Використання світового досвіду у сфері державної підтримки АПК

27 Червня, 20137:48 am

0


Використання світового досвіду у сфері державної підтримки АПК

Найважливішою умовою виходу сільського господарства з кризового становища є державна підтримка. Як показує світовий досвід – широке втручання держави в економіку, у виробничий і соціальний механізм сільського господарства вимагають значних коштів.

Державні субсидії на розвиток сільського господарства в розрахунку на 1 га сільгоспугідь в 1990 – ті рр.. становили: у країнах ЄС близько 500 $; в США, Канаді, Угорщині, Туреччині 100-200 $; в Фінляндії та Норвегії 1600-3000 $. Різного роду дотації та субсидії держави забезпечують значну частину сукупних доходів агровиробників: у США – 30%, Канаді – 45%, Швеції – 59%, Японії – 66%, Фінляндії – 71%, Норвегії – 77%. Бюджет Міністерства сільського господарства США на 1998 дорівнював 88,4 млрд. дол..

Підтримка сільських товаровиробників повинна здійснюватися за рахунок коштів федерального бюджету, бюджетів регіонів і місцевих бюджетів. За допомогою дотацій і компенсацій держава повинна підтримувати окремі стратегічно важливі виробництва. Держава повинна також підтримувати російську сільськогосподарську науку, так як без науки подальший розвиток АПК не представляється можливим.

У США, наприклад, науково технічний прогрес забезпечує дві третини всього приросту виробництва.

Особливості та специфіка нашої економіки не дозволяють країні копіювати досвід розвинених країн у галузі державного регулювання агропромислового виробництва та здійснювати повномасштабну фінансову підтримку сільськогосподарських виробників.

Газонокосилка viking

Навіть за таких умов є шляхи підвищення ефективності системи державної підтримки вітчизняного сільського господарства.

1. Посилення контролю над цільовим використанням бюджетних коштів, призначених для розвитку сільськогосподарського виробництва, на всіх рівнях проходження виділяються фінансових ресурсів.

2. Підвищення ефективності державної підтримки сільськогосподарських виробників – зміна механізмів і принципів надання бюджетних коштів. Тобто доцільно відмовитися від витратного за своєю суттю методу часткової компенсації витрат сільськогосподарських підприємств на придбання окремих видів промислової продукції, задіявши алгоритм виплати єдиних дотацій на одиницю реалізованої продукції з урахуванням загального подорожчання виробничих ресурсів і послуг. Іншими словами, підтримувати виробників потрібно за результатами.

3. Здійснення комплексу заходів з підвищення частки самих сільськогосподарських виробників у загальних доходах від реалізації продовольчих товарів населенню. На жаль, ця частка без всяких економічних підстав істотно впала в ході проведення ліберальних реформ.

4. Формування спеціального фонду фінансової підтримки сільськогосподарських виробників з усіх джерел, тим чи іншим чином пов’язаних з функціонуванням агропромислового комплексу та продовольчого ринку.

Можливий додатковий ресурс фінансування вітчизняних сільськогосподарських виробників – імпортні мита, що стягуються за ввезення продовольства і сировини для виробництва: їх слід було б суворо і цілеспрямовано використовувати на розвиток відповідних підгалузей вітчизняної сільськогосподарської та переробної промисловості. Тим самим була б створена регулююча система “сполучених посудин”: із зростанням імпорту збільшуються асигнування на підтримку власного виробництва. При розширенні ж останнього та адекватному скороченні імпорту навантаження на бюджет знижується.

Ще одним джерелом фінансових надходжень від зовнішньої торгівлі могли б стати експортні мита на продукцію галузей АПК. Значна частина виробничих ресурсів, яких гостро потребує сільське господарство, експортується зважаючи кризового фінансового стану та неплатоспроможності вітчизняних виробників.

Основними важелями державної підтримки сільського господарства є цінова, кредитна політика, бюджетні асигнування, розумна податкова система та захист товаровиробників. Таким чином, без державної допомоги сільське господарство не можна вивести з кризи. Також без забезпечення виробництва необхідним обсягом якісних і доступних за цінами продуктів харчування і сировини для легкої і харчової промисловості не представляється можливим покінчити з кризою в економіці.