Специфіка фізичної підготовки підрозділів НКВС – “СМЕРШ”

Травень 18th, 20118:18 pm

0


Специфіка фізичної підготовки підрозділів НКВС – “СМЕРШ”

Специфіка фізичної підготовки підрозділів НКВС – “СМЕРШ

Органи державної безпеки у вигляді ВНК – ОГПУ були створені більшовиками 1 січня 1919 року. Особливі відділи в збройних силах зберігалися. Змінювалася лише їх відомча належність. Так, під час Великої Вітчизняної війни 19 квітня 1943 року за наказом Й.В. Сталіна було створено Головне управління військової контррозвідки “СМЕРНІ” (Смерть шпигунам!) наркомату оборони. Але переважна більшість його співробітників були вчорашніми співробітниками НКВС, що замінили свою уніформу та знаки відмінності на армійські. У травні 1946 року СМЕРШ розформували, а на його місці знову з’явилися Особливі відділи, але вже не НКВС, а МВС [2].

 

Як відомо, затримання, обеззброювання, знищення противника без стрільби – усе це відноситься до рукопашного бою. Прикладна фізична підготовка військових розвідників та контррозвідників проводилася в 1930-і та 1940-і роки у відповідності з програмами, настановами та навчальними посібниками відділів фізичної та бойової підготовки наркоматів оборони та внутрішніх справ. Відомими спеціалістами, що займалися розробкою та доповненням прийомів рукопашного бою для потреб РСЧА та НКВС, були: Булочко, Волков, Кадачев, Нечаев, Ознобішин, Ощепков, Сімкін, Спірідонов, Харлампієв [1]. Кожен з них робив акцент на різні способи поєдинку (кидки, удари, бойові прийоми, роботу з клинковою зброєю чи з підручними засобами), але разом усі їх розробки об’єднувалися під загальними назвами: “рукопашний бій”, “ближній бій”, “самбо”. З величезної кількості відомих технічних прийомів та тактичних ходів рукопашного бою (найрізноманітнішого походження: від японського дзю-дзюігу до французького боксу), відбиралися переважно ті, які були відносно простими та могли бути засвоєні дуже швидко. В одночас ці прийоми були достатньо надійними (з погляду ефективності) та універсальними (з погляду розв’язання багатьох завдань невеликою кількістю засобів). Емпіричним шляхом інструктори прийшли до висновку, що рядовому оперативному співробітнику НКВС чи військової контррозвідки майже на всі випадки життя достатньо знати та володіти 15-20 прийомами, які містять захист, маневр та атаку, найбільш невимушеними для його фізичних та нервово-психічних особливостей та відпрацьованими до рівня умовних рефлексів. Отже, першими з основних характеристик контррозвідника повинна бути психічна, технічна та фізична готовність до бою [3].

 

Організація та проведення занять з фізичної підготовки може бути в трьох основних формах: одночасній – коли весь підрозділ разом, по декілька чоловік чи по одному займається одним видом підготовки; змінний – коли підрозділ займається різними видами підготовки, попередньо поділений на відділення; почерговий – коли один боєць, пара бійців, боєць і командир займаються, а інші спостерігають, очікуючи своєї черги [4J. У цілому, бойовий тренінг проходив за такими напрямками: базова техніка: удари ногами, блоки та захвати, больові прийоми, кидки, удари головою, удари руками. У подальшому вивчались бойових та спеціальні прийоми; бойові прийоми: загальні принципи ведення бою, бій на дальній відстані, бій на середній відстані, бій на ближній відстані, бій у положенні “лежачи на землі”, бій з декількома противниками; спеціальні прийоми: уколи та натиски пальцями, удари пістолетом, робота ножем, метання ножа, задушення, обшук затриманого, оборона від собак. Даний перелік прийомів та вправ не вичерпується наведеними прикладами, але він був основним комплексом для оволодіння всіма навичками рукопашного бою, достатнім для досить ефективної діяльності розвідників [5].

 

Підсумовуючи вище сказане, можна зробити висновки: фізична та психологічна підготовка бійців СМЕРШа, вимагаючи виживання, вбивства, затримки, тобто оперативного діяння, була бездоганною і допомагала вирішувати співробітнику даної структури різноманітні завдання.

Денис Вільчинський
Науковий керівник – викл. Мандрик М.В.

Використана література:
1. Руководство по подготовке к рукопашному бою Красной Армии. – М., 1941. -128 с.
2. Тарас А.Е. Рукопашный бой СМЕРШ: практическое пособие. – Мн, 2000. -400с
3. Тарас А.Е. Боевая машина: руководство по самозащите – Мн, 2000. – 592 с.
4. Булочко К.Т. Обучение рукопашному бою. – М., 1942.   86 с.
5. Булочко К.Т. Физическая подготовка разведчика. – М. 1945. – 328 с.
6. Волков В.П. Курс само: їщитьі без оружия – “самбо”.   М., 1940. – 544 с.