Суахілійська література та особливості культури народів хауса в кінці ХVІІІ ст. – Частина 2

20 Жовтня, 201210:33 am

0


Суахілійська література та особливості культури народів хауса в кінці ХVІІІ ст. – Частина 2

Суахілійська література та особливості культури народів хауса в кінці ХVІІІ ст. – Частина 1

Барабан створював ритмічну основу обрядового дійства. Роль слова (пісні) була незначною: це були якісь вигуки, підлаштовані під ритм барабана. В цих вигуків і виникав власне текст піснію
Нгома – колективне мистецтво, проте поступово з загального хору виділилась група длюдей, які стали хранителями обрядових ритуалів. Згодом співвідношення музичних і танцювальних компонентів змінилося. Пісенна частина обряду виявилась більш стійкою, стала домінувати в обряді, передаватись з покоління в покоління. Ведучий пісню став знавцем і хранителем пісенного тексту. Його звали по-різному:

– маджу – маленга – мнгої –

З часом текст переставав відповідати потребам суспільства, відтак він став змінюватися, почали виникати імпровізації. Першими імпровізаторами стали хранителі текстів. Коли суспільство почало розшаровуватись, виникла особлива група – мандрівні співці та музиканти, котрі імпровізували. Вони значно обновляли традиційний текст. Беручи участь в церемоніях різних етнічних груп, вони виробляли власний репертуар, манеру виконання. Так народжувались професійні співці (автори пісень). Творчість співців була дуже популярна у суахілійців: кожне селище пишалось своїм талантом.
Отже, власне поетична традиція виросла з нгоми. Основними її формами були тенді і машаїрі. Це форми пісенні і виконувались речитативом. Пізніше в XVIII ст. на суахілійське віршування вплинула традиція східного вірша.

До XVIII ст відносяться 3 рукописи: «Хамзія», «Поема про Катирифу», «Вангі Вангі».

«Хамзія» (прибл.1749 р.). Її автором вважається Айдарус Пате Спомер (помер наприкінці XVIII ст.). Вміщує 465 дворядкових строф. Зміст – похвала пророку Мухамеду. Написана у формі укавафі.
«Поема про Катирифу» (друга чверть XVIII ст.) за формою та описом батальних сцен близька до «Поеми про Іраклія». Зміст: пророк Мухамед сидить в мечеті, оточений сподвижниками. Тут з’являється подорожній і оповідає про відвідини володінь принцеси Ханси, незвичайної красуні. Вожак невірних Катирифу сватається до неї. Ханса сказала, що вийде за нього, коли він викраде і приведе до неї пророка Мухамеда і його зятя Алі. Катирифу вже збирає армію. З’являється архангел Джібурілі (Гавриїл) і підтверджує оповідь подорожнього, радить Мухамеду збирати військо.

Всі люди Медини йдуть в армію, лише Алі відсутній: його не було в Медині. Жорстока битва. В критичний момент Джібурілі кличе Алі. Той прибуває на місце битви і вирішує її хід. Катирифу втікає, але принцеса знову посилає його на поле бою. Там його було взято в полон, запропоновано змінити віру, а, після відмови – страчено. Візир принцеси приходить до Мухамеда і разом з принцесою, військом і народом приймають іслам. Мухамед робить візира правителем всіх новонавернених і сам навчає його ісламу.

«Поема про Рас іль-Тхулі» просякнута фанатичною ідеєю боротьби за віру. Це історія мусульманської жінки, десятеро дітей якої були вбиті невірними. Найбільша поема, налічує 5000 строф.
«Вангі Вангі» (середина XVIII ст.) – поема, написана у формі укавафі. В ній викладено деякі ісламські містичні уявлення. Це 38 п’ятивіршів (характерний структурний елемент суахілійського віршування).

«Інкішафі» – видатний пам’ятник суахілійської літератури. Перекладається як «Одкровення» («Пробудежння душі»). Джерелом її був більш ранній твір. Форма – монолог з 79 чотиривіршів. Описуються руїни міста Пате, зруйнованого португальцями, згадується колишня його велич і краса. Інша тема – опис марності світських поривань, нікчемності всього, що накопичує людина: її доля визначена наперед. Звучить заклик до праведності, нагадування про кару за гріхи.

Дуже популярна серед вчених-богословів: вони знали її напам’ять, цитували в теологічних диспутах і проповідях. Авторство приписується Абдаллаху бін Алі Насиру (приблизно 1720-1820 рр.).
«Поема про милосердя». Тематика релігійно-повчальна: це історія суперечки архангелів Михаїла (Михаїла) і Гавриїла (Джібурілі). Сперечаються, чи існує ще серед людей співчуття, чи може, вже настали страшні часи і воно зовсім щезло. За відповіддю вони йдуть на землю. Михаїл приймає образ лікаря і йде на ринкову площу; а Гавриїл в образі невиліковного хворого йде в мечеть. Люди співчутливо питають хворого, чим можна йому допомогти, готові дати йому золота і срібла. Але той каже, що єдине його бажання – зцілитися. Люди відповідають, що є єдиний зцілювач- Аллах, все в його руках. Та хворий повідомляє, що у місто тільки-но прийшов відомий лікар. Всі йдуть на ринкову площу і знаходять його. Лікар каже, що треба знайти жінку, що народила семеро дітей, шестеро з яких померли. Треба вбити останнього і кров’ю окропити хворого.

Таку жінку знайшли в будинку праведного купця. Той готовий все віддати, лиш би не вбивати останнього сина. Але зрештою згоджується, як і мати з сином. Всі урочисто йдуть на ринкову площу до лікаря. Той каже: батько сам повинен заколоти сина. І на це він погоджується. Зворушлива сцена прощання батьків з дитиною. Нарешті батько заносить кинджал, вбиває сина, а лікар і хворий щезають. Всім стає зрозуміло, що сталось щось особливе, чудесне і хвалять Аллаха. Під загальгий лемент всі готуються до похорону хлопця.

В цей час Гавриїл каже на небі, що є ще співчуття у людей. Вони обоє розуміють, що у своїй суперечці зайшли надто далеко, і треба все виправити. З допомогою Всевишнього вони знову спускаються на землю, але вже в іншій подобі, йдуть до будинку купця. Там їх гостинно приймають, але повідомляють, що готуються до похоронів. Гавриїл звертається до Бога, щоб той воскресив хлопчика – і стається диво: оживає не лише хлопчик, а й шестеро його братів. Завершує тему заклик до благочестя, правдивості і описуються кари за гріхи і відступництво. Існує кілька сюжетних варіантів цієї пам’ятки суахілійської літератури.

Висновки до теми:
– в суахілійській літературі до XVIII ст. вже склалися власні жанри і поетичні форми;
– сюжети бралися з історій про військові походи та діяння Мухамеда;
– сюжети не просто переказувались, а вільно інтерпретувались;
– розвивається філософсько-повчальний (дидактичний) жанр («Інкішаді», «Вангі Вангі», «Поема про милосердя»);
– розквітає релігійна класика («Вознесіння пророка», «Судний день», «Еша», «Аюбу» та інші);
– навіть приблизне датування творів є проблематичним;
– основна поетична форма – утензі. В ній поєднались: древня нородна традиція нголи і традиція східної класичної поезії;
– поетичну мову, стиль розробляли мандрівні співці протягом століть;
– ці жанри і форми дістали подальший розвиток у XIX столітті.