Термін “Бурлеск”

Листопад 16th, 201112:15 pm

0


Термін “Бурлеск”

Термін “Бурлеск”

БУРЛЕСК(А) (від лат. burla — жарт, абищиця — італ. burleska — франц. burlesque).

1.Метажанр комічної літератури. Основною засадою бурлеска є умисний контраст, розрив між змістом і формою, що полягає в невідповідності стилю тематиці творів бурлеска має два різновиди:

1) “Низький” бурлеск – травестування: виклад героїчного змісту “простецькою” мовою з рясним уживанням прозаїзмів, вульгаризмів, лайливої лексики. До “низького” бурлеску належать, зокрема, такі жанри як поема-травестія та сучасний літературний апокриф.

2) “Високий” бурлеск, або фальшивий епос: виклад низької повсякденної тематики підкреслено урочистим стилем. Найхарактернішим жанром “високого” бурлеску є іронічно-комічна поема. Бурлеск розквітає в період критики стосовно суспільних та літературних явищ, надто, коли відчутна закостенілість загальноприйнятих жанрових і етичних канонів.

Коріннями бурлеску сягає народів карнавально-сміхової культури часів язичництва та раннього християнства (напр., античного свята бога Діонісія). Зародження літератури бурлеск відбулося ще в Давній Греції в V ст. до н.е.: фальшивий епос “Батрахоміомахія” (укр. переспів К.Думітрашка “Жабо-мишодраківка”, надр. 1869), сатир, діалоги — епкомії (вихваляння низьких предметів: “Похвала мусі”, “Суд приголосних” сирійця Лукіана з Самосат (бл. 125-бл. 190). За Середньовіччя бурлескність властива творчості вагантів, жонглерів, скоморохів, шпільманів. В Україні найяскравіше виявився у календарно-обрядових іграх і піснях весняно-літнього циклу (“диявольські сороміцькі пісні”, “бісівські ігрища”), типологічно близьких до свята бога Діоніса. Органічна риса їхніх творів — пародіювання церковних молитов, профанування високого, офіційно освяченого; творення “світу навиворіт” за законами карнавальної свободи. В італійській поезії доби Відродження бурлеск наявний у сатиричних віршах у манері alia burchia (недбало), зокрема, хвостатих сонетах, репрезентанта народно-міської літератури антипетраркіста Бурк’єло (1404-1449) та бернеско Ф.Берні. Розквіту обидва різновиди бурлеску зазнали в XVII-XVIII ст., як засіб мистецької боротьби проти абсолютизму та органічно з ним пов’язаного класицизму. Саме тоді складаються основні бурлескні жанри іронічно-комічної поеми та травестії. В подальшому елементи бурлеску переходять у інші жанри. У Франції — “Орлеанська діва” (1735) Вольтера, в Німеччині— “Боги, герої та Віланд” (1773) Й.В.Ґьоте, в Румунії — фарси В.Александрі “Йорґу з Садагури” (1844), “Кіріца в провінції” (1852), казки І.Крянге “Даніле Перепеляк”, “Іван Торбинке” та ін. (1875-78). У Росії, в “Гімні бороді” (1757) М.Ломоносова, “Похвалі комарю” (1807) Г.Державіна, бурлескних одах Н.Матвєєвої (“Ода чорнильниці”), А.Вознесенського (“Ода наклепникові”) та ін.

В Україні бурлеск був популярним у XVI-XVIII ст., здебільшого в творах учнів богословських шкіл: школярів-“бакалярів”, мандрівних дяків-пиворізів (“Житіє і страданіє” І.Турчиновського), у різдвяних, великодніх, “нишенських” віршах, у шкільній драмі, інтермедіях (інтермедії до драми М.Довгалевського “Отець Негребецький”). Часто подібні твори були анонімними. Поширення дістали бурлескні елементи в новітній українській літературі в нерозривному зв’язкові з етнографізмом і романтизмом. У 1-й пол. XIX ст. бурлеск проникає в усі роди та жанри української літератури, а також у публіцистику, літературну критику, епістолярій: І. Котляревський, П.Гулак-Артемовський, П.Білецький-Носенко, П.Кореницький, С.Олек-сандров, Я.Кухаренко; “Салдатський патрет”, “Конотопська відьма” Г.Квітки-Основ’яненка, “Сон” Т.Шевченка, поема “Куліш у пеклі” П.Куліша, оповідання О.Стороженка, байки Л.Глібова, співомовки С.Руданського, згодом — вірш, фельєтони В.Самійленка. Відтак бурлеск спостерігається в творах Остапа Вишні, Т.Мигаля. Своєрідні відгомони бурлеску очевидні в українському постмодернізмі. Програмово орієнтацію на бурлескність проголосила літературна група Бу-Ба-Бу (бурлеск-балаган-буфонада). Саме в такому стилі написано “Московіаду” та “Рекреації” Ю. Андруховича.

Бурлеск має місце й у інших мистецтвах. У драматичному театрі бурлеска— комедійний жанр, зображення високих подій ницою мовою та буфонадними театр, прийомами. Французький ярмарково-театральний бурлеск склався в сер. XVII ст. на основі комедії-Б. П.Скаррона. В головних ролях його п’єс виступав буфонний комік Жодле. Цей бурлеск був спрямований на руйнацію високих класицистичних канонів “правильного” театру “Комелі франсез”. В Австрії театральний бурлеск використовувався мандрівними трупами в боротьбі проти “Бургтеатру” (1741) — інша назва “Королівський театр при палаці”, з 1776 “Придворний національний театр”.
У муз театрі в XVIII — 1-й пол. ХІХ ст. досвід бурлеску був засвоєний оперою-буфа, композиторами Дж.Б.Перголезі (перша опера-буфа “Служниця-пані” — 1733), Дж.Паїзівелло, Н.Піччіні, Д.Чімароза, В.А.Моцарт, Дж.Россіні, Г.Доніцетті). В Англії в 1-й пол. XIX ст. створився жанр бурлетта, де сполучалися оперові, бурлескні та пантомімні складники. У музиці бурлеск — гумор, свідомо “грубувата” композиція (напр., бурлеск у “Partita a-moll” Й.С.Баха).

Своєрідно втілився бурлеск у кіно, переважно німому (М.Сенне, Ч.Чаплін).

2. Інколи бурлеск ототожнюють лише з іронічно-комічною поемою на противагу травестії.

Існує розуміння бурлеска не як метажанру, але як стилю. Проте, в такому разі точніше казати про застосування окремих первнів бурлеску.