Суб’єктна організація та просторово-часові параметри твору

15 Січня, 20135:39 am

0


Суб’єктна організація та просторово-часові параметри твору

У художньому творі слід розрізняти об’єкт висловлення і суб’єкт висловлення. Об’єкт висловлення – все те, що зображується, і все те, про що розповідається: люди, предмети, обставини, ситуації, події. Натомість суб’єкт висловлення (носій мови) – це той, хто зображує і розповідає.

Необхідну для даного твору суб’єктну форму обирає сам автор, і цей вибір зумовлюється ідейною позицією і художнім задумом письменника. В основі класифікації форм суб’єктної організації лежить міра «виявленості» суб’єкта висловлювання у тексті. Ця інформація є досить важливою для кожного учня, тому батькам потрібно купити плоттер, щоб роздруковувати важливі данні для своїх дітей.

Відповідно розрізняють такі типи суб’єктів висловлення:

розповідач – це вигадана автором особа, яка виступає в ролі носія висловлення, не виявлений, не названий, ніби розчинений у тексті; він говорить про події з незворушним спокоєм, йому притаманний дар «всебачення», і надає твору колорит максимальної об’єктивності; у мовному плані представлений у формі 3 особи однини (такого максимально об’єктивного розповідача зустрічаємо у романах П.Мирного, повістях І. Нечуя-Левицького, романістиці О. Гончара);

оповідач – носій висловлення, який може бути також учасником (героєм) або свідком зображуваних подій, його образ може відрізнятися суб’єктивністю (оповідач у новелах М. Хвильового), зливатися окремими рисами вдачі з образом самого письменника (релігійність Г.Квітки як оповідача повісті «Маруся» зумовлена життєвою позицією письменника Г. Квітки-Основ’яненка; модель суб’єктної організації «оповідач – учасник подій» характерна для більшості творів М. Вовчка). Суб’єктна організація лірики, звичайно, відрізняється від організації

епічного твору, оскільки ліричний твір зазвичай не має «викладу» і сюжету. Класичною формою суб’єктної організації в ліриці є ліричний герой (поетичне «я»), який характеризується єдністю авторської свідомості, сконцентрованістю її в певному колі проблем, настроїв. Ліричного героя не доречно ототожнювати із самим письменником, хоч він і виступає своєрідним «alter ego» автора. Ліричний герой може концентрувати естетичний та екзистенційний досвід певного покоління, в ньому перетинаються зовнішній та внутрішній світи, – це відрізняє його від розповідача в епосі і від дійової особи в драмі. Відповідно, ліричний герой у літературі реалізму відрізняється мисленням, ціннісною позицією від героя модернізму, а ліричний герой І. Франка – від героя Лесі Українки.

Крім ліричного героя, лірика може мати «власне автора», коли переживання ніби розлите у творі і ліричне «я» не акцентоване – це особливо характерно для пейзажної і почасти філософської лірики (наприклад, «Садок вишневий коло хати» Т. Шевченка). До «власне автора» близький автор-оповідач у ліро-епічних творах або ліричних творах із окресленою подією (про авторське ставлення читач дізнається через те, як автор зображує іншу людину). Подеколи дослідники розрізняють такий тип суб’єктної організації, як «герой рольової лірики» (або «лірична маска»), коли свідомість «маски» і письменника не можуть бути ототожнені в принципі (найпоказовіший приклад – «жіноча лірика» Т. Шевченка: «Ой, одна я, одна, як билинонька в полі.»).

Просторово-часові параметри твору – це час і простір як найважливіші характеристики художнього образу, котрі забезпечують цілісне сприйняття художньої дійсності й організують композицію твору. Літературний поетичний образ, розгортаючись у часі як послідовність тексту, своїм змістом відтворює просторово-часову картину світу в її символічному, ціннісному аспекті.

Особливості часопростору залежать від родо-жанрової структури твору, невіддільні від його суб’єктивної системи і є важливим чинником стильової визначеності твору.