Українське радіомовлення: “Інформаційних вибух” і творчий застій (1964-1982 рр.)

9 Квітня, 20121:13 am

0


Українське радіомовлення: “Інформаційних вибух” і творчий застій (1964-1982 рр.)

Період правління Брежнєва часто називають “застоєм”. Та для практики інформаційної служби така характеристика є правильною тільки наполовину.
Справа в тому, що саме у ці роки удосконаленню системи політичного інформування надавалося першорядного значення. З ініціативи комуністичної партії був розпочатий складний і тривалий процес. Він охопив три п’ятирічки (восьму, дев’яту і десяту) та призвів у радіомовленні до своєрідного “інформаційного вибуху”.

Початок цьому процесу був покладений на XXIII з’їзді КПРС, що зобов’язав партійні організації серйозно поліпшити масово-політичну роботу, прагнучи припинити ідейне бродіння та зростання скептицизму в суспільстві, викликаних неспроможністю влади піднести рівень життя людей. З’їзд наголосив на потребі будувати політичну агітацію на основі широко й систематично поставленої інформації населення про політичне, економічне, культурне життя країни і міжнародне становище.

У відповідь на ці вимоги партії Українське радіо із квітня 1965 року розпочинає трансляцію інформаційно-музичної радіопрограми “Промінь”. Нова радіопрограма була побудована за таким же принципом, який лежав в основі діяльності всесоюзного “Маяка”: випуски новин, що становили головний зміст програми, через кожні півгодини чергувалися із музичними концертами. Така побудова радіопрограми дозволяла одночасно з розвагою інформувати слухачів, постійно тримати їх у курсі всіх найважливіших подій внутрішнього та міжнародного життя. Тим самим творці нової радіопрограми прагнули досягнути ще однієї мети нейтралізувати вплив ворожих радіостанцій, взяти на себе ту категорію слухачів, яка у пошуках гарної музики та новин постійно “шарила” по ефіру. Натикаючись на “Промінь”, вона діставала і те, й інше.

Спочатку “Промінь” вів свої передачі з 19.00 до 24.00, тобто у той час, коли радіо збирало найбільшу аудиторію. Згодом програма почала охоплювати дедалі ширший діапазон часу.
У січні 1966 року Головну редакцію інформації очолив В.Жигилій. Спільно з керівництвом Комітету він розробляє ряд заходів, спрямованих на збільшення обсягів інформаційного мовлення і краще задоволення потреб слухачів у інформації. На це були спрямовані й зусилля працівників радіопромисловості та зв’язку, які були зобов’язані нарощувати приймально-передавальні потужності. Спільні зусилля принесли відчутні результати: за роки восьмої п’ятирічки (1966-1970 рр.) обсяги інформаційного мовлення з Києва зросли більше, ніж у сім разів. Динаміка цього зростання характеризується такими показниками: у 1965 році “Останні вісті” передавали щодоби 5 випусків новин, 1966 – 8, 1967 – 12, 1968 – 19, 1969 – ЗО, 1970 – 36.

Якщо у 1966 році інформаційна служба Українського радіо передавала щодоби 100-110 повідомлень про події внутрішнього та міжнародного життя, то на кінець восьмої п’ятирічки їх було вже 400. При цьому істотно зросла їх оперативність, бо Головна редакція інформації налагодила прямий телетайпний зв’язок безпосередньо із ТАРС і почала одержувати звідти інформацію одночасно із Всесоюзним радіо, газетами “Правда” та “Известия”.

Розширилися на цей час і обсяги інформаційного мовлення із обласних центрів. Деякі з них, наприклад. Дніпропетровський, Донецький, Вінницький та Чернігівський почали готувати і передавати щодоби по два випуски новин: один – вранці, другий – ввечері. Загальна кількість випусків новин, переданих за роки восьмої п’ятирічки з обласних центрів, перевищила 25 тисяч, а кількість вміщених у них повідомлень – 300 тисяч.

