Творчість Мозеса Розенкранца

19 Листопада, 20123:50 pm

0


Творчість Мозеса Розенкранца

Мозес Розенкранц (справжнє прізвище Едмунд Розенкранц. Псевдонім: Мартін Брант, 20.6.1904 Берегомет на Пруті, Буковина – 17.5.2003, Ленцкірх-Каппель, Шварцвальд, ФРН) походить з бідної сільської родини. Він був сьомою дитиною багатодітної сім’ї єврейського орендаря і корчмаря, в якій упереміж розмовляли українською, польською, німецькою та їдишем (“У мене немає рідної мови”, – зізнається поет). Згодом ще долучилася румунська, а під час Першої світової війни – позаяк родина знайшла пристановище в Моравії – і чеська.

До школи Розенкранц ходив дуже нерегулярно в різних селах між Прутом і Черемошем та в Станіславі (нині Івано-Франківськ), де знову ж таки навчання велося різними мовами, й дійшов у Чернівцях до третього класу гімназії. Починаючи з п’ятнадцяти років набував знання шляхом самоосвіти (сам поет називає себе “автодидактом”).

Німецька мова стала для нього результатом свідомого вибору, на який він зважився як поет. Після війни й ранньої смерті батька Розенкранц повернувся на Буковину. В 1924-27 рр. він мандрує по Німеччині й Франції в пошуках роботи. В цей час поет перебивається як носильник, учень друкаря, приватний учитель німецької мови, фабричний робітник, графолог, перекладач. В 1927 р. його призивають до румунського війська, де він служить упродовж трьох років.

Демобілізувавшись у 1930 р., короткий час живе в Чернівцях, де А.Марґул-Шпербер видає його першу поетичну книжку „Leben in Versen“ (“Життя у віршах”, 1930), відтак оселяється в Бухаресті, працює референтом по пресі й перекладачем у румунському міністерстві закордонних справ, приват-секретарем політика й письменника Іона Піллата. На основі занять графологією знайомиться з румунською королевою-матір’ю, яка доручає йому здійснити літературний запис своєї біографії („Maria von Rumänien. Traum und Leben einer Königin“. – Bd. 1, Leipzig: List-Verlag 1935). У Чернівцях з’являються його наступні поетичні книги „Gemalte Fensterscheiben“ (“Вітражі”, 1936) і „Die Tafeln” (“Скрижалі”, 1940). Проте внаслідок антисемітських настроїв у Румунії він невдовзі втрачає свою посаду в міністерстві й повертається до Чернівців.

У т.зв. „російський рік“ Розенкранц працює вчителем німецької мови для радянських офіцерів. Під час Другої світової війни поета інтерновано в “трудовий” табір у румунській Молдові (Табарешти), де він зайнятий будівництвом доріг (частково разом з П.Целаном). В 1944 він втікає до Бухареста, спершу живе там нелегально, відтак працює в організації Міжнародного Червоного Хреста. За те, що в 1947 р. він надав допомогу румунським німцям, радянські спецслужби заарештовують його прямо на вулиці й переправляють до Москви. Після швидкого й заздалегідь сфабрикованого суду його на десять років запроторюють до ҐУЛАҐу (Норільськ).

Тим часом друзі видають у Бухаресті його четверту збірку віршів „Gedichte“ (“Поезії”, 1947), яка виходить під псевдонімом Мартін Брант. Тільки в 1957 р. поет повертається з ув’язнення. Написаний в Бухаресті віршований епос „Der rote Strom“ (“Червоний потік”, 1959) досі залишається неопублікованим. В 1961 р., попереджений про новий судовий процес, який готувала над ним румунська спецслужба секурітата, Розенкранц втікає в Німеччину й оселяється в Ленцкірх-Каппелі (Шварцвальд). В 1971 р. Пауль Шустер публікує 27 віршів поета в часописі „Neue Literatur“ (Бухарест). Починаючи з 80-х рр., з’являються нові поетичні книги Розенкранца: „Im Untergang“ (“Занепад”, Мюнхен 1986), „Im Untergang II“ (“Занепад ІІ“, Таур/Іннсбрук, 1988), „Bukowina“ (Аахен, 1998), a також книга прози: „Kindheit: Fragment einer Autobiographie“ (“Дитинство: Фраґмент автобіографії”, Аахен, 2001).

Великий конволют „Das poetische Werk in acht Bänden“ (“Поетичні твори у восьми томах”) існує досі лише в рукописній формі. Сам поет розглядає свої вірші насамперед як автентичні документи свого життя, що не піддається ніяким описам, і свідомо уникає модерної поетологічної манери. Глибоко закорінений у буковинському сільському середовищі, він витворив свій власний поетичний тон, мову, в якій „слова припасовані одне до одного, наче цеглини” і яка діє на читача як прадавня, могутня і твереза стихія. У цьому сенсі він займає серед інших німецькомовних буковинських поетів особливе, ба навіть унікальне місце.