Творчість Ернста Рудольфа Нойбауера

8 Листопада, 20123:33 pm

0


Творчість Ернста Рудольфа Нойбауера

Ернст Рудольф НОЙБАУЕР (17.4.1828, Іґлау, Моравія – 4.5.1890, Радівці, Південна Буковина) – австрійський поет, який обрав собі Буковину другою вітчизною. Навчався у гімназії свого рідного міста, згодом студіював право у Празі й філософію у Відні, де прилучився до революційних подій 1848 року. В рік революції він заснував радикальну газету „Der Freie Wiener“, у березні 1848 р. став членом академічного легіону й був поранений у вуличних боях. Під час облоги Відня служив ад’ютантом у військового коменданта Мессенгауера, якого пізніше, коли урядові війська увійшли до Відня, було розстріляно.

Сам Нойбауер уник подібної долі лише завдяки випадкові. Враження своєї буремної юності він відтворив згодом у циклі віршів “Легіонер”. Після революції звернувся до вчительської професії й у 1850 р. був відправлений у найвіддаленішу периферію старої монархії – педагогічну “штрафну колонію” Буковину. Призначений гімназіальним професором у Чернівці, він розгорнув тут жваву педагогічну діяльність, викладаючи майже чверть століття літературу й історію.

Як педагог стимулював літературні обдарування своїх молодших друзів та учнів, серед яких насамперед слід назвати Ю.Федьковича, К.Е.Францоза й М.Емінеску. – Окрім своєї педагогічної діяльності, Нойбауер присвячує багато часу журналістиці. В 1862 р. він заснував власну друкарню і почав видавати першу німецькомовну газету „Bukowina“, яку редагував до 1869 р. Ця газета мала також літературний додаток „Sonntagsblatt der Bukowina“, що став літературним форумом молодих буковинських авторів. До її співробітників належали Людвіґ Адольф Сіміґінович-Штауфе, Моріц Амстер, Юрій Федькович, Янко Лупул та інші. – Проте речі практичного життя не були сильною стороною поета – друкарня й газета приносили йому лише збитки, отож через сім років він був змушений продати як друкарню, так і газету, щоб заплатити борги.

В 1872 р. Нойбауера було призначено директором гімназії у Радівцях, в 1884 р. він вийшов на пенсію в чині шкільного радника й повністю присвятив себе літературній праці. Після його смерті радівецька міська громада спорудила йому на міському цвинтарі почесний надгробок. – Свій поетичний шлях Нойбауер розпочав у 1847 р. збіркою віршів „Schilf und Weide“ (“Очерет і верба”). В революційний 1849 рік він опублікував „Österreichische patriotische Lieder“ (“Австрійські патріотичні пісні”), які передають його тодішні бунтарські настрої, однак незабаром поет примирився з монархією (“Святкове привітання Його Цісарської Величності Франца Йосифа І” з нагоди прибуття на Буковину 22 жовтня 1851 року, яке з’явилося в Чернівцях у вигляді листівки).

Згодом виходить збірка еротичних віршів „Die vier Himmelsgegenden der Ehe“ (“Чотири небесні царства кохання”), яку поет присвятив своїй дружині, і збірка „Lieder aus der Bukowina“ (“Пісні з Буковини), яка містила вже й вірші, що тематизують нову вітчизну (обидві 1855 р.). До них долучаються також „Erzählungen aus der Bukowina“ (“Оповідання з Буковини”, 1868), які переказують історичні легенди краю. Варто назвати також повість “Роксолан і Карпа”, дія якої відбувається в часи нашестя гуннів у замку Цецин, неподалік від нинішніх Чернівців.

Східна тематика утворює також історичне тло віршованого епосу Нойбауера “Ногая, або Битва у степу” (1876), що має підзаголовок “Пам’ятна пісня із Серетської землі” й зображує кінець монгольського панування на Буковині в 1292 р. Твором життя Нойбауера, над яким він працював близько 20 років, стала велика філософська поема у 50 піснях під назвою “Одеони”, яка з’явилася 1882 р. в Гамбурзі й являє собою огляд еволюційної історії людства. На жаль, цей грандіозний поетичний твір досі належно не досліджений у літературознавстві.

Так само й драматичні твори Нойбауера, які свого часу були інсценізовані в Чернівцях, сьогодні забуті (“Дівчина з Калічанки”, 1865, “Торгівля за душу”, 1886 та інші). – Вже у Чернівцях Нойбауер написав текст до альбому австрійського художника Франца Ксавера Кнаппа “Ілюстрована Буковина”. У Радівцях з’явилося багато інших наукових досліджень (“Основи історії Серетської землі”, 1874, “Про Кудруну”, 1876, “Про Трістана та Ізольду”, 1876, “Анакреон із Теоса”, 1876, “Князь Костянтин Бранковян”, 1877 та інші). – Нойбауер був також видатним поетом-імпровізатором, який обирав під час своїх публічних виступів найважчі форми (античні строфи, сонети, терцини, станси) і з великим успіхом виступав у багатьох містах німецькомовного простору (Відень, Дрезден, Лейпціґ). У цьому відношенні він не поступався іншим видатним імпровізаторам свого часу.