Структура предмета етика

Червень 8th, 201012:18 pm

0


Структура предмета етика

Структура предмета етики

Моральне самовизначення людини у світі як предмет етики структурно ґрунтується на таких ключових елементах, як. моральна свідомість, моральна практика, закони моральної діяльності, моральні категорії (основні поняття). Ці складові предметності етики осмислюються нею в єдності, взаємозв’язку.

Бачачи відмінність між мораллю як чимось ідеальним (моральною свідомістю) й активністю людини, її життєвою практикою, що несе моральне чи аморальне навантаження, етика водночас враховує й умовність цієї відмінності, глибинну діалектику моральної свідомості і моральної практики. У становленні реальної моральності особи, безперечно, важливе значення мають культурно засвоєні ідеальні уявлення про цінності, але не менш значущим є й практично переживаний досвід приязні, щирості, дружби, любові, взаємодопомоги, безкорисливості, чесності. Саме цей досвід у кінцевому підсумку переконує в істинності моральних ідеалів. Етика виходить з того, що в реальній життєвій ситуації можливі якнайрізноманітніші взаємовпливи моральної свідомості і моральної практики. Можливі ситуації, коли весь досвід комунікативної практики середовища, в якому формується особистість, є аморальним, ницим, натомість сама вона віднаходить у собі емоційні, вольові, інтелектуальні ресурси не піддаватися, здавалося б, «загальноприйнятій» аморальній практиці, виявляючи порядність та, людяність. Тут моральна свідомість особистості, розвинута самовихованням, виводить її моральну практику на якісно вищий щабель. Або ж ситуація, коли людина з вадами моральності, опиняючись у середовищі непідробно чесних, гуманних, чуйних людей, поступово, бачачи їхній приклад, змінює свої уявлення, цінності, життєві пріоритет, трансформує свою моральну свідомість, що позначається й на змінах у моральній практиці. Усе це свідчить про тісний зв’язок і постійну взаємодію моральної свідомості і моральної практики.

Накреслювати шляхи злагодженого функціонування моральної свідомості й моральної практики, а також пропонувати ефективні стратегії подолання їх можливого дисонансу й покликана етика, спираючись на власні методи та залучаючи знання в галузі соціальної антропології, психології, філософської теорії цінностей тощо.

У підході до природи моральних законів етика враховує єдність двох чинників – добровільно – особистісного і об’єктивно -загальнолюдського. Вона аналізує діалектику ідеального й діяльнісного, особистішого і суспільного, свободи і загальності, вільного вибору й відповідальності. Індивідуальна воля виражає моральний закон не тоді, коли видає своє за загальне, а коли загальне обирає як своє – те, заради чого варто жити. З цього приводу німецький філософ І. Кант (1724 – 1804) наголошував, що в моралі людина підпорядкована тільки своєму власному і водночас загальному законові. Тож канали (а також і перешкоди) інтеріоризації (перетворення на внутрішню мотивацію) змісту моральних законів – одна з ключових сфер пізнання в галузі етики.

Через моральні категорії, що узагальнюють всю систему моральних цінностей, реалізується конкретна пізнавальна діяльність у сфері етики. Серед категорій моральної свідомості -такі поняття, як «благо», «добро», «чеснота», «справедливість», «щастя», «правда», «любов», «обов’язок», «сумління», «честь», «гідність», «зло», «брехня», «ненависть», «заздрість», «зрада», «підлість» тощо. Своєрідними полюсами моральної свідомості, що узагальнюють моральні цінності і антицінності, є категорії добра і зла. Тож рефлексія над їх динамічним змістом, діалектикою співвідношення, конкретно історичним смисловим наповненням, ситуативними проявами, зв’язком з Інтелектуальними, утилітарними, естетичними та сакральними цінно-итими – фундаментальний аспект вивчення етикою її предмета.

Отже, предмет етики структурований через динамічну взаємодій), з одного боку, ідеально-смислових, діннісно-настановчих, а з іншого – діяльнісно-вольових та житгєво-практичних сторін  морального самовизначення людини у світі. А це означає, що пізнавальний й ціннісно – орієнтаційний успіх етики передусім залежить не тільки від її здатності бути систематизаторо моральних  норм, а передусім від актуалізації нею як практичною філософією комплексних людинознавчих можливостей.