Загальна характеристика жанрів в журналістиці – Частина 3

Березень 23rd, 20125:12 am

0


Загальна характеристика жанрів в журналістиці – Частина 3

Загальна характеристика жанрів в журналістиці – Частина 1
Загальна характеристика жанрів в журналістиці – Частина 2

Поділ журналістських творів на жанри і жанрові групи досить умовний. Життя, жива журналістська практика завжди багатші, ніж наукові уявлення про них. Живу творчість важко вкласти у прокрустове ложе схем і класифікацій. Взяти хоча б репортаж. Ми говоримо про нього як про оперативний звіт про подію, тобто відносимо до інформаційної групи жанрів. Таким переважно і є оперативний репортаж на радіо, телебаченні та й у газеті. Але ж ми знаємо аналітичні, художньо-публіцистичні репортажі відомих письменників і журналістів. Досить нагадати хоча б трагічний за характером “Репортаж, писаний під шибеницею” Юліуса Фучіка.

Не менш яскраво проілюструвати внутрішню суперечність жанрової структури журналістики можна на прикладі інтерв’ю. Знову ж таки, у поточній періодиці й особливо на радіо і телебаченні маємо зливу оперативних виступів, побудованих на інформації, яка йде від тієї чи іншої особи, коли журналіст запитує, а співрозмовник відповідає, інформуючи аудиторію про ті чи інші факти, події. Але сьогодні ми е свідками того, коли інформаційний за своєю основою жанр набуває аналітичного характеру. Можна навіть без перебільшення сказати, що інтерв’ю, діалог журналіста з відомою, мислячою людиною стає найпомітнішою формою проблемного, компетентного мислення, мислення повчального і цікавого. І хоч ми ще не маємо майстрів інтерв’ю рівня Ларрі Юнга, якість аналітичного інтерв’ю у ЗМІ постійно зростає.

Отже, які головні тенденції розвитку жанрів у сучасній журналістиці? Як пов’язані такі поняття, як жанр і майстерність, фаховий професіоналізм? Одразу зазначимо, що жанр – найбільш консервативний елемент форми літературного твору. Він стабільний за основою, структурою. Той чи інший твір несе у собі генетично закладену жанрову пам’ять. І разом з тим, зберігаючи певні визначальні жанрові риси, жанри не можуть не зазнавати певних модифікацій. Ці зміни залежать від багатьох причин. Але найсуттєвіші, як нам здається, три.

Перша причина суб’єктивна, можна сказати, авторська. Чим талановитіший, самобутніший автор, тим оригінальніший його твір не тільки за змістом, але й за формою, зокрема, жанротворчістю. Кажуть, що кожен видатний художник творить свій жанр, скажімо, роману, поеми чи трагедії. І річ не тільки у тім, що є значна різниця між першими романами Ф.Рабле, М. де Сервантеса та романами XX століття, скажімо, А.Камю, Ф.Кафки. а у тім, що існує суттєва відмінність між жанровими особливостями романів Л.Толстого і Ф.Достоєвського П.Мирного та І. Нечуя-Левицького, О.Гончара та В.Земляка, Р.Іваничука та Р.Федоріва, які були чи є сучасниками. Аналогічно величезна дистанція між трагедіями Есхіла та Шекспіра.

У журналістиці, в усякому разі в елементарних інформаційних її жанрах, авторське начало не так помітне, не настільки індивідуальне. Але воно стає все відчутніше з ускладненням жанрових форм публіцистики. Спробуймо, наприклад, зіставити жанрові модифікації статті публіцистів “Зеркало недели” чи “Дня” із статтями авторів, скажімо, “України молодої”, а ці, у свою чергу, з публікаціями аналогічного жанру у газеті “Назависимость”. Йдеться не про відмінність політичних підходів, а про поетику, внутрішню структуру, композицію, спосіб аргументації.

Ще більшу відмінність у жанротворенні ми виявляємо, порівнюючи таких самобутніх і неповторних у манері письма публіцистів, як П.Куліш, М.Драгоманов, С.Єфремов, М.Хвильовий. Д.Донцов, І.Багряний. Аналіз структури, підходів до теми, способу прогнозування майбутнього, будови фрази, тону розповіді, елементів гумору й сатири, лексики і фразеології цих та багатьох інших авторів говорить про те, що, дотримуючись загального принципу розвитку думки, кожен з них формує “свій” жанр статті. І цим автори цікаві для аудиторії, бо у вдумливого читача свій улюблений журналіст, який пропонує не тільки своє розуміння і бачення проблем, але й свою технологію розвитку думки.

