Трипільці та Скіфи-сколоти

Березень 5th, 201312:33 pm

0


Трипільці та Скіфи-сколоти

Найвидатнішою цивілізаційною спадщиною нашого народу із найдавніших часів була епоха трипільської культури, що належить до часу так званого мідного віку, або енеоліту. Це IV—III тисячоліття до н. е.

Характерною рисою населення, що жило на терені Балкано-Нижньодунайської території й захоплювало південно-східні ре­гіони Прикарпаття і Подніпров’я, було осіле землеробство. Роз­копки на Подніпров’ї поблизу селища Трипілля (на південь від Києва) показали високий рівень сталого землеробства порівня­но з іншими європейськими регіонами, який характеризувався переходом від мотичного обробітку землі до орного землероб­ства.

Це населення займало, як на той час, досить великі просто­ри, що зростали швидкими темпами.

Трипільська культура, яку вперше дослідив видатний архео­лог В. Хвойка, у часову тривалість — до 2 тис. років. Вона швидко поширювалась і на інші східні території, об’єднувала різні племена та їхні культури.

Важливими стабільними елементами її була система утво­рення поселень концентрованими групами, між якими розта­шовувались менш заселені простори. Очевидно, через висна-^кєння оброблюваних полів ці землероби змушені були через певний період — 50-80 років — залишати освоєну місцевість і пересуватись далі. Трипільці займались і скотарством, причо­му це був свійський тип розведення худоби, так потрібної зем­леробам, а не приручення диких тварин.

Трипільське населення мало досить розвинені ремесла, зок­рема гончарство та металообробку. Через їхні території прохо­дили торгові шляхи.

Основою суспільного та економічного життя трипільців була велика родина: вочевидь, кілька парних сімей найближчих ро­дичів жили в одному великому будинку, який складався з ок­ремих кімнат. Такі будинки інколи мали піч для випікання хліба, зернотерки, різний посуд.

Для трипільців був характерним досить високий рівень духовного життя, що відбився на численних орнаментах гли­няного посуду. Глиняні скульптурки, зокрема жіночі, символі­зували прагнення людей до добробуту, пошанування роду й жінки-матері. На одному з горщиків, наприклад, орнамент відбивав тричленну побудову світу: хвиляста лінія у верхньому ярусі символізувала воду, на центральному ряді орнаменту зображувалося сонце, місяць, краплини дощу; нижній ярус — рослинний світ, людей і тварин.

Одним із найбільших досягнень епохи трипільської культу­ри є трипільська абетка, яка була розшифрована ще в 50-70-х роках XX ст. відомим (щоправда, вже після смерті) українсь­ким істориком М. Суслопаровим. Ця абетка — найвидатніша спадщина в історії європейської цивілізації. Адже саме вона стала основою буквено-звукового письма. Як твердить М. Сус-лопаров, ця абетка, яку він розшифрував із написів на гончар­них виробах епохи трипільців, виникла “за багато сторіч до найстародавніших зразків фінікійського письма”.

Він переконливо довів, що саме звідси, з Подніпров’я, бере початок буквено-звуковий алфавіт народів Європи.

Значення винайдення буквено-звукового письма важко пере­оцінити в історії європейської й світової цивілізації. І ми всі повинні бути свідомими того, що саме давні пращури нашого народу — трипільці, а східні автори їх називали ще лелезги або пелазги — подарували цивілізації цей найбільший інстру­мент суспільного історичного поступу.

Під тиском кочових племен та зміни кліматичних умов три­пільська культура розчинилась у конгломераті культур інших народів, залишивши, проте, їм свої найбільші досягнення в гос­подарсько-економічному та духовно-культурному житті.

