Текст як одиниця лінгвістичного дослідження

3 Лютого, 20116:56 am

0


Текст як одиниця лінгвістичного дослідження

Нижче наведено частину дослідження “Лінгвістичні засоби вираження емоцій у творі С.Моема “Театр”“. За цим посиланням ви зможете знайти детальний опис роботи і список джерел.

Текст як одиниця лінгвістичного дослідження

 Довгий час науковці вважали речення найвищою одиницею мови та мовлення. Та згодом, на переконання В.А.М. Карстенс, усе більшій кількості лінгвістів стало очевидно, що вивчення синтаксису окремих речень, взятих окремо від контексту мовлення є застарілою методикою [39], що підтверджує і Верліх, стверджуючи: «Текст – це розширена структура синтаксичних одиниць (тобто текст як надречення), таких як слова, групи, речення і текстові одиниці, позначені як зв’язністю між елементами, так і завершеністю…» [44, с. 23].

Такої ж думки дотримується і В.Д. Шинкарук, стверджуючи, що «у зв’язному мовленні речення виступає досить часто не самостійною комунікаційною одиницею, а лише частиною більшого синтаксичного цілого (тексту) і набуває додаткових функцій, а саме тих, які сигналізують про його не ізольованість» [38, с. 4], і Халідей і Хазан, даючи таке визначення тексту, як «[термін], що використовується у лінгвістиці для позначення усного чи письмового уривку будь-якої довжини, який утворює єдине ціле […]. Текст – це одиниця використовуваної мови. Він не є граматичною одиницею, як підрядне речення чи просто речення, і  не визначається розміром […]. Найкраще текст охарактеризувати як синтаксичну одиницю не форми, а значення.» [42, с. 1 – 2].

З визнанням тексту найвищим рівнем мовної системи виникає така галузь мовознавства як лінгвістика тексту, яка набуває все більшого розвитку.

Лінгвістика тексту – напрям лінгвістичних досліджень, об’єктом яких є правила побудови зв’язного тексту і його смислові категорії. Вона займається з’ясуванням глибинних смислів, які містяться в певному тексті. При цьому врахування принципу використання мовних одиниць (включаючи і невикористання певних категорій чи окремих способів їх вираження) допомагає визначити подеколи приховані від літературознавчого або стилістичного аналізу смислові лінії і підтем [32].

До проблеми визначення поняття тексту зверталося багато вчених, зокрема І.Р. Гальперін [4], О.О. Селіванова [21], З.Я. Тураєва [26], Р. Харвег [29, с. 50-61]. Проте і досі не існує чіткого загальноприйнятого визначення того, що являє собою текст. Це пов’язане з різноманітними підходами для його позначення.

Говорячи про статус тексту, розглядають його письмовий і усний характер. Деякі лінгвісти вважають, що текст може бути лише письмовий. Так, на думку І. Р. Гальперіна, «текст – це витвір мовленнєвого процесу, що відзначається завершеністю, об’єктивований у вигляді письмового документа, літературно оброблений у відповідності з типом цього документа, твір, який складається з назви (заголовка) і ряду особливих одиниць (надфразних єдностей), об’єднаних різними типами лексичного, граматичного, логічного, стилістичного зв’язку, і має певну цілеспрямованість і прагматичну настанову» [4, с. 18]. Але зараз все більше мовознавців схиляються до широкого розуміння тексту, вибираючи як об’єкт дослідження не тільки письмові, але й усні тексти.

Дослідження тексту починається з визначення його основних категорій, які виражають властивості й ознаки тексту. Визначення цих категорій залежить від лінгвістичної позиції автора. Так, наприклад, говорять про сім вимог текстуальності: формальну когезивність, когерентність, значеннєву інтенціональність, сприймання, інформативність, ситуаційність та інтелектуальність [1, с. 12–19].

Проаналізувавши праці М.А. Хеллідей і Р. Хазан [42] та Е. Верліх [44], можна виокремити основні дві властивості, характерні для тексту – цілісність і зв’язність.

Цілісність не співвідноситься безпосередньо з лінгвістичними категоріями й одиницями і має психолінгвістичну природу. Вона є вертикальною категорією, що зв’язує текст в єдине ціле, створює передумови для формування його як розумового утворення. Крім того, цілісність утворює внутрішню форму змісту тексту, тобто виступає засобом структурування його значеннєвої інформації [18, с. 13–14].

З іншого боку, поряд з цілісністю, текст характеризується зв’язністю, що виявляється на його лінійному рівні. Зв’язність (когезія) регулюється в синтагматичному розрізі і є категорією логічного плану, яка дотримується логічних правил. Ця категорія чітко виявляється в письмових чи підготовлених текстах. В усному мовленні логічна зв’язність дозволяє створити текст, оптимальний для усного сприйняття. При цьому зв’язність тексту може бути оформлена двома видами засобів: зовнішніми і внутрішніми. Зовнішні засоби когезії мають формальні показники (граматичні і лексичні засоби), однак домінують внутрішні семантичні засоби зв’язності. Внутрішній зв’язок базується на спільності предмета опису, що є тим “стрижнем”, що проходить через весь текст і немов “стягує” усі його частини в єдине ціле [18, с. 13–14].