Соціальний зміст лідерства

Квітень 19th, 20132:13 pm

0


Соціальний зміст лідерства

Роль еліти в політичному житті суспільства значно зростає при вмілому керівництві з боку видатних людей. Керування суспільством є одним із соціальних інститутів і поширюється на всі сфери життєдіяльності, у тому числі і політичну. У різні історичні періоди центральними фігурами політичного керування виступають вожді, тирани, монархи, демагоги, лідери, де кожний з цих термінів має самостійний сенс. Останнім часом стало популярним називати керівників лідерами. Та чи так це?

Лідерство (від англ. – ведучий) визначається як спосіб впливу якої-небудь особи або групи на інші з метою: а) одержання матеріальних і духовних вигод; б) об’єднання групи з метою досягнення загальної мети; в) зміни або закріплення існуючих соціально-економічних або політичних відносин; г) формування нових внутрігрупових цінностей. Звичайно лідером стає особистість, що здатна приймати самостійні рішення і згуртувати навколишніх у єдине ціле незалежно від стилю керування.

У стародавності еталоном були герої-вожді, наприклад, міфічний Язон, відважний цар спартанців Леонід. У Середньовіччя такими стали шляхетні лицарі і монархи. У період становлення і розвитку буржуазних відносин героєм стає особистість, що стоїть над юрбою, скованої нормами моралі і релігійною системою виховання. Так, З. Фрейд затверджував, що маси мають потребу в авторитеті, подібному батьківському у великій родині.

Поняття «лідер» і «лідерство» здобуває інший понятийний зміст у середині ХХ століття в демократичних країнах, де виборці мають право самостійного вибору політичного керівника по особистим достоїнствам. Він повинний уміти довести своє право на володіння формальною владою в суспільстві. Лідер стає легітимним, якщо він визнається більшістю народу.

Необхідно відзначити, що в сучасному соціальному і класово неоднорідному суспільстві неминуче співіснують лідери різних рівнів. Вони можуть відбивати соціальні, політичні, економічні й емоційні чекання опозиційних до діючих лідерів соціальних груп. При конфліктних ситуаціях діяльність опозиційних лідерів виглядає цілком легітимно в очах рядових громадян і означеної частини еліти. Наприклад, події в СРСР у 1991 р., коли під тиском народу була повалена влада КПРС, а потім на місце законного президента М. Горбачова був обраний опозиційний політичний лідер Б. Єльцин, були сприйняті населенням позитивно .

При вивченні феномена лідерства звичайно враховуються дві сторони: при яких умовах формується характер лідерства і яким чином – авторитарним або демократичним – здійснюється зв’язок між лідером-елітою і масами. Виходячи з цього, існує декілька класичних визначень лідерства:

1) політичне лідерство – це еталонний стереотип поводження для певної соціокультурної спільноти, заснований на авторитеті, підпорядкуванні і вірі в спільність цілей;

2) політичне лідерство – це постійний вплив з боку означеної особи на певні групи або суспільство в цілому з метою збереження, зміни або ліквідації існуючої політичної дійсності;

3) політичне лідерство – це соціальний статус, зв’язаний з виконанням певних керівних обов’язків і закріплений формальними законами.