Теорія інтертекстуальності

24 Жовтня, 20129:59 am

0


Теорія інтертекстуальності

Теорія інтертекстуальності має три основних джерела – це теоретичні погляди російських формалістів, М. Бахтіна і теорія анаграм Фердінанда де Сосюра. Інтертекстуальність – будь-які свідомі чи несвідомі відсилання літературного тексту до інших літературних чи не літературних текстів (цитата, епіграф, натяк (алюзія), примітки, зауваження, коментарі, іронія, пародія, контрафактура, плагіат), пов’язані з жанром, стилем і т.д. Має важливе творче (взірці, антиподи тощо) і рецептивне (канон, горизонт очікування) значення. Сам термін впроваджений Ю. Крістевою („Семіотика”, 1969 р.), яка розвиває міркування М. Бахтіна про діалогічність літературних текстів.

Він спрямований проти основ традиційного трактування літератури (єдність, оригінальність, структурна цілісність мистецького твору): в літературному тексті наявна чимала кількість текстів, інтертекстуальні вказівки переходять його межі, відкриваючи незалежну від намірів автора нескінченну гру літературних елементів.

На перший погляд, теорія інтертекстуальності займається традиційною проблематикою, називаючи по-новому всім раніше відомі речі. Проте резонанс, який викликало в науковому світі дане поняття, свідчить про його актуальність і затребуваність. Теорія інтертекстуальності наголошує на своїй відмінності від теорії джерел, тобто кардинально відмежовується від традиційної компаративістики. На відміну від них, її цікавить не те, звідки почерпнуті ті чи інші елементи твору, а яке місце вони займають у новій структурі. Це, звичайно, включає як складовий елемент і дослідження джерел. Відсилання до інших текстів прагнуть оприявнити себе, акцентують на собі увагу читача.

З погляду теорії інтертекстуальності, літературний процес виглядає як постійне творення, комбінування нових текстів з елементів уже існуючих текстів. При цьому важливо враховувати термінологічну неокресленість поняття «інтертекстуальність», що випливає з аналогічної розмитості поняття «тексту». Адже як текст можуть бути прочитані не лише звичні літературні тексти, але й культурні, соціальні, політичні та ін. явища.