Структура соціології

Квітень 2nd, 20121:06 am

0


Структура соціології

 

Сучасна соціологія, вивчаючи різні фрагменти соціальної структури і використовуючи різні пізнавальні засоби, являє собою складну систему соціологічного знання. Існує багато підходів до визначення критеріїв структуроутворення і кількості рівнів соціології – від найпростішого (поділ соціології на фундаментальну і прикладну) до найскладнішого. Але більшість учених дотримується думки про трирівневу структуру соціології, яка передбачає такі рівні соціологічного знання: теоретична соціологія, спеціальні соціологічні теорії та емпіричні соціологічні дослідження.

Теоретична соціологія.

Теоретична соціологія в основному носить академічний характер, являючи собою розвиток власне соціологічного знання, в якійсь мірі «науку для науки», де виробляються основні принципи і категорії, що описують соціальну дійсність, і відпрацьовується методологічна основа соціологічного пізнання, її завдання полягає в тому, щоб виявити специфіку кожного з елементів соціальної системи і встановити закони або механізми, за якими вони створюють впорядковану цілісність.

Своєю чергою, теоретичну соціологію поділяють на макросоціологію і мікросоціологію.

Макросоціологія вивчає будову суспільства, взаємозалежність і взаємодію його структурних утворень. Основними макросоціологічними теоріями є структурний функціоналізм (Т. Парсонс, Р. Мертон) і теорія соціального конфлікту (К. Маркс, Г. Зіммель, Л. Козер, Р. Дарендорф). Вони вивчають соціальну систему, яка ґрунтується на соціальній структурі суспільства і через неї розглядають соціальну поведінку індивіда. Предметом їх дослідження є суспільство, а точніше великі соціальні структури і механізми. Теоретичне дослідження спрямовується від загального до часткового (іноді одиничного). Згідно з ними різні мікропрояви і процеси (поведінка особистості, міжособистісні відносини тощо) розглядаються під кутом зору закономірностей макрорівня. З погляду Таких соціологів, як Р. Дарендорф та Г. Лєнскі функціоналістська та конфлікціоналістська теорії – це два „обличчя” тої самої реальності, її дві сторони. Одна – це стабільність, гармонія та згода, а інша ~ це зміна, конфлікт та примус.

Мікросоціологія зорієнтована на вивчення механізмів взаємодії людей на особистісному рівні, який вважається базовим і вирішальним у формуванні складніших форм соціальної поведінки. У межах мікросоціологічних теорій здійснюється аналіз „мікрооб’єктів”: міжособистісних взаємодій, комунікативних зв’язків у малих групах, поведінка особистості, окремих соціальних явищ, процесів тощо. Теоретичне дослідження спрямовується від одиничного до часткового. До мікросоціологічних теорій відносять: символічний інтеракціонізм (Дж.-Г. Мід, Г. Блумер, А. Роуз, Г. Стоун), теорію соціального обміну (Дж. Хоманс, П. Блау, Р. Емерсон), феноменологію (А. Шюц, Е. Гуссерль), етнометодологію (Г. Гарфінкель, Д. Дуглас, П. Мак-Хью), постмодернізм (Ж. Ліотар, Л. Віттенштейн, К. Леві-Стросс, М. Фуко) та ін.

Ці два рівні теоретичної соціології взаємопов’язані, оскільки безпосередня повсякденна поведінка людей відбувається в межах конкретних соціальних систем, структур та інститутів. Макросоціологія складає теоретичні розробки, які стосуються суспільства в цілому, а мікросоціологія – теорії, які аналізують конкретні ситуації в різних сферах суспільного життя. Якщо говорити мовою алегорій, що всі соціологи вважають суспільство театром, лише в макросоціології домінує думка, що індивіди розігрують кимось написаний сценарій, а в мікросоціології – що індивіди пишуть його самі, постійно вносячи корективи.

Упродовж двох останніх десятиліть соціологи торують шлях до теоретичного синтезу, який би дозволив продуктивне використання доробку різних, іноді протилежних за ідейним та ідеологічним спрямуванням парадигм (Р. Колінз, М. Буравой, І. Валерстайн,    Р. Белла,    С. Гантінгтон,    Дж. Аріггі),    але результату поки що немає.

Структура соціології – Частина 2