Весільні пісні

Листопад 16th, 20118:33 pm

0


Весільні пісні

Весільні пісні

ВЕСІЛЬНІ ПІСНІ — пісні, що супроводжують хід весільнього обряду. Весільні пісні органічно пов’язані із обрядом весільної драми, вони описують дійових осіб весілля, констатують дії учасників, супроводжують обряд на кожному етапі: сватанні, заручинах, плетінні вінка, виготовленні гільця, розплетінні коси, покриванні молодої та ін. Під час весілля звучать пісні заклинального, величального, гумористичного, ритуального чи ліричного характеру. Весілля також супроводжують причитання та замовляння. Весільні пісні виконуються переважно дружками від імені молодої чи її батька або матері. Під час виготовлення, випікання та прикрашення короваю коровайницями виконуються коровайні пісні. Часом весілля супроводжує жіночий хор. На сватанні від імені молодої співають пісні про несподіваність приходу старостів:

Ой пойду я да шавелю рвати
— Тому мене свати в хаті.
Я думала, що гулять прийшли,
— Вони мене підмовлять прийшли.

Мотиви пісень на заручинах такі ж як і на сватанні: розлука з батьківським домом, туга за дівоцтвом, непокоєння за свою майбутню долю.
Протягом усього весільного дійства звучать пісенні побажання радості, любові, злагоди та доброї долі молодим. Пісні, що виконують під час випікання та прикрашення короваю, звучать із заклинальними інтонаціями.

Ми на коровай ідемо,
На коровай муку несемо.
Ще й рожові квіти.
Щоб любились діти.

На дівичі – вечорі подруги молодої співали сумні пісні про красу нареченої та її тугу прощання з батьківським домом, про майбутню тяжку долю в чужому домі.

Велику групу становлять ліричні весільні пісні, у яких розповідається про долю молодої в чужій сім’ї, жаль за батьківським домом, прощання з вінком як символом дівоцтва. Ці пісні виконують на сватанні, заручинах, плетінні вінка, запросинах на весілля, за столом у молодої після шлюбу. Поширена діалогічна форма таких пісень (розмова дочки і матері, уявна розмова молодої із майбутньою свекрухою):

“Куди доню убираєшся,
Чи між дружки?
Що так рано умиваєшся?
А чи між бояри,
Чи між турки?,
“Піду, ненько, між чужії люди,
А чи між татари.
Ой мені там горенько буде.”

Весільні пісні характеризуються особливою поетичністю, наявністю власної системи образів, у якій молоду називають зорею, ластівонькою, вишенькою, зозулею, княгинею, молодого — князем, соколом, місяцем.

Скрізь у слов’янських народів існує давній звичай зачиняти ворота та двері у домі нареченої. Брати молодої обороняють вхід у двір, але ніде, окрім як у білорусів, не зустрічаються елементи озброєного захисту нареченої, стрільби із рушниць, взламуванням дверей чи воріт. Це є специфічною ознакою білоруського весілля, яка залишила свій слід у обрядових піснях:

Кола иесиева двара
Умньїя рьібята баярьі,
Ла високая гара,
Бярьіие ружжьі, грамадьі,
А ні уехаиь, ні узьісиі,
Пушчайие стралу па сялу,
А ні міма перайсиі.
Прабівайие сиену кам’яну,
Трзба гору руйнаваці.
Трзба двору дабьіваиі,
Штобьі дзевачку там узяиі.
Бярьіие Марічку мьідаду!

Вищеперелічені етапи обряду містять у собі прадавні спільні слов’янські первні. Так, напр., звичай викрадення нареченої, плетіння вінка, випікання короваю чи символічне пов’язання молодих, що знову ж таки зафіксовано у весільних піснях. Напр., у білор. весільнім обряді:

Свінчалі, свінчалі, маладьіх звязалі
Шоукавьім платочкам,
Што ня ручкамі развязаиь,
Што ня ножьїкам разрззаиь-,

чи в укр. весільній пісні:

Звінчали твою дочку з паничем,
Зв’язали рученьки рушником.

У художній літературі чимало творів, у яких зображується весільний обряд чи він стає центральною подією. В українському письменництві це — “Наталка-Полтавка” І.Котляревського, “Маруся” та “Сватання на Гончарівці” Г.Квітки-Основ’яненка, “Назар Стодоля” Т.Шевченка, “За двома зайцями” М.Старицького, “Великий шум” І.Франка, “Земля” О.Кобилянської, “Свіччине весілля” І.Кочерги» та ін.

Купить чемодан в спб: носки на год в коробке купить "Зука".