Софійський собор у Києві – Частина 2

Січень 30th, 20122:50 pm

0


Софійський собор у Києві – Частина 2

Софійський собор у Києві – Частина 1

Спочатку він мав класичні «візантійські» романські форми і був, як вважають деякі дослідники, 25-купольним (за іншими даними — 13-купольним). З приводу багатокупольності Софії Київської точилося безліч суперечок, робилися спроби пов’язати цей феномен з традиціями «язичницької дерев’яної архітектури» (якого, втім, не існувало). «З такими поглядами наразі немає необхідності навіть сперечатися», — справедливо відзначає відомий дослідник середньовічної архітектури П. А. Рапопорт у книзі «Архітектура Стародавньої Русі». Багатоглавість київського собору пов’язана з реальними умовами будівництва і продиктована виключно практичним завданням: вікна барабанів куполів дозволяли освітити обширні хори, призначені для урочистих церемоній. І не міфічні «язичницькі споруди» лежать в основі багатоглавих храмів Східної Європи: Софія Київська стала їм зразком для наслідування.

Фасади храму не були обштукатурені, їх прикрашали декоративні ніші, орнамент, живопис. Ще у 1651 р., зважаючи на малюнки голландського художника А. ван Вестерфельда, собор зберігав свої первинні форми. У подальші часи він неодноразово змінював свою зовнішність, обростаючи прибудовами і надбудовами. Дванадцять стародавніх куполів були розібрані. У 1685-1707 рр. храм був ґрунтовно перебудований у формах бароко, були споруджені шість нових куполів. Тоді ж були надбудовані другі поверхи над зовнішньою галереєю, а п’ять центральних куполів одержали грушовидну форму, характерну для епохи українського бароко XVII-XVIII ст. На східному і західному фасадах собору були споруджені фігурні фронтони, а вікна одержали пишні барочні лиштви. Через майже півстоліття, у 1744-1748 рр., при митрополиті Рафаші Заборовському, фронтони і барабан центрального куполу прикрасив ліпний орнамент. Тоді ж були встановлені новий іконостас і срібні царські брами. У соборі зберігалася чудотворна ікона Любецької Богоматері і мощі священомученика Макарія, митрополита Київського, вбитого 1 травня 1497 р. татарами в селі Стріголове, по дорозі з Вільно до Києва.

Внутрішній простір залишився майже не зачепленим пізнішими переробками. Переступивши поріг храму, глядач потрапляє у внутрішній простір — високий, урочистий, де серед химерної гри світла і тіні мерехтять стародавні мозаїки і переливаються багатоколірні фрески. Дальні кути собору тонуть в напівтемряві. Центр, підкупольний простір, залито яскравим світлом, що ллється в отвори світлового барабана головного куполу. А прямо назустріч тому, хто входить з напівтемряви, виходить Богоматір в яскраво-блакитному одязі, в м’якому золотому мерехтінні, із здійнятими руками — «Богоматір Непорушна Стіна», захисниця киян у лиху годину татарського нашестя. У 1240 р., увірвавшись до Києва, татари довго і безуспішно били тараном в стіну собору, в якому сховалася безліч киян. Били якраз з тієї сторони, де поміщалося величезне мозаїчне зображення Богоматері. І стіна встояла…

Високо з-під куполу дивиться суворий образ Пантократора — Христа- Вседержителя. Образ Христа немовби ширяє у висоті, завершуючи складну багатоколірну мозаїчну композицію. Нижче, по чотирьох сторонах світу, розташовані фігури чотирьох архангелів, а ще нижче — постаті дванадцяти апостолів.

Спочатку вівтарна частина собору від склепінь до підлоги була покрита мозаїчними картинами, виконаними на золотому мозаїчному фоні. Мозаїки Софійського собору в Києві відносяться до видатних витворів середньовічного монументального мистецтва. А мозаїчні композиції «Богоматір Непорушна Стіна» і образ Богоматері з деісусного чину відносяться до кращих образів Богоматері в світовому мистецтві.

Колись серед розписів собору знаходилися портрети членів сім’ї князя Ярослава Мудрого, але вони практично не збереглися. Крім того, західна стіна собору в XVII ст. звалилася і після відновлення була покрита більш пізніми розписами. Що ж, князі, царі і президенти не вічні. А Богоматір Непорушна Стіна, як і раніше, осяяла свій народ здійнятими до неба руками…

«Вікном у зниклий світ» є фрески сходових башт, сходинки яких ведуть на хори. На відміну від храмових, вони присвячені не релігійним, а світським темам. Тут можна побачити побутові і жанрові сценки з життя Константинополя і Києва епохи Ярослава Мудрого: іподром з публікою, суддями і імператором в окремій ложі; ляльковий вертеп; забави — скоморохи, ряджені, борці, танцюристи, дударі, органіст; полювання на ведмедя; вихід княжни з палацу.

Мозаїки і фрески Софійського собору були покликані відігравати важливу роль: вони є немовби «Біблією для безграмотних». Адже Русь тільки-тільки була похрещена, і церква надавала величезне значення образотворчому мистецтву — розписи храму неначе пояснювали неофітам сутність християнської релігії і моралі, оповідали події Старого і Нового завітів. Ця роль образотворчого мистецтва несподівано знайшла відображення і в наші дні, коли проблема широкої євангелізації, на жаль, знову постає зі всією гостротою. Система мозаїчного і фрескового розпису Софійського собору покликана відобразити в образах мистецтва ідею вічного єднання Христа зі своєю Церквою, Богоматір’ю, пророками і апостолами, євангелістами і мучениками. Ну і з нами, звичайно, — якщо ми того захочемо…

“Автор написаного не відомий” – детально в правилах користування UaStudent.com.