Типи авторитарних режимів

20 Травня, 20131:04 pm

0


Типи авторитарних режимів

Автократія (від грец. autikrateia – самовладдя, необмежена влада однієї групи). Авторитарний режим – це необмежена влада одного або декількох осіб, якої-небудь партії або частини політичної еліти. У руках однієї особи зосереджується виконавча, законодавча і судова влада, окрема особистість не володіє ніякими суверенними правами перед державою. Богоданність влади підтверджується релігійними догматами. До універсальних відмінних рис авторитарного режиму відносяться наступні: домінуючу роль грають не світоглядні, ідеологічні або релігійні розуміння, а принцип безумовної вірності і відданості підданих; монопольна влада не зобов’язана звітувати перед народом; виключення зі сфери політичної діяльності широких народних мас; підпорядкування суспільства – державі, а державних структур – автократу; повна централізація влади; збереження традиційних соціальних, станових, релігійних і інших перегородок між людьми; використання засобів залякування і терору для різних соціальних груп; придушення будь-якої опозиції і відсутність легальних методів зміни характеру влади; спадкоємство, захоплення і кооптація як головні способи завоювання влади.

Авторитарні форми влади мають велику різноманітність, починаючи з тиранії в Древній Греції, деспотизму в Азії, абсолютної монархії в різні періоди розвитку Європи, і завершуючи сучасними автократіями. Майже усі вони мають загальні історичні і соціально-економічні передумови свого існування. До таких умов відносяться: наявність традиційного типу суспільства з переважно традиційним або підданським типом культури населення; орієнтація населення на сильну особистість; значний вплив релігійних норм; неприйняття нових форм соціального життя; збереження кастового або станового розподілу, що має на увазі появу якогось інтегруючого елемента – вождя; економічна відсталість і, як наслідок, високий ступінь конфліктності у суспільстві.

В економічно нерозвинених суспільствах цивільний сектор практично не має механізмів контролю і самовідтворення політичної влади. Існує значний і постійний конфліктний потенціал у відносинах між різними етнічними, професійними, соціальними, клановими й іншими групами населення, що у будь-який момент може вилитися у відкрите насильство. При цьому, для традиційного суспільства характерне закріплення людей не у вертикальній (у залежності від придбаних статусів), а в горизонтальній системі соціальних відносин патронажно-клієнтального типу. Тому насильство держави в особі єдиного авторитарного лідера – це єдиний спосіб зберегти політичну і соціальну стабільність у хитливому суспільстві.

Істотним фактором формування й існування авторитарних режимів є релігійні цінності. Для більшості країн світу характерні релігії, що орієнтують віруючих на сприйняття авторитарних моделей поводження, на закріплення стійких стереотипів підпорядкування єдиному авторитетові.

Щоб одержати конкретне уявлення про авторитаризм, необхідно ознайомитися з його типами.

Німецький політолог Д. Берн-Шлосер виділив наступні типи авторитарних режимів:

– традиційні абсолютистські монархії Середньовіччя і сучасні в країнах Перської затоки;

– традиційні авторитарні олігархічні режими, характерні для країн Африки і Латинської Америки (влада переходить від одного клану до іншого по родинній або трибалістській ознаці);

– авторитарні олігархії «нового буржуазного типу», характерні для країн, які одержали незалежність після розпаду СРСР (пострадянські середньоазіатські республіки);

– військові диктатури, які можна підрозділити на одноособові (режим А. Піночета в Чилі, Франко в Іспанії), хунти («чорні полковники» у Греції або генеральська верхівця в Південній Кореї), однопартійні системи (режим Г. Насера в Єгипті, О. Каддафі в Лівії). До них примикають авторитарні теократичні режими (аятоли Хомейні в Ірані).

Найбільше прадавніми є диктатури. Диктаторські режими (від лат. dictator –необмежена влада) – один з найстаріших в історії політичних режимів. В античній Греції і Древньому Римі диктатором називався правитель, якому вручалася необмежена влада у надзвичайних ситуаціях. В Древньому Римі термін правління диктаторів був обмежен тимчасовими рамками, тобто фактично це був військовий вождь з надзвичайними повноваженнями. Першими диктаторами в Древньому Римі були Т. Ларцій (498 р. до н.е.) і М. Рутій (356 р. до н.е.).У Древній Греції подібні режими називалися тиранією. Деспотизм, прообраз абсолютної монархії у сполученні з диктатурою, був характерний для країн Сходу. Він спирався на існуючі релігійні й общинні традиції в сполученні з повною зневагою до інтересів окремої особистості. Деспоти (цар Кир у Персії), також фараони Єгипту відбивали інтереси насамперед держави в цілому, а також вищої частини державного апарата (чиновництва), жреців і багатих людей. Вони стали прообразом абсолютних монархій у Середньовічній Європі.

Відмітна ознака диктатур і деспотій – використання військової сили і засобів насильства для виконання поставлених цілей.

Політологія / Упоряд.: Березовський В.В., Бакуменко О.О.; Кашаба О.Ю. : Харків: УІПА, 2010 – 218 с.