Загальна характеристика піарівських шкіл – Частина 2

16 Січня, 20124:45 pm

0


Загальна характеристика піарівських шкіл – Частина 2

Загальна характеристика піарівських шкіл

Четверта фаза розпочалася на початку 90-х років. Пов’язана вона з глобалізацією інформаційного простору, який перетнув міждержавні кордони та перетворився на особливу впливову субстанцію загальноєвропейського розвитку. Масштаби й розміри його впливовості значно збільшувалися з розвитком інформаційної мережі Інтернет, у якій відбулася широка інтернаціоналізація бізнесу.

Важливим поштовхом до розвитку інформаційної мережі став розпад соціалістичної системи, падіння Берлінської стіни та розвал Радянського Союзу. Це призвело до ліквідації ідеологічного протистояння, що дало можливість перейти до діалогу між Сходом та Заходом на міждержавному рівні і значно розширило просторові рамки впливу РR. Він перетворився на форму транснаціональних відносин, у трансформаційних процесах в постсоціалістичних країнах його почали використовувати як знаряддя та інструмент реформування владних структур. РR став водночас і дієвим засобом підвищення ефективності діяльності приватизованих підприємств, і помічником у процесі підвищення ефективності діяльності компаній та фірм, які співпрацюють між собою на ринку товарів та послуг. Тому цю фазу розвитку РR можна кваліфікувати як фазу перетворення РR “на майбутню стратегічну сировину”, що стала, за виразним визначенням французького експерта Клода Матрикона, “універсальною енергією”, яка ефективно впливає на громадську свідомість.

Розвиток російської школи РR цікавий для нас, насамперед, тим, що нас об’єднує багатовікова історична спадщина. Як наслідок – багато тенденцій у суспільно-політичному житті України та Росії мають значну схожість. Історія виникнення і становлення російської школи РR досить докладно описана в книзі В. Мойсеєва “Паблік рилейшнз. Теорія і практика”.

Російська школа РR починає свій розвиток з початку 90-х років ХХ ст., спочатку як рекламний механізм представлення на ринку вигідності певного товару. Насамперед, це було пов’язане з виходом на російський ринок закордонних компаній, які принесли з собою й досвід корпоративного РR. 1990 року виходить російською мовою відома книга В. Блека “Паблик рилейшнз. Что это такое?”, а 1991 – “Кар’єра менеджера” Лі Якокка, які стали першими посібниками у вивченні нової науки.

На російському ринку вже на початку 90-х років з’являються перші РR – агентства, а з 1991-го на політичному ринку Російської Федерації розпочинає активну діяльність Російська Асоціація із зв’язків з громадськістю, яку очолив професор А.Ю. Борисов.

1992 року в Московському державному інституті міжнародних відносин з’являється спеціальність “зв’язки з громадськістю”, а через сім років вона входить у навчальні програми майже сорока ВНЗ Росії.
З 1993 року в рамках РR-агентств Російської Федерації (РФ) створюються особливі структури, що спеціалізуються на ринку з надання особливих послуг, пов’язаних з управлінням виборчими процесами, які в Росії здебільшого називаються політичним консалтингом. 1999 року досліджується популярність російських РR-агентств, котрі встановлюють рейтинг сорока кращих російських фірм, що надають ці послуги.

За дуже короткий час російський РR пройшов шлях від розуміння його як особливої форми реклами чи знаряддя в конкурентній боротьбі (і взагалі як данини моді) до визнання паблік рилейшнз як соціальної науки, сучасної технології формування громадської думки.
Перший в Україні семінар із піару організували для звільнених у запас офіцерів 1992 року завідувач кафедри журналістики інституту політології та соціального управління В. Мойсеєв і директор НТЦ “Темп” В. Симонов. Улітку 1993 року в Києві було зареєстровано перше підприємство “ІнТаК”, яке пропонувало послуги з “паблік рилейшнз”. Майже одночасно розпочали практичну діяльність з піару київський Міжнародний гуманітарний центр “Розрада” та одеська телестудія соціально-економічних програм “Браво”, яка спеціалізувалася на розробці іміджу підприємств, політичних партій та лідерів. А вже 1996 року у виставці “Світ реклами-96” брало участь 45 організацій (15 з них – київські), що надавали послуги з паблік рилейшнз.

Утім, навіть через рік журнал “А & РR Digest” констатував, що закордонні спеціалісти “паблік рилейшнз” в умовах українського бізнесу безпорадні, а власних професіоналів у цій галузі ще немає. За думкою авторів журналу, РR – це спосіб життя фірми, це імідж та стиль фірми, її внутрішні та зовнішні відносини.

Американські спеціалісти з РR брали участь в українській програмі приватизації, яка фінансувалася Міжнародним агентством розвитку США. Директор компанії “Берсон-Мерстеллер-Україна” Майкл Уїллард розповідав, що в Україні силами американських піарівців діяла просвітницька програма з масової приватизації, американці “роз’яснювали населенню цілі приватизації та ринкових реформ”.

У грудні 1997 року в Києві відбувся фестиваль політичної реклами “Лідери XXI”, де всю увагу було зосереджено на такій складовій РR, як іміджмейкерство. Навесні 1998 року в Київському реклам-клубі відбулося обговорення стану РR в Україні, про що газета “Київські відомості” в номері від 13 травня писала: “Модне зараз поняття “паблік рилейшнз” для України є чимось екзотичним. Повноцінні відділи РR не створені ані на підприємствах, ані в фінансових установах, ані в суспільно-політичних організаціях. Відповідно, навіть ринок РR-послуг не розвинутий”.

Швидкий розвиток виборчого “паблік рилейшнз” в України починається в 1998–1999 роках, коли відбувалися вибори депутатів до Верховної Ради, органів місцевого самоврядування та вибори Президента України. У цей час створено велику кількість спеціалізованих агентств, центрів політичних технологій, фірм та консалтингових структур. Найбільш відомою структурою, що своєю розгалуженістю охопила всю Україну від великих міст до невеличких райцентрів, був Всеукраїнський фонд “Соціальний захист”, кілька тисяч працівників якого пройшли спеціальну підготовку й зробили свій внесок у переобрання Л. Кучми на другий термін.

Становлення та розвиток української школи РR збігається з четвертою фазою розвитку “паблік рилейшнз”, коли нам потрібно вирішувати одночасно величезну кількість інформаційних та комунікаційних проблем, змінювати пострадянську ментальність і здійснювати інші радикальні перетворення.

Країни світу на вирішення цих глобальних проблем витрачали по кілька десятиліть. Україні ж доводиться за браком часу надолужувати свою інформаційну відсталість та створювати умови для розвитку PR як інструменту та “універсальної енергії” розв’язання нагальних проблем, пов’язаних із формуванням толерантності, взаємоповаги між людьми й соціальними інститутами, формуванням нової політичної культури, запровадженням демократичних процедур функціонування владних структур та здійсненням виборів.