Що вже говорити про художньо-публіцистичні жанри, скажімо, той же фейлетон. Знаменитий і популярний у свій час Остап Вишня створив свій жанр оперативного газетного сатирико-гумористичного виступу. Він називав його не фейлетоном (цього слова письменник недолюблював), воліючи іменувати свої численні твори гуморесками. Вони суттєво відрізнялися від фейлетонів його сучасників К.Котка, В.Чечв’янського, Ю.Вухналя, О.Ковіньки. Остап Вишня мав велику армію епігонів на загальноукраїнському та навіть районному рівні. Це було причиною певного тупцювання українського гумору на місці. Є.Дудар, О.Чорногуз, гумористи, які проживали і творили в діаспорі (С.Фодчук, Міра Гармаш, Остап Зірчастий (Д. Нитченко), створили й культивували інший тип фейлетону, у чомусь злішого, дотепнішого, інтелектуальнішого. Однак жанр фейлетону, памфлету, гуморески, незважаючи на найсприятливіші, здавалось би, соціально-політичні умови, розвиваються в сучасній українській літературі та журналістиці досить мляво.

Друга причина об’єктивна. Вона дуже суттєва і пов’язана з тими епохальними суспільними змінами кінця XX століття, яке ознаменувалося розвалом тоталітарної системи, утворенням на території колишньої імперії нових постсоціалістичних держав, інтенсивних культурних зв’язків із Заходом, впливом традицій європейської та американської журналістики, особливо у сфері телебачення.

Умовно можна виділити три періоди суттєвих змін у колишній радянській журналістиці, які не могли так чи інакше не торкнутися її жанрової палітри. Перший почався у період так званої хрущовської відлиги. Зберігаючи повний контроль і повну монополію над засобами масової пропаганди, партійна верхівка під тиском самого життя змушена була піти на певні зовнішні зміни, які стосувалися розширення тематики і чисто формального обличчя преси. У газетах, у яких за сталінських часів, окрім директивних передовиць, кореспонденцій про трудові подвиги, зрідка фейлетону чи портретного нарису про героїв-правофлангових п’ятирічки, спеціально підібраних і дистильованих повідомлень про події міжнародного життя, добірок про боротьбу за мир, почали з’являтися живі репортажі (появу репортажа і репортера, які до того вважались буржуазними забаганками, сприймали як журналістський подвиг), добірки неорганізованих спеціальних листів, полемічні виступи тощо. Газети, як і радіопередачі, стали різноманітнішими за формою, версткою. Суттєво оновлюються старі, як, наприклад, “Известия”, з’являються нові періодичні видання, наприклад, “Робітнича газета”, журнал “Всесвіт”.

Другий період пов’язаний із серйозними соціально-політичними змінами, які прийнято називати перебудовою. Вона збігається із духовним і національним відродженням суспільства. На цей час припадає уже згадуване, небачене навіть у міжнародних масштабах піднесення періодики, своєрідний бум ЗМІ, величезне зростання їх авторитету і відповідно тиражів, популярності. Не влада, не книга, не наука, не армія, навіть не всесильне КДБ, а саме преса разом із телебаченням на якийсь час стали диктувати спосіб мислення, правила поведінки.

Для ЗМІ характерним стає вільнодумство, небажання піддаватись будь-якому контролю, дискусійний, мітинговий стиль, категоричність і безкомпромісність суджень. На газетні шпальти, на екрани телевізора живцем увірвалася сама дійсність з її суперечностями, політичним, бунтарським пафосом, бурхливими емоціями. У жанровому плані хотілось би звернути увагу на одну деталь. Один з

найнудніших у свій час жанрів – звіт – стає чи не найпопулярнішим у газеті й особливо на телебаченні. Багатопологні звіти із мітингів, зборів, засідань оновлених рад. їх прямі трансляції читалися і дивилися як найзахоплюючіші романи, невигадані спектаклі, драми і трагедії. Все було незвичним, небуденним. Гострими і безкомпромісними стають дискусії і дискурси загалом. Аудиторія із здивуванням буквально поглинає раніше невідомі історичні документи, статті на теми далекого і недалекого минулого.

Така мас-медійна ейфорія не може тривати вічно. Наступає пора протверезіння, спаду популярності і навіть серйозних кризових явищ. Настає третій період змін, який триває донині. Але у змістовний і навіть жанровий код сучасної журналістики не може не вписатись все те, що було у так спрощено і схематично відтвореному минулому. Як не може не вписатись туди вплив західних мас-медіа, досвід яких стає все доступнішим, зокрема завдяки Інтернету. Доступною стає для практичного і навіть наукового осмислення діаспорна українська преса, частина видань якої перенесена в Україну. Для активної праці в легальній журналістиці залучається така потужна інтелектуальна сила, як дисидентство. Не говоримо вже про те, що десь з кінця 80-х років населення України, зокрема журналісти, безперешкодно сприймають українськомовні, як і іномовні, передачі “Свободи”, “Голосу Америки”, Бі-Бі-Сі, “Німецької хвилі”. Активніше використовується і творчий досвід заборонених колись національно-патріотичних видань.

Загальна характеристика жанрів в журналістиці – Частина 4
Загальна характеристика жанрів в журналістиці – Частина 5

Літературне джерело:

Здоровега В.Й. теорія і методика журналістської творчості : підручник / Володимир Здоровега. – 2-ге вид., перероб і допов. – Львів : ПАІС, 2004 – С. 74-83.