Творчість Людвіґа Адольфа Сіміґіновича-Штауфе

13 Жовтня, 20125:46 pm

0


Творчість Людвіґа Адольфа Сіміґіновича-Штауфе

Людвіг Адольф СІМІҐІНОВИЧ-ШТАУФЕ (також Штауфе-Сіміґінович або тільки Штауфе, 28.5.1832, Сучава – 19.5.1897, Чернівці) – перший автохтонний німецькомовний письменник Буковини, по батьківській лінії українського, по материнській – німецького походження. Виростав у Сучаві, навчався у гімназії в Чернівцях, де початок Березневої революції у Відні надихнув його на перший вірш, який він опублікував під псевдонімом Адольф Занд у формі листівки. Окрилений цим першим успіхом, молодий автор розгорнув інтенсивну літературну діяльність.

Він публікує вірші й новели у белетристичних часописах „Iris“ (Ґрац), „Phönix“ (Іннсбрук), „Galizia“ (Львів). В 1850 р. з’являється перша збірка віршів вісімнадцятилітнього під заголовком “Гімни”, через рік він укладає антологію “Альбом найновішої поезії”, яка виходить у світ на початку 1852 р. з нагоди заснування крайової бібліотеки. Того ж року поет розпочинає свої студії германістики й історії у Віденському університеті, згодом стає кандидатом на посаду вчителя у Шоттенфельдській реальній школі.

В австрійській столиці він здобув собі багато друзів серед віденських літераторів, журналістів та інтелектуалів. Тут він пише вірші, новели, нариси й театральні рецензії для „Österreichische Illustrierte Zeitung“, „Theater-Zeitung“, „Donau“ та інших періодичних органів, етнографічні статті для заснованого Й.В.Вольфом „Zeitschrift für deutsche Mythologie und Sittenkunde“ (опубліковані там в 1853 і 1855 рр. “Казки Буковини” були позитивно оцінені Вільгельмом Ґріммом).

До віденських часів відноситься також збірка віршів „Heimatgrüße aus Niederösterreich“ (1855). Після свого повернення на Буковину Штауфе став суплентом (молодшим учителем) чернівецької гімназії. Крім своєї педагогічної діяльності, він прагне створити форум для буковинських літераторів і засновує в 1857 р. як додаток до “Буковинського домашнього календаря” альманах „Familienblätter“ (“Сімейні листки”), де публікує оповідання, нариси, замальовки й народні перекази (так, наприклад, віршовану легенду про гуцульського ватажка опришків 18 ст. “Олекса Довбуш”).

В альманаху виступають такі буковинські автори, як Сімон Альперн, Моріц Амстер, Віктор Умлауф, Герман Порас та інші. В 1858 р. поет отримує посаду професора гімназії в Кронштадті (Трансільванія), проте не пориває своїх зв’язків з Буковиною, отож його “Сімейні листки” продовжують з’являтися в Чернівцях до початку 1860 рр., а його матеріали регулярно публікуються в таких виданнях, як „Sonntagsblatt der Bukowina“ Е.Р.Нойбауера чи „Buchenblätter“ В.Капіллері (1864), К.Е.Францоза (1870), Й.Ґ.Обріста (1871). – У Кронштадті літературна діяльність Штауфе розгорнулася на повну силу.

Він пише для провідних німецьких журналів („Illustrierte Monatshefte“, „Deutsche Romanzeitung“, „Über Land und Meer“), перекладає з румунської, працює над етнографічними й культурно-історичними дослідженнями. До цього часу відносяться його антологія румунської лірики „Romanische Poeten“ (“Румунські поети”, Відень, 1865), оповідання “Спорудження монастиря” (Кронштадт, 1870), яке відтворює румунський народний переказ про майстра Маноле, наукову працю “Ґрунтознавство Буковини” (Кронштадт, 1873) та ін.

Столітній ювілей приєднання Буковини до Австрії і заснування університету Франца-Йосифа у Чернівцях спонукали Штауфе до наступної антології „Poetisches Gedenkbuch“ (“Поетична пам’ятка”, 1875, спільно з Моріцем Амстером), в яку, окрім поетів з Австрії та Німеччини, було включено низку німецькомовних авторів Буковини (крім самих укладачів, це Ізідор Мануель Кац, Йоганн Ґеорґ Обріст, Рудольф фон Штреле, Віктор Умлауф та ін).

Незабаром Штауфе повертається назад до Чернівців і працює там аж до своєї смерті професором учительської семінарії. В цей період свого життя він займався головним чином перекладами й етнографічно-фольклористичними дослідженнями (“Етноси Буковини. Етнографічно-культурно-історичні написи”, 1884, “Народні перекази Буковини”, 1885, “Малоруські народні пісні у метричному перекладі”, 1888, “Долина Пруту в Галичині й Буковині”, 1896).

Поряд з цим він, як і раніше, невтомно публікує новели, казки, оповідання, подорожні замальовки, вірші, твори на замовлення (наприклад, історію чернівецького Музичного товариства, кантату до 25-річного ювілею Спортивного товариства або текст комічної оперети “Холостяцький податок”). – Похований поет у Чернівцях на центральному християнському цвинтарі по вул. Зеленій.