Чим повинен володіти учитель літератури

12 Жовтня, 20123:07 pm

0


Чим повинен володіти учитель літератури

Місце та роль учителя у суспільстві та школі

Учитель повинен професійно володіти знаннями з предмету і методичними уміннями та навичками організації навчальної діяльності учнів. Вимоги до учителя:

1. Знати свій предмет досконало і викладати його захоплююче.
2. Засобами рідної мови і художнього слова виховувати в учнів загальнолюдські та національні ідеали.
3. Зміст літературної освіти учнів пов’язувати з сучасним життям.
4. Здійснювати розвиваюче навчання, ранню професіоналізацію, плекати філологічні здібності учнів.
5. Керувати процесом осмисленого сприйняття літературного твору, стимулювати відчуття краси, її оберігання.
6. Через систематичне проведення самостійної роботи формувати в учнів уміння в сфері гуманітарної освіти.
7. Усіляко заохочувати учнів до самоосвіти, самовиховання, до максимального духовного збагачення.
8. Засобами художнього слова розвивати усне й писемне мовлення учнів, культивувати у вихованців прагнення постійно поліпшувати й збагачувати свій словник.
9. Чільним завданням викладання літератури вважати прищеплення національної свідомості.
10. У змісті творів, що вивчаються текстуально, акцентувати високі постулати християнської доброчинності.

Засади особистісно орієнтованого навчання

Засади особистісно орієнтованого навчання. У праці учителя є своя поезія і своє натхнення, учитель здатен створити в класі якусь надзвичайну і незабутню атмосферу ні з чим не порівняльного, особливого людського спілкування, учитель навіть може і справді у своїй діяльності піднятися до рівня мистецтва, але це все має не божественну, а цілком земну природу, в основі якої лежить любов до дітей, любов до свого предмету, а також висока майстерність та професіоналізм.

Компоненти, з яких складається фахова підготовка учителя.

Найголовніше в особистісно орієнтованому навчанні – постать учителя. За умов особистісного орієнтованого навчання обох учасників навчально-виховного процесу об’єднує пізнавальний інтерес. Учитель і учень прагнуть нових знань, які служать їм матеріалом для формування особистості. А відтак головне завдання учителя полягає ц тому, щоб перекласти свою індивідуальність на мову педагогічного спілкування, в основі якого – рівноправні суб’єкт-суб’єктні реляції з учнем.

Особистісно орієнтоване навчання

– Особистісно орієнтований підхід у навчанні ґрунтується на сприйнятті індивідуальності. Самоцінності учня як носія суб’єктивного досвіду, який у нього складається з перших днів життя. Учень має право на особистісний шлях розвитку, вибір засобів навчальної діяльності у межах її цілей.

– Вчитель, ставлячись до учня як до особистості, надає останньому змогу саморозвиватись та самореалізуватись, враховує його можливості, особливості, здібності. Взаємодія між ними має будуватися на основі єдності позицій, бажань, а не вимушеного спілкування.

– Завдання вчителя полягає передусім у тому, щоб активізувати внутрішні ресурси своїх вихованців, аби вони самі могли успішно давати раду різноманітним навчальним, а у подальшому – виробничим проблемам, їх слід також навчати оптимально реалізувати свій інтелектуально-вольовий та моральний потенціал.

– Особистість педагога лише передумова формування вихованців. Трансляція його позитивних якостей відбувається лише тоді, коли він, встановлюючи зв’язки з дітьми, сприяє збагаченню їхнього досвіду емоційними переживаннями.

