Творчість Аарона Аппельфельда

22 Листопада, 20125:17 pm

0


Творчість Аарона Аппельфельда

Аарон Аппельфельд (власне Ервін, 16.2.1932, Стара Жадова, Буковина, живе в Мевассарет Ціон біля Єрусалима, Ізраїль) – гебрайський письменник (Ізраїль). Походить з німецько-асимільованої єврейської родини. Його захищене й комфортне дитинство закінчилось раптово, коли восьмилітнім хлопчиком йому довелося пережити, як в 1941 р. нацисти по-звірячому вбили його матір.

Разом з батьком він потрапив спочатку в чернівецьке єврейське ґетто, а згодом в один з “трудових” таборів Трансністрії поблизу Могилів-Подільського, де обох уже через кілька днів насильно розділили. Хлопцеві вдалося втекти, і протягом трьох років він ховається в українських лісах і веде бродяче життя, частково як помічник на польовій кухні в Червоній Армії чи як посильний у кримінальному середовищі, якому він не відкриває свого єврейського походження.

Наприкінці війни його через Югославію прибило в Італію, а в 1946 р. він пароплавом дістався Палестини. Інтеграція в ізраїльське суспільство була для чотирнадцятилітнього підлітка непростою, насамперед з мовних міркувань, оскільки він мусив забути мови свого дитинства – німецьку та їдиш – і вивчити гебрайську, яку він блискуче опановує спершу в кібуці, а згодом у невтомній праці над творами гебрайських авторів.

Після військової служби він починає в 1951 р. студії єврейської літератури у Гебрайському університеті в Єрусалимі, які успішно завершує в 1959 р. Після цього Аппельфельд викладає у різних вищих навчальних закладах і творчо працює як вільний письменник. З 1975 р. він професор гебрайської літератури в університеті Бен Ґуріона в Неґев/Беер Шева. – Перші літературні спроби Аппельфельда, які він робить як лірик, припадають на ранні 50-ті роки. Проте невдовзі він розуміє, що його стихією є проза. Перша збірка його оповідань має назву “Дим” (1962) – поняття, котре як для єврейської історії, так і для його особистої життєвої драми є вельми символічним. Тривалий час він намагається наблизитися до цього болючого досвіду. Підбадьорений релігійним філософом Ґершомом Шолемом, він звертається в 60-ті роки до автобіографічного матеріалу.

З’являються інші книги оповідань (“В родючій долині”, 1964, “Іній на землі”, 1965), збірки есе й романи (“Шкіра й сорочка”, 1971, “Пора чудес”, 1978, “Баденгайм-1939”, 1980, “Тцілі”, 1983, “Невмирущий Бартфус”, 1988, “За всі гріхи”, 1989, “Залізна стежка”, 1992, “Льодова міна”, 1997, “Все, що я любив”, 1999, “Історія одного життя”, 1999 та ін.). – Головною темою прозових творів Аппельфедьда є винищення європейського єврейства у Другій світовій війні, яке він зображує крізь призму особистих переживань. Дія багатьох романів відбувається на його батьківщині – Буковині. Письменник виробив собі дуже своєрідний стиль, який характеризується короткими, стислими реченнями й візіонерською, чуттєво наснаженою, але ніколи не нав’язливою мовою.

Хоча він пише по-гебрайському й віртуозно володіє цією мовою, проте насамперед він єврейський автор, який прагне до синтезу традицій їдишистської та гебрайської культури. У своїх творах він не торкається сучасної ізраїльської дійсності, а передусім трагічних подій Другої світової війни, яка вилилася в Голокост.

Герої Аппельфельда – страждаючі, фізично чи психічно скалічені, вирвані з корінням євреї, які у своєму попередньому житті повністю ігнорували своє єврейство й лише після еміграції в “землю обітовану” болісно шукають своєї національної й культурної ідентичності. “Найзахоплююче в Аппельфельда те, що його протагоністи втілюють комплексне життєве становище, яке не розглядається ані через ізраїльську, ні через сучасну європейську призму. “Єврейськість” ущільнюється тут до сентименту, який пов’язаний з фундаментальною неналежністю, чужістю, котра ґрунтується на глибинній осиротілості й вельми песимістичній духовній позиції, що стосується сподівання на будь-який порятунок особистого чи національного штибу”, – вважає ізраїльський літературознавець Батія Ґур. – В особі Аппельфельда ми маємо сьогодні одного з останніх уцілілих від Шоа, який, поряд з нобелівським лауреатом Самуелем Йозефом Аґноном, проспівав вражаючий жалобний псалом затонулому світові східноєвропейського єврейства. Його твори перекладено багатьма мовами (лише німецькою більше десяти романів).

Письменник відзначений численними ізраїльськими та міжнародними літературними преміями й належить сьогодні до найвідоміших і найпопулярніших ізраїльських авторів. Його ім’я зазвичай називають в одному ряду з такими письменниками, як Александр Тішма, Прімо Леві, Імре Кертеш тощо.