Ціннісно – практична спрямованість етичного знання

8 Червня, 20107:33 pm

0


Ціннісно – практична спрямованість етичного знання

Ціннісно-практична спрямованість етичного знання

Етика (від гр. f)0oc – «звичай», «вдача», «характер», «спосіб життя») – філософська дисципліна, що осмислює той досвід людини, на основі якого здійснюється вибір її життєвих цінностей та конкретної спрямованості її поведінки. Вона є наукою про ставлення людини до світу та інших людей відповідно до уявлень про добро і зло. Суспільним феноменом, що регулює самовизначення людини відповідно до уявлень про добро і зло, є мораль. Тож етика постає наукою, що вивчає походження, сутність, функції, проблеми та життєвий смисл морального самовизначення людини у світі. Ще засновник етики як самостійної науки давньогрецький філософ Аристотель (384 – 322 до н.е.) визначав її як галузь філософських знань, що вивчає людські чесноти – якості людини, котрі характеризують морально належне в її ставленні до інших людей і світу загалом.

Моральні засади та цінності потребують не лише практичного культивування, а й логічного осмислення, розумового обгрунтування як на особистішому, так і на суспільному рівні. Людство не вдовольняється самою лише наявністю певних настанов належного, воно ще й має потребу знайти відповідь на запитання, чому саме в цьому, а не в іншому полягає обов’язок чесноти, поклик голосу совісті; чому зміст законів моралі є саме таким, а не іншим. Завдання такого розумового осмислення і стоїть перед етикою. Етика не обмежується науковим описом, систематизацією моралі як чогось предметного. Вона покликана також здійснювати критичний розгляд уявлень про моральні цінності, що існують в тій чи тій культурі та світоглядній традиції, і співвідносити їхній зміст із загальнолюдськими настановами гідності, визначення критеріїв яких також багато в чому належить до компетенції етики як філософського знання.

Важливо розуміти, що сутність етики не вичерпується її суто теоретичними, пізнавальними характеристиками. Людина, яка стає на шлях етичного пошуку, не просто здобуває певну систему теоретичних уявлень, не просто щось пізнає. Вона ще й здійснює власний світоглядний вибір, плекає систему переконань, зміст яких залишається нежиттєвим, якщо не відтворюється в конкретних вчинках. Щоб усвідомити істинність, скажімо, певної математичної теореми чи фізичного закону, нам достатньо дістати логічні свідчення цього. Натомість, щоб утвердити істинність певного уявлення про морально належне, ми не просто повинні зрозуміти його зміст, а іце й присвятити йому власний життєвий вибір. Тому завдання, що стоїть перед етикою, зводиться не лише до того, щоб розумово засвідчити істинність певних цінностей, а й до того, щоб знайти інтелектуальний спосіб спонукати людину добровільно обирати їх як власні практичні настанови.

Етика, отже, – це не лише знання про те, що є доброчесним, а ще й інтелектуальна програма, яка настановляє на те, як стати й бути доброчесним.