– Якщо учитель ставитиметься до учня без справжніх інтересу та поваги, в останнього не буде жодних підстав сприймати себе як особистість.
– Щоб зрозуміти учня, його думку, почуття, вчинки, треба брати емоційну участь у взаєминах з ним, вчитись відчувати до нього постійний інтерес.
– Учителю, форми і способи діяльності якого статичні, які не змінюються від уроку до уроку, з року на рік, слід замислитися щодо доцільності свого перебування в школі.
– Якщо учень не сприймає способу дій (тобто способу впливу) щодо нього, то це, як правило, означає лише одне: ці дії не відповідають його особистісним сподіванням.
– Якщо учителю потрібно зробити учневі зауваження, то зробити це слід дружелюбно, приязн і з повагою до нього,- тоді ваше несхвалення його поведінки втратить психологічно негативний ефект.
– Якщо виник конфлікт з учнем, не шукайте можливостей за будь-яку ціну довести свою правоту. Набагато краще спробувати зайти взаємоприйнятні шляки розв’язання цього конфлікту.
– У батьках своїх учнів учитель вбачає однодумців і спільників. Досягти професійного успіху він може, лише узгоджуючи свої дії з ними.

Таким чином, професійні чесноти повинні базуватися на принципах особистісно орієнтованого навчання, оскільки така основа відкриває перед учителем великі та неосяжні перспективи. Але дотримування самих тільки подібних принципів для ефективної навчально-виховної діяльності ще недостатньо – для успіху необхідні також професійні знання та навички, без яких важко уявити учителя.

Професійні складові учителя зарубіжної літератури

Сучасні дослідження з психології педагогічної діяльності дозволяють класифікувати художньо-педагогічні задачі, які повинен вміти вирішувати учитель, наступним чином:

– художньо-дослідницькі;
– художньо-конструктивні;
– художньо-організаційні;
– художньо-комунікативні.

Художньо-дослідницькі задачі – це ті задачі, які становлять стрижень діяльності учителя, оскільки без літературознавчого дослідження учителем літератури літератури художнього тексту його діяльність втрачає будь-який сенс. Натомість, з іншого боку, діяльність учителя неможливо собі уявити без дослідження ним й характеру сприйняття художнього тексту учнями-читачами.

Художньо-дослідницікий компонент діяльності учителя літератури є особливим різновидом специфічної творчості.

Рішення художньо-конструкторських задач забезпечує таку відповідну організацію літературного матеріалу, яка дозволяла б надати йому доцільну та ефективну педагогічну форму. Отож на цьому етапі відбувається своєрідна психологічна перебудова, наслідком якої є те, що на перший план висуваються не стільки літературознавчі знання та художній смак, скільки педагогічні вміння та навички. І саме застосування цих вмінь та навичок дозволяє досягти поставленої мети. Коли мета визначена точно, тоді збільшуються можливості застосування варіативних систем засобів та прийомів такої організації.

Емоційно-художня форма – це така педагогича інтерпретація художнього матеріалу, яка, утворюючи певну сталу структуру, передає в емоційному аспекті його найважливіші риси та особливості. І з творчим плеканням емоційно-художньої форми фактично і пов’язана художньо-конструкторська діяльність учителя літератури.

У сучасній педагогіці вже аксіомою стало переконання, відповідно до якого будь-яке пізнання передбачає включення суб’єкту, що пізнає, в активну діяльність. Тоюто йдеться про те, що знання не можна “отримати”, його можна тільки засвоїти у процесі власної діяльності. А відтак досить гостро постає питання щодо організації цієї діяльності учителем тобто щодо вирішення ним ще й художньо-організаторських задач.

Завдання учителя літератури полягає не тільки і не стільки у тому, аби передати учням певну суму знань чи перевірити рівень засвоєння ними цих знань, а у тому, щоб виконувати найважливішу в психолого-педагогічному плані функцію організатора колективної творчо-естетичної діяльності школярів.Спілкування, яке у педагогічній діяльності виконує специфічні функції, пов’язані із самою сутністю процесу навчання-виховання, і тому таке спілкування кваліфікується як професійно-педагогічне. Воно розуміється як система прийомів та навичок гармонійної та природної соціально-психологічної взаємодії учителя та учнів, змістом якої є обмін інформацією, пізнання особистості, виховний вплив, організація взаємовідносин за допомогою різноманітних комунікативних засобів. При чому саме учитель виконує роль організатора даного процесу.

Учитель не може. Не має права нехтувати так званою “драматургією” педагогічного спілкування, у якій вирішальне значення мають і його настрій, і його погляд, міміка та жести, характер та інтонація реплік, а також багато інших елементів.