Суахілійська література та особливості культури народів хауса в кінці ХVІІІ ст.

20 Жовтня, 201210:33 am

0


Суахілійська література та особливості культури народів хауса в кінці ХVІІІ ст.

Арабський мандрівник середніх віків Ібн Батуту відвідав узбережжя східної Африки у XIV ст; він описав міста Кілву та Момбасу. Особливості, помічені ним, це: будинки з каменю, вікна у будинках, вулиці добре розплановані, міста налічували до 12 тис. жителів. Таких міст на східному узбережжі було багато: Кілва ,Момбаса, Малінді, Пате, Ламу, Барава, Могадіто. Їх розквіт приходиться на XV ст. В той час суахілійсь ке суспільство мало станову структуру, мову суахілі, синтезовану суахілійську культуру.

Основою виникнення цих міст стала посередницька торгівля (жителі внутрішніх районів Африки звозили товар сюди, на східне узбережжя), продавали його, а тутешні купці перепродували його країнам басейну індійського океану; океан поєднував народи Східної Африки та Азії. Крім того, здійснювалось також взаємопроникнення двох культурних комплексів: африканського та мусульманського. Іслам тут поступово витісняв давні ідеологічні уявлення та вірування.
«Савахель» (араб.) – морська гавань, портове поселення
«Васуахілі» (араб.) – жителі Савахеля
«Кісуахілі» (араб.) – мова, якою спілкуються в Савахелі.
Характерні риси суахілійської етнічної спільноти:

* склалася в XVI столітті;
* господарська діяльність заснована на торгівлі;
* станова структура суспільства;
* спільні елементи матеріальної культури;
* ісламізована духовна культура.

Писемність грунтувалась на арабській графіці. Нею записувались і літературні твори, проте суахілійських літописів середніх віків не збереглося (їх знищили португальці у XVI столітті). Васко да Гама висадився в Момбасі в квітні 1498 р., а в 1505 р. місто пограбували солдати Франциско д’Альмейди. Були підкорені і інші міста: Кілва, Занзібар, Пате та ін. Економічні зв’язки, торгівля припинились. Міста занепали, ритм культурного життя сповільнився. Словесна творчість зберігалась лише в пам’яті людей, а вже потім відтворювалась на папері (XVII-поч.XVIII ст).
Населення міст не змирилось з іноземним пануванням, але південним містам (Кілва) опиратись було важче, бо вони страждали і від нападів племен з внутрішніх районів. Деякі з міст втрачали свій вплив і славу. Але північні міста (Момбаса) поступово повертали собі колишню життєздатність: в Пате і Ламу стала відроджуватись старовинна літературна традиція. Однією з причин цього був опір місцевого населення окупантам. Великі епічні твори проникнуті духом війни з «невірними» португальцями.

Перші рукописи з’являються в першій третині XVIII ст. на мові суахілі. Найзначніша пам’ятка – «Поема про Іраклія» (або «Поема про битву при Табуці»). Одна з копій (в Гамбурзькому університеті) датується Яном Кнаппером 1728 роком. Її сюжет – завоювання Сирії арабами-мусульманами у 628-636 рр.

Візантійський імператор Іраклій (610-641) збільшив Візантійську імперію (приєднав Сирію, Палестину, Єгипет, Месопотамію). Він успішно відкидав наскоки персів, але не встояв перед кочовиками-мусульманами. Воював з ними вісім років, і, врешті-решт, віддав їм Сирію.

У суахілійському епосі про ці події історичні факти і хронологія неточні: битва при оазисі Табука показана як повна поразка візантійської армії. Насправді поразка настала в битві при р. Ярмук. Багато з тих, хто є героями епосу, тоді вже не були живими, загинули.

Оповідь починається з того, що пророк Мухамед (жив у м. Медина) дізнається про загибель його найближчих сподвижників від руки візантійців. Сім дні ввін горює. На восьмий день до нього з’являється архангел Гавриїл (Джібурілі) і передає наказ Аллаха і передає наказ Аллаха почати війну проти християн (візантійців). Мухамед посилає послання Іраклію, в якому викладені догмати мусульманства, себе Мухамед називає посланцем Аллаха, погрожує захопити Табук. Вихід – Іраклій повинен прийняти мусульманство. Іраклій з гнівом відкидає пропозицію, не при ймає віру, звертається до свого намісника в Сирії Аскофа (єпископа): стерти з лиця землі мусульман, і збирає армію в похід.

Протилежна сторона теж готувалася до військового походу: Мухамед веде своє військо через пустелю. В Медині він залишає лише свого зятя Алі. В Табуці обидві армії сходяться в бою. Відбулося шість кривавих битв, але ніхто не переміг. Правовірні гинуть десятками, а візантійці тисячами, але Іраклій все присилає нові сили; посилає до ворога шпигуна, однак того викрили (проте не стратили, а відпустили). Цей шпигун, переконавшись в благородстві Мухамеда, хвалить його перед Іраклієм. В гніві імператор велить стратити відступника.

Іраклій клище священика на пораду, але той віщує йому поразку, говорить про силу Мухамеда. Іраклій стратив і його. А сили мусульман приходять до кінця. Пророк втішає полководців, звертається до Аллаха. Знову з’являється Гавриїл, передає наках Аллаха: Мухамед має зійти на високу гору і тричі покликати свого зятя Алі, що залишився у Медині. Алі рубає хмиз для печі, але, почувши голос Мухамеда, приходить йому на допомогу: «Владика невірних (Іраклій) лиш побачивши його, назад повернув і став тікати».

Воїни Іраклія відступають, мусульмани нищать ворогів; захопленим у полон пропонують нову віру, а хто відмовився – того страчують. Весь твір просякнутий духом війни за віру. Написаний цей епос в формі утенді (утензі) – (класична форма суахілійської поетичної творчості). Інші види епосу народів світу: казання, билина ,балада, сага ,героїчна пісня, дума. В поемі більше 1000 рядків. Рукописний її варіант датується XVIII ст., але очевидно, що вона була створена раніше. Відчувається, що форма утенді тут вже має свої власні риси, що це вже утверджений в літературі жанр. Утензі основою своєю мала народне мистецтво Нгома, котре складається з таких компонентів:
Ритм – танець – пісенний текст.

Суахілійська література та особливості культури народів хауса в кінці ХVІІІ ст. – Частина 2