Соціальні рухи та їх різновиди

20 Червня, 201210:34 am

0


Соціальні рухи та їх різновиди

Сутність і типи соціальних рухів.

Соціальний рух – це тривала і організована діяльність людей, спрямована на те, щоб здійснити зміни або не допустити їх.

Люди не пасивно реагують на події в своєму житті, а намагаються змінити хід історії, тобто втручаються в процес соціальних змін. Вони свідомо діють разом з відчуттям участі у спільній справі. Отже, соціальні рухи є засобами, якими люди намагаються впливати на події через формальну організацію. Тому не дивно, що більша частина змісту книжок з історії присвячена соціальним рухам: перелік видатних лідерів, підйоми і спад політичних рухів, соціальні зміни, викликані революціями. Такі соціальні рухи, як поширення християнства, хрестові походи, Реформація, революції, комунізм, фашизм та інші, мали глибокий вплив на суспільства.

У доіндустріальних суспільствах суспільних рухів було значно менше, ніж нині, що обумовлено існуванням жорстких традицій. У сучасних суспільствах майже всі важливі питання породжують соціальні рухи, учасники яких вітають зміни, і контррухи, активісти яких опираються змінам. Зауважимо, що соціальні рухи зазвичай мали політичний характер.

Необхідною умовою виникнення соціального руху є певна ідеологія – комплекс вірувань, міфів, ідей, що формує цілі руху, доводить його необхідність, засуджує існуючі умови, визначає наступні дії. Ідеологія з’єднує людей на основі спільних ідеалів, зміцнюючи їх солідарність. Навіть більше, вона об’єднує їх спільною справою і одночасно готує їх до самопожертви в ім’я цієї справи: не пошкодувати життя в ім’я «єдиного Бога», «нової нації» або «революції».

Соціальні рухи можна розрізняти, базуючись на їх ідеологіях, точніше на меті, яку визначає ідеологія. Деякі рухи мають на меті змінити суспільство шляхом заміни основних його цінностей зовсім новими, або ж змінюючи їх в рамках вже існуючої ціннісної системи. Відповідно: революційні рухи мають на мсті знищення існуючої системи цінностей; а реформістські – лише деякі зміни у вже існуючій ціннісній системі. Наприклад, рух за громадянські права, очолений М.Л. Кінгом мав на меті тільки реформи. Члени цього руху до вже існуючих цінностей намагалися долучити ще й політичну демократію для чорного населення в Сполучених Штатах. На відміну від них ряд чорних національних груп, що з’явилися наприкінці 1960-х pp., мали революційний настрій. Вони хотіли змінити американську форму правління, класову структуру, встановити більшу автономію для чорних.

Рухи виникають не тільки з метою здійснити зміни, але й навпаки: щоб їм запобігти, або відмінити вже встановлені зміни, їх називають рухи опору. Так, вищеописаний рух за громадянські права в США викликав контратаку, що почалася як організація Комітетів Білих Громадян та груп Ку-Клус-Клан.

Існують ще експресивні рухи, які не цікавляться змінами в інститутах влади. їх мета – відновлення та відродження людей. Ілюстрація рухів такого типу – релігійні секти, де нерідкі обіцянки майбутнього спасіння. Хоча секти виникають головним чином серед непривілейованих, вони не вимагають соціальних змін; не мають вони на меті і врятувати весь світ – вони намагаються рятувати окремих людей від того світу, що швидко вироджується. Вони вірують, що другий прихід Месії вже близько і для непереконаних нема спасіння, крім обернення і відродження. Також прикладом такого руху може бути товариство анонімних алкоголіків. Теорії пояснення соціальних рухів.

Існує декілька теорія пояснення соціальних рухів: теорія депривації, теорія масового суспільства, теорія структурної напруги, теорія мобілізації ресурсів, культурна теорія, теорія нових соціальних рухів.

Згідно теорії депривації, соціальні рухи зароджуються серед людей, які зазнають нестатків. Наприклад, серед тих, хто вважає свій дохід недостатнім, себе обмеженим у політичних правах або приниженим. Депривація – відносне поняття. Попри залежність від багатства і влади, люди сприймають своє становище, порівнюючи його з іншими. Тому соціологи використовують поняття відносної депривації – положення, яке сприймається як невигідне і породжене конкретним порівнянням; це різниця між тим, що людина дійсно має та тим, що вона повинна мати згідно з її очікуваннями.

Алексіс де Токвіль, вивчаючи французьку революцію (1856), запитував, – чому повстання відбулося у прогресивній Франції, а не в Німеччині, з її більш традиційним способом життя, де положення селян по об’єктивним критеріям було ще гіршим? Його відповідь полягав у тому, що яким би поганим не було положення німецьких селян, вони не знали нічого, крім феодальної неволі. Отже, не мали підстави відчувати депривацію. Натомість французькі селяни відчули покращення свого життя, яке порушило їх очікування. Тому саме вони відчули гостру депривацію. Парадокс, на думку Токвіля, полягав у тому, що свобода і зростання добробуту не стільки задовольнили людей, скільки викликали в них бажання домогтися кращого життя.

К. Маркс також велику вагу у виникненні соціальних рухів надавав депривації. Він вказував, що капіталістична експлуатація веде до постійного погіршення стану робітничого класу, що кінець кінцем призведе до того, що робітники зрозуміють соціальні корені своїх страждань та піднімуться на боротьбу з тими, хто їх пригнічує. Але він вказував також на те, що страждання декласованих прошарків суспільства (люмпен-пролетаріату) може бути таким інтенсивним, а відчуження таким сильним, що соціальна та революційна свідомість не прокидається. Втім К. Маркс вивчав не тільки зростання зубожіння або абсолютну депривацію, але також відносне зубожіння чи відносну депривацію. Він передбачав, що стан робочого класу з розвитком капіталізму може покращитись відносно до їх попереднього стану, але різниця між ними та власниками тільки зросте і тому робітники ще більш інтенсивно будуть відчувати невдоволеність своїм становищем.

Теорія депривації допомагає зрозуміти характер бунтів, які відбулися в США в 1960-і pp. Акції протесту афроамериканців розпочалися не на Півдні, де багато чорношкірих жили в злиднях і де більшість із них не були навіть внесені списки для голосування, а в Детройті, де відбувався бум автомобільної промисловості, безробіття серед афроамериканців низьким, а число чорношкірих, які мали власні будинки – найвищим по країні.

Джеймс Девіс (1962) стверджує, що революції виникають якраз не тоді, коли увесь час погано, а коли відносно довгий період економічна та соціальна ситуація покращувалась, а потім наступав період швидкого погіршення; але за час покращення сформувались відповідні очікування. Крім того, люди бояться, що те, чого вони досягли з великими зусиллями, вони втратять. Тому їх настрій стає революційним. Він ілюструє свою теорію деякими прикладами, в тому числі російською революцією 1917 р.

Соціальні рухи та їх різновиди – Частина 2
Соціальні рухи та їх різновиди – Частина 3
Соціальні рухи та їх різновиди – Частина 4