Істотні зміни за ці роки відбулися також у роботі низового радіомовлення, що діяло на заводах і фабриках, у колгоспах і радгоспах, на транспорті й будівництві. Його організацією та налагодженням на місцях займалося понад 3,5 тисячі радіоредакцій, у діяльності яких брали участь робітники й колгоспники, інженери, техніки, представники інтелігенції. Випуски низового радіомовлення передавались у зручний для місцевих слухачів час і, як правило, не порушували основних програм обласного, республіканського та союзного мовлення.

На XXIV з’їзді КПРС здійснюваний курс на поліпшення системи політичного інформування, а також зусилля засобів масової інформації у цьому напрямі дістали позитивну оцінку. Одночасно з’їзд вказав на потребу дальшого поліпшення дієвості й оперативності інформаційної роботи, закликав повніше використовувати ресурси інформації як важливого інструменту керівництва, засобу виховання та контролю.
Реалізуючи ці настанови партії, Українське радіо знову збільшує обсяги інформаційного мовлення. З 1 січня 1971 року і до кінця дев’ятої п’ятирічки в ефірі щодоби лунало по 46 випусків новин, загальна тривалість звучання яких перевищувала 5 годин. Ще ширшим – з шести годин ранку і до першої години ночі став часовий діапазон інформаційно-музичної програми “Промінь”. Випуски новин почали передавати через кожні півгодини, а не через кожну годину, як було раніше. В усіх обласних центрах були створені кореспондентські пункти, акредитовані власні кореспонденти Українського радіо, які до того діяли тільки у 15-ти із них.

XXV з’їзд констатував зростання впливу засобів масової інформації на розвиток економіки, науки й культури та на все громадське життя. І знову зусилля працівників інформаційної служби були спрямовані на збільшення обсягів інформаційного мовлення.

Значних змін, зокрема, зазнає інформаційно-музична радіопрограма “Промінь”. Вона переходить на цілодобове мовлення з одночасним удосконаленням її інформаційної частини: основна увага творчого персоналу цієї програми зосереджується на оперативному висвітленні та коментуванні міжнародних подій. Міжнародна тематика зайняла приблизно три чверті мовного часу, відведеного для інформаційних випусків. Контрпропагандистська діяльність інформаційної служби, отже, стає провідною.

З переведенням “Променя” на новий режим роботи вдалося розв’язати цілий ряд проблем, що роками непокоїли інформаційну службу: налагодити цілодобову передачу новин українською мовою, значно збільшити частоту передачі випусків, підвищити оперативність інформації. Щодобова кількість випусків новин в обох програмах республіканського радіо досягла на початку 1980 року 52, а кількість вміщуваних у них повідомлень перевищила 500. У будь-який момент радіослухачі України могли тепер при бажанні дістати свіжу інформацію з ефіру. Важливо й те, що радіоприймання передач стало доступним практично кожній сім’ї, адже у 1980 році в Україні вже діяло 10,7 млн. радіоприймачів та 17,6 млн. радіоточок.

Таким чином, у роки “застою” ідею масової радіофікації, проголошену ще на зорі радянської влади, було втілено в життя. Збулася й інша більшовицька мрія: у будь-який момент, повернувши ручки приймача, слухач міг дістати з ефіру усі політичні новини, усе найголовніше в подіях дня, а отже, жити, як того хотів Ленін, “піднесеним політичним життям, знаючи щодня, що робить, що здійснює уряд, що відбувається найголовнішого, утворюючи громадську думку з найголовніших питань”.

Тим часом у творчому плані, у сфері суто журналістської діяльності, пройнятої елементами нового, вдосконалення, збагачення чи розвитку, такого прогресу не спостерігалося. Тут, як і повсюдно, наростали застійні явища. Як і раніше, основну ставку в своїй діяльності інформаційна служба робить на організаторську роботу. За прикладом Головної редакції інформації обласні вісті створювали на важливих будовах контрольні пости. Під наглядом громадськості тримався хід спорудження в республіці шкіл і дошкільних закладів. Традиційними стали рейди, присвячені поліпшенню якості товарів або початку сезонних робіт на селі. Щоправда, організаторську роботу інформаційна служба вела тепер не самостійно, а часто у взаємодії із редакціями газет і телебачення.

Українське радіомовлення: “Інформаційних вибух” і творчий застій (1964-1982 рр.) – Частина 2