Творець добра і справедливості

Жовтень 12th, 20113:05 pm

0


Творець добра і справедливості

Те, що зробив Григір Тютюнник, те зроблено. Тут нічого ні відняти, ні додати. Найтонші поцінувачі літератури, найпотаємніші заздрісники пройти мимо його спадщини не можуть. Він з дивовижним умінням поєднував «простоту» життя малої людини з «висотою» життя і способом мислення столичних інтелектуалів. Він частенько нагадував кому треба, що немає так званої «сільської» літератури, як і немає так званої «міської», учительської, слюсарної, трубопрокатної…

Єдина література, якщо вона є, — талановита, і в літературі є одна тема — тема людини, тема людської душі. Добрий, непокірний чолов’яга з непокірним чубом, притрушеним іскрами сивини, з гордо занесеною головою, стоїть він на березі нашої світлої пам’яті. У нього було високе вроджене чуття слова і сильна рука, принципом якої було творити добро і справедливість.

Чи була література його долею? Була. Та нелегкою. До глибини душі знав, що в літературу гратися не можна. Не приміряв до себе нічиїх чужих «одежин» — був рівним від початку до кінця, глибоко усвідомлював те, що робить. За світ життєвий шлях він багато зробив і добре самореалізувався. Я закликаю усіх шукати добру роботу і займатися тим, чим Вам подобається. Одного разу я ввів у пошуковій системі поиск работы і натрапив на людину, яка допомогла мені почати працювати і самореалізуватися.

Його правоту, його позицію диктувала не самовпевненість, а щось глибше, закладене в ньому історією нашого народу. І з тих позицій, з тих засад його зіпхнути було неможливо — що дратувало деяких обмежених людей. Казав: «Я зі своєї землі ніколи не зміг би повіятись десь поза світами, навіть коли б мені тут нестерпно пекло. Ні-ні, знаю, що поза оцим моїм шматком планети мене нема».

Він міг піти в люди і загубитися в селах, і відразу знайшов би спільну мову з трактористами і теслярами. І коли бував він зі мною в нашому селі, то сусіди моєї матері мали особливе задоволення від спілкування з ним. У нього в серці було щось прекрасне від сільського старожила, та доброта в ставленні один до одного, яку ми чомусь потроху розгубили. І природно сприймалося те, що він на київських вулицях старшому за себе віком міг сказати «батьку», «мамо» і лагідним голосом пояснював, куди тому пройти.

Мав феноменальну зорову пам’ять. Після вечора, проведеного в товаристві, відтворював словами і відповідними жестами детальний портрет когось з присутніх. Мене вражало, що, передаючи пізніше чиюсь фразу, в пам’яті тримав точний вираз очей того, хто говорив, його позу, міміку. Володіючи таким природженим артистизмом, часто грав своїх героїв, перевтілювався в них, перевіряв на людях все, що лягло на папір, чи мало лягти.

Особлива радість від зустрічей з ним. Прекрасні, неповторні зустрічі, яких тепер постійно не вистачатиме в житті.