Тема, задум, концепція та ідея твору – Частина 3

23 Березня, 20125:01 am

0


Тема, задум, концепція та ідея твору – Частина 3

Тема, задум, концепція та ідея твору – Частина 1
Тема, задум, концепція та ідея твору – Частина 2

Мимоволі напрошується певна аналогія між пошуковою працею журналіста і слідчого. Ознайомившись у загальних рисах із скоєним злочином, побувавши на місці його скоєння, слідчий чи група, якій доручено займатися певною справою, обов’язково висуває не одну, а декілька версій можливих причин та перебігу злочину. Для чого? Зрозуміло, без таких припущень, версій правоохоронці будуть сліпими, позбавленими можливості ухопитись за невидимі ниточки, щоб розплутати складний клубок злочину, їх успіх значною мірою залежить від того, наскільки уважними, проникливими будуть вони у побудові гіпотез, версій, наскільки володіють загальною інформацією, виробленою науковим методом дослідження, інтуїцією тощо.

Йдеться про аналогію, а не тотожність, оскільки розслідування кримінальної справи і журналістське розслідування суттєво відрізняються між собою. Насамперед метою, правовими і технічними можливостями, наслідками результатів вивчення справи. Правоохоронець досліджує злочин, для журналіста розслідування злочину – лише один із можливих варіантів, він вивчає інші аспекти стосунків між людьми, між людиною і законом, людиною і владою. Його висновки мають скоріше моральне, ніж правове значення. Журналіст не може і не має права підміняти суд і слідство. Але ознайомлення з методом, процедурою, досвідом слідчої справи може йому принести чимало корисного.

Про концепцію публіцистичного твору дуже важко говорити на підставі самого тексту чи готової передачі. Найліпше про це може розповісти сам автор. Але й на основі готового твору ми можемо певною мірою відтворити хід авторської думки, ту складну попередню роботу мислі, недоступну для зовнішнього ока, без якої годі сподіватись досконалої статті, нарису, передачі.

Простий приклад. Редакція газети “Високий Замок” вирішила провести “журналістський експеримент”. Під цією рубрикою у газеті за 10-11 липня 1999 р. з’являється репортаж “Не все продається на проспекті Свободи”. Як виявилось, репортери за годину зібрали у центрі Львова 160 підписів за неіснуючого претендента в кандидати на пост президента України, “віддячуючи” за кожен автограф 25-ма копійками.

Задум, як кажуть, був елементарний – прозондувати можливість зібрати швидко і недорого підписи за міфічного, нереального кандидата у президенти, хоч тема виступу аж надто серйозна – байдужість електорату до виборів. Зрозуміло, необхідна була певна концепція, версія можливого розвитку сюжету. Вона з’явилась у ході підготовки і навіть мусила бути забезпечена організаційно: виготовлений плакат, заготовлені фальшиві підписні листи, продуманий збір підписів із свідомим порушенням процедур, “біографія” лжепретендента у кандидати, прихоплена відповідна сума грошей, залучений фотокор тощо. Про те, як проходила сама процедура, читач дізнався із фотографій і тексту самого репортажу. Треба лише зазначити, що репортери діяли не зовсім коректно з правової точки зору.

Звичайно, у складніших за постановкою питань, за обсягом охоплення явищ, за структурою і характером аргументації творах по-іншому, не так предметне і не у такій послідовності, але авторська концепція виявляється. Повторюємо, що мова йде про виступи концептуальні, пошукові, проблемні. Це неважко проілюструвати на конкретних прикладах, взятих із журналістської практики.

Назвемо лише дещицю таких виступів, різних за позицією їх авторів і жанровою модифікацією, зрештою, за переконливістю аргументації. Це такі програмні, можна сказати, твори, як “Галичино, Галичино…” Мирослава Мариновича, “За крок до катастрофи і координати порятунку” Юрія Бадзя, “Малоросійство та хохлуйство: день сьогоднішній” Анатолія Погрібного, оперативні коментарі до подій, як, наприклад, публікації тижневика “Зеркало недели”, теоретико-публіцистичні дослідження Оксани Забужко “Література і тоталітаризм. . . “, Володимира Панченка “Сандормох як розплата за утопізм…”, політичні портрети Володимира Золотарьова “Про вашу й нашу Наташу… “7, “Симоненко й зупинений час”8. Навіть ювілейна стаття чи рецензія може бути концептуальною, якщо за справу береться майстер.

А що вже говорити про телепубліцистику. Якщо автор газетної чи журнальної публікації завжди має певні можливості імпровізації, зміни об’єкта чи акценту, то аналітичні чи навіть розважальні передачі, які можуть бути реалізовані лише колективними зусиллями, немислимі без концепції, продумування різних ходів, а відтак і монтажу. Тут мусить бути єдність хоча & трьох співтворців: автора-ведучого, режисера, оператора.

Підтвердженням можуть бути такі циклові передачі, як “П’ятий кут”, “Епіцентр” В’ячеслава Піховшека, “Табу” Миколи Вересня. Практика свідчить, як нечітко продумана концепція або непередбачуваність поведінки учасників дійства руйнують задум, ведуть до прорахунків і творчих невдач.

Що ж стосується програми Ольги Герасим’юк, яку вона робить разом із режисером і оператором Андрієм Нестеренком, то вже сама її назва -“Версії” – дуже промовиста щодо предмета нашої розмови. Міжнародне визнання її телепрограм пояснюється насамперед чесністю, сміливістю і правдивістю автора, високим професіоналізмом, продуманістю і принциповістю концепції.

Щодо самої послідовності ходу логіки мислення, то тут можливі різні варіанти. Цитований вище В. Аграновський вважає, що “концепція повинна творитись не після, а неодмінно до збору матеріалу”. Така послідовність має безсумнівні переваги, хоч об’єктивно таїть і певну небезпеку.

Концепція чи версія – це не тільки попереднє бачення проблеми, можливого її розв’язання. Це також певний компас у морі життєвого матеріалу, який може знадобитися у процесі реалізації задуму, теми. Більше того, саме попереднє продумування майбутнього виступу дає можливість авторові знаходити потрібні сюжетні ходи, деталі, образи.

Навіть ті журналісти-практики, які не визнають концепції або й ніколи не чули про неї, керуючись чужим і власним досвідом, їдучи чи йдучи на об’єкт вивчення, обов’язково продумують можливі ходи, варіанти тлумачення подій, пошуку джерел епізодів, фактів. Початкуючі журналісти нерідко їдуть у відрядження, йдуть на об’єкт із нав’язаною редакцією темою, концепцією. Без такого попереднього обдумування теми вони не впораються із завданням. Майже кожен другий журналіст розповість вам про власні невдачі, які їх спіткали саме внаслідок того, що вони кидались у житейське море, не тільки не вміючи плавати, а й не усвідомлюючи чітко, за чим пливуть.

Тема, задум, концепція та ідея твору – Частина 4

Літературне джерело:

Здоровега В.Й. теорія і методика журналістської творчості : підручник / Володимир Здоровега. – 2-ге вид., перероб і допов. – Львів : ПАІС, 2004 – С. 74-83.