вельми руйнівних актах. Відомо, що Сирія, Іран та Лівія активно підтримували терористичну активність. Але ці країни – лише найбільш помітні учасники терористичної діяльності. Наприклад, така демократична країна, як Франція, провела терористичний акт проти організації «Green Реасе» в 1985 p., потопивши їхній корабель, при чому один член екіпажу загинув.

Інша риса, притаманна сучасному тероризму – те, що він орієнтується на засоби масової інформації. Він спрямований більше на масову аудиторію, ніж на свої реальні жертви. Хоча терористи самі пишуть сценарії і стають діючими особами, «театр терору» стає можливим лише за умови, коли ЗМІ надають їм сцену і можливість виступати перед світовою аудиторією. Так, терористи вдаються до акцій, що привертають увагу ЗМІ, посилюючи жорстокість, коли потрібно утримати увагу спостерігачів. Персональна участь президента США, папи Римського та інших лідерів додають ваги «спектаклю». Якщо вимірювати терористичну діяльність не кількістю загублених людей, а увагою світової громадськості, яку він привертає до себе, то можна сказати, що цей метод є вельми ефективним, бо порівняно небагато коштує.

Засоби масової інформації також посилюють важливість проблеми, яка стає причиною терористичної діяльності. Читачі газет та глядачі телебачення розглядають цю проблему як більш важливу, ніж законні національні та інтернаціональні акції. Тероризм примушує брати до уваги інтереси своїх спонсорів у міжнародній політиці. Наприклад, у 1983 р. бомбардування в Бейруті бази підводних човнів примусило багатьох американців, включаючи членів конгресу, голосувати проти американського втручання в справи Лівану. Засоби масової інформації показали жахливі сцени результатів цього бомбування.

Дослідження деяких соціологів показують, що терористи вважають себе жертвами, членами груп, до яких ставляться з упередженням та презирством. Тероризм виростає з глибоко вкорінених соціальних потрясінь, спричинених поразкою у війні або швидкими соціальними змінами. Люди втрачають орієнтацію, їм здається, що світ розколовся. Вони підпадають під вплив екстремістських ідеологій, що розглядають світ розколотий на сили добра та зла.