У І тисячолітті до н. е. серед численних прийшлих кочових народів значне місце посідають кіммерійці, які створюють у лісостеповій зоні перші укріплені городища (XI—VIII ст. до н. е.). Але їхній вплив обриває навала сколотів, чи скіфів, які вперше згадуються в ассирійських клинописах у середині VII ст. до н. е. У другій половині VI ст. до н. е. центром їхнього життя стають Подніпров’я та Крим. До складу їхньої держави входять численні народи осілого землеробства й кочовики. Захищаю­чись від навал інших кочовиків, скіфи створювали численні укріплення і городища. Серед них — відомі нам Трахтемирів­ське, Мотронинське, Більське, Каратульське та ін. Висота стін земляних валів деяких із них і тепер сягає 8 метрів, а шири­на — ЗО метрів.

Про Скіфію дійшло чимало звісток від древніх авторів. У Ка­наді український історик В. Паїк подає чимало цікавих і нині маловідомих свідчень про древніх скіфів, чи скитів (давньоукра­їнською мовою). Ось деякі з них.

Діодор Сицилійський, який у своїй “Історичній бібліотеці” дав огляд доступних йому історичних праць, написав: “Тепер з черги будемо говорити про скитів (сколотів), сусідів індів. Вони колись посідали вузьку територію, але поволі стали сильніші, своєю силою й змаганням поширюючи свої границі в довжину і ширину, довели свою націю до великої могутньої імперії і сла­ви”. І далі: “А маючи одних із найстаріших і найбільш войов­ничих королів з надзвичайним умінням володіння, вони прилу­чили до своїх територій всі гористі околиці аж до Кавказу, як теж долини (поля) аж до Океану (Атлантики), мокляків Меоти-ди (Озівського моря) і прочі землі над Доном уздовж ріки… Тоді повернули зброю в іншу сторону й дійшли аж до єгипет­ського Нілу. Після підбиття багатьох і великих народів, ско-лотська (скитська) імперія сягала аж до Східного океану (Па-цифік). Величні діла створила ця нація і мала королів, гідних пам’яті”.

“Історія сколотів (скитів) дуже багата й величава. Вони (сколоти) мали славний початок, а також імперію з величними подвигами їхніх мужів та чеснотами жінок… Вони заснували Патрію і Бактрію, а їхні жінки — Королівство Амазонок…

…Сколотська (скитська) нація вважалася за найбільш ста­родавню у світі, хоч між ско лотами та єгиптянами відбувалися довгі суперечки, яка з націй старша”. Вийшло, що Сколотія, бо мала більші природні багатства (чорнозем, густа сітка чистих рік), була більш придатна для людей, ніж щойно штучно ство­рені канали в Єгипті.

Помпей Трог писав: “Сколоти — це найстарша нація світу.

Ця нація (сколоти) плекає справедливість із вродженого на­хилу, а не під примусом законів”. Він порівнював їх із грека­ми, які навіть після довгих навчань їхніх філософів і мудреців “залишилися шахраями”.

І далі: “Сколотія (Скитія) — нація, славна з подвигів і воєн, сколоти величезної фізичної будови, не бояться жодних невдач, а коли були переможцями, то задовольнялися тільки славою”.

“Три рази наступала Сколотія (скити) на азійські імперії, але жодне з тих військ не відважилося напасти на них, не мог­ло їх завоювати. Вони розбили й змусили до втечі єгипетсько­го фараона Сотостріса (Рамзес II), коли він наважився наступа­ти на Сколотію. Вони знищили Кира з цілою його армією (Томира).

Змусили до втечі зі Сколотії перського царя Дарія І (513-12 р. до X.).

Перемогли Зопіріона, генерала Александра Великого, роз­громивши дощенту його армію…”

“Вони завоювали Азію і наклали на неї трибут невеликий, радше як символ визнання їхнього завоювання після перемоги. Азія платила цей трибут 1500 років, аж король Нінус (3000 р. до X.) відмовився платити цю данину…”

У Помпея Трога немає навіть найменшої згадки чи натяку на походження сколотів з Азії (чи Ірану).

З його писань виразно видно, що вони (сколоти) жили спо­конвіку над Дніпром і Чорним морем.

Таким чином, цей великий народ ско лотів, чи Геродотових осколотів, тривалий час жив на території Подніпров’я і творив свою культуру.