Типології політичних партій

Квітень 25th, 201310:53 am

0


Типології політичних партій

Партії різних країн неоднакові, що зумовлено рядом історичних, соціокультурних та економічних чинників. В цьому зв’язку важливою є проблема типології політичних партій. В залежності від критерію, який дослідники брали за основу, вони виділяли різні типи партій.

Французький політолог М. Дюверже у роботі „Політичні партії. Їх організація і діяльність у сучасній державі” за признаком відношення до демократичних цінностей розрізняв партії парламентського і непарламентського походження. Для парламентських партій головне в політичному процесі – це завоювання місця у політичних структурах і легальні форми діяльності. Для непарламентських партій, для яких характерний централізм у структурі, наявність політичного центру і жорсткої програми, головна мета – досягнення влади будь-яким способом. Непарламентські партії, загалом, недооцінюють парламентську систему правління.

За признаком організації структури партій М. Дюверже виділив кадрові та масові партії. Масові партії, які виникли з введенням загального виборчого права, об’єднують велику кількість членів, що організовані у первинних структурах за територіальним або виробничим принципом. Між ними існує тісний постійний зв’язок. Така форма організації неможлива без існування партійної ієрархії, тому існує платне коло професійних функціонерів. Головним джерелом їхнього фінансування та діяльності партії є членські внески. Існує досить тісна партійна дисціпліна. Головна мета масових партій має переважно ідеологічний або виховний характер. Вони беруть активну участь у виборчому процесі і кожен член партії мусить приймати участь у діяльності партосередку. Потрібно визнати, що ця характеристика підходить більше комуністичним та нацистським партіям, для яких придатний термін масові кадрові, бо всі члени партії несуть функціональне навантаження, а вступити в партію дуже важко. Головний принцип діяльності – це демократичний централізм. Партії „нового типу” ідеально пристосовані для завоювання влади і існування в межах тоталітарної політичної системи.

В дійсності для сучасних масових партій притаманий аморфний характер. Вони відкриті для всіх бажаючих і члени партії не зв’язані жорсткою партійною дисціпліною. Головним джерелом їх фінансування стає спонсорська і державна допомога. Завдання місцевих професійних політиків – це організація партійних лав і „симпатиків” на підтримку іниціатив центрального керівництва. В лавах партії може існувати чимало фракцій і ідеологічних платформ. Головний принцип взаємовідносин – це демократичний плюралізм.

Кадрові партії є малочисельними групами професіоналів, які складають керівний центральний і місцевий рівні. Вони визначають політику партії і балотуються на керівні державні посади, Для політичних партій взагалі притамане “аморфне членство”. Механізм офіційного прийому в партію дуже спрощений, немає також чітко визначеного статусу членів партії. Ці партії „американського типу” ідеально пристосовані для фрагментарної політичної боротьби за владу в умовах демократичних свобод і індивідуалізму виборців. Кадрові партії діють переважно під час виборчих кампаній через групу професійних і громадськиї активістів, залучених до роботи в партії, а також симпатиків та спонсорів. Такі партії стають життєдіяльними в умовах сталої демократії.

Як парадокс можно констатувати, що партії такого типу знайшли широке поширення в країнах Східної Європи, в Росії, Україні, де в умовах політичної нестабільності, купки політиків створили „кишенькові” партії. Вони не потребують постійної підтримки „симпатиків” і низових членів партії, бо ідеологічні доктрини і програми лідерів змінюються в залежності від позиції Президента країни або керівництва парламенту. Ці партії орієнтуються на популістські гасла і підтримку будь-яких соціальних прошарків населення.

Політологи виділяють також, так звані, “партії виборців” або універсальні партії. Своєю першочерговою метою вони вважають боротьбу за електорат. Вони прагнуть згуртувати довкола себе максимальну кількість громадян з різноманітних соціальних груп, щоб забезпечити собі перемогу на виборах. Ці партії, не зв’язані ніякими ідеологічними програмами, широко використовують общенаціональні інтереси. З одного боку, це добре, бо враховуються інтереси виборців, а з іншого боку, така безхребетність веде до звичайного політичного пристосування.

По відношенню до інших складових елементів політичної системи, деякі вчені, поділяють партії на демократичні і тоталітарні. В тоталітарних партіях існує сувора регламентація відносин членства, система прийому у члени партії. Існує сувора дсиципліна, відсутні фракції, поділ на більшість і меншість. У демократичних партях немає чіткого регламентування прийому у члени і відносин членства. Також допускається існування фракцій та міжфракційна боротьба, може існувати більшість і меншість, а також різні точки зору з дискусійних питань.

За ідеологічною орієнтацією партії діляться на буржуазні (праві), соціалістичні (ліві), радикальні, націоналістичні, нааціонал-соціалістичні.