Взаємодія тексту з дійсністю

6 Жовтня, 20124:31 pm

0


Взаємодія тексту з дійсністю

Літературно-художній твір описує явища життя, реальні або фантастичні. Явища життя описуються і в текстах інших типів. Але порівняння літературно-художнього тексту із іншими текстами дає можливість помітити між ними певні розбіжності. Завдання документальних текстів, текстів-хронік – максимально повне або ж детальне відображення дійсності. А художній текст повинен не тільки повідомляти про щось. Його завдання – відтворювати процес пізнання дійсності, впливати на читача. Автор літературного тексту прагне відібрати такі явища і так зобразити їх, щоб виразити своє уявлення про життя, своє розуміння його закономірностей і тенденцій. Тому художній текст завжди уособлює собою якийсь більш загальний, ніж конкретно-фактологічний, зміст, до того ж, охоплений авторською емоційною оцінкою, авторським ставленням.

Літературно-художній твір, змальовуючи дійсність за допомогою художніх образів, сам являє собою цілісний образ, що містить і узагальнений смисл, і емоційно-оцінне забарвлення.

Створення художнього образу вимагає не тільки типізації, але й індивідуалізації. Типізація та індивідуалізація – основні принципи створення художнього образу.

Публіцистика як різновид масової комунікації найбільш тісно пов’язана з відображенням сучасної дійсності. Реальний факт у публіцистичному тексті є тією основою, без якої неможливе виконання найважливіших вимог об’єктивності й оперативності.

Саме з публіцистичних текстів у більшості випадків в аудиторії складається картина того, що відбувається в навколишньому світі, і це накладає на журналістів особливу відповідальність за правдивість своїх виступів. На жаль, сьогодні ця установка не завжди знаходить підтвердження: у реальній практиці журналісти занадто часто використовують неперевірені факти, а іноді й спеціально «винайдені» заради сенсації чутки. Безумовно, у будь-якому разі, реальна подія, потрапляючи в сферу уваги й відображення ЗМІ, зазнає певних перетворень, перш ніж вона буде представлена в тій або іншій формі на суд читачів (слухачів, глядачів). Отже, відображення події в публіцистичному тексті підвищує ступінь його організованості, а також робить її медіа-подією. Ставлення до факту, його оцінка може втілюватися в самому його відборі для публікації, а значить визнанні його важливої й цікавим для масової аудиторії, унікальним або, навпаки, типовим для сучасної дійсності.

Проте, матеріали різних ЗМІ, присвячені тим самим очевидно актуальним фактам, зовсім не ідентичні. І в першу чергу, вони відрізняються ступенем фактологічної або інформаційної насиченості відображуваного ними тексту. Іншими словами, у різних текстах кількість «інформем» (фактів, що ілюструють «базовий факт») може істотно відрізнятися. Необхідно розрізняти поняття «інформаційна насиченість» і «інформативність» тексту. Якщо перша якість є об’єктивною характеристикою тексту й визначається кількістю «інформем», то інформативність того самого тексту може бути оцінена реципієнтами по-різному. Ця характеристика відноситься до «читацького» шару тексту й визначається індивідуальними особливостями сприйняття кожного читача. На жаль, нерідко у своєму прагненні бути „надоперативними” журналісти зневажають ретельною перевіркою фактів і пропонують їхнім читачам в «сирому», а головне, не завжди достовірному вигляді. Так, особливо в новинах (це, на жаль, спостерігається в прагнучих до надоперативності Інтернет-виданнях) можна зустріти повідомлення ЗМІ, що ґрунтуються на «непідтверджених даних». Тільки після визнання їх офіційними особами вони стають «засвідченими».

Безумовно, історія нашої країни знає чимало прикладів замовчування важливої для аудиторії інформації, перешкоджання її влученню в ЗМІ (згадаємо, приміром, Чорнобильську трагедію). Проте, нерідко «запуск» у медіа-простір неперевірених фактів буває навмисним (особливо знаменитий використанням таких методів так званий «чорний PR»), тому що навіть після спростування «слід» інформації в пам’яті аудиторії однаково залишається.

Публіцистичні тексти можуть залишатися в пам’яті аудиторії (хоча б окремої її частини) як прикмети епохи. До публіцистичних текстів минулих років нерідко звертаються як самі журналісти, так і історики-професіонали для відновлення картини подій певного періоду, тодішніх поглядів, оцінок і думок.

Говорячи про взаємодію рекламного тексту з дійсністю передусім говоримо про таку категорію як “повсякденність”. Адже сучасна реклама буквально повсюди. Реклама символізує собою „прорив” масової культури з буття в побут, – це відзначали дослідники ще наприкінці 70-х років вже минулого століття. Реклама творить власний світ у побутовому світі реципієнта. Вона не пропонує щось надзвичайне, вона говорить про речі, які повинні бути щодня. Формуючись в рамках масової культури, масової комунікації, масової літератури як самостійний організм, реклама підтримує існуючу суспільну структуру, створюючи світ обивательських символів. Прагматика ж як іманентна складова частина рекламного тексту змінює якість будь-яких повсякденних реалій, надаючи їм принципово іншого значення. Таким чином, рекламна комунікація перетворює бренд з продукту на ідею. Типовим, на думку сучасних культурологів, стає звертання повсякденності до мистецтва. Найяскравіше це прагнення виражене в сучасній рекламі, яка, наслідуючи форму мистецтва особливо ретельно, фактично прагне до повного ототожнення товару з його рекламним художнім образом. За певних умов комунікації реклама переконливо демонструє свій зв’язок із класичним мистецтвом, стає „місцем зустрічі” елітарної та масової культури у рецептивному досвіді повсякденності.