Загальна характеристика жанрів в журналістиці – Частина 4

Березень 23rd, 20125:12 am

0


Загальна характеристика жанрів в журналістиці – Частина 4

Загальна характеристика жанрів в журналістиці – Частина 1
Загальна характеристика жанрів в журналістиці – Частина 2
Загальна характеристика жанрів в журналістиці – Частина 3

Все це, повторюємо, не могло не вплинути на жанрово-стилістичну структуру сучасної журналістики з усіма її позитивними і негативними тенденціями. На перший план висуваються такі безумовно позитивні загальні тенденції сучасної журналістики, як зміцнення інформаційної основи ЗМІ та посилення діалогічності.

Кожна з них потребує окремого уважного розгляду при детальній характеристиці жанрів. Зараз же ми змушені обмежитися загальними зауваженнями. Історичні умови складалися так. що українська преса була скоріше засобом боротьби за права нації, ніж засобом інформування і розваги. В ній домінувала навіть не газета, а журнал, у якому інформація йшла, як звичайно, на підверстку. Часи тоталітаризму – це майже усе XX століття – не змогли збагатити її інформаційно. Тому практично в останнє десятиліття вона почала нарощувати інформаційні м’язи, інформаційну культуру. І успіхи тут безсумнівні.

Інформаційні програми українського радіо, телебачення йдуть майже цілодобово із залученням усіх форм оперативного інформування. Та було б передчасним говорити про бездоганну інформаційну службу. Вразливим є сам процес здобування інформації. Аж ніяк не пропорційним е співвідношення тих, хто здобуває і тих. хто? користується переказом уже зібраної й обробленої інформації. У зв’язку з цим інформація тематично вузька та одноманітна, не завжди достовірна і точна. Не до кінця задовольняє форма передачі новин тощо. За загальним визнанням у цій сфері ЗМІ все ще бракує професіоналізму.

Ті ж історичні умови і функціонування імперської авторитарної системи, успадкованої більшовицьким тоталітаризмом, призвели до того, що всі питання повинна була вирішувати держава. Соціальні конфлікти долались або знищенням опонентів, або замовчуванням, запереченням самого існування конфліктів. Звідси, домінування у політиці, а відтак і в журналістиці наказу, монологу, відсутність розвинутого діалогу, демократичної культури диспуту^ про що мовилось вище.

Зміни у соціально-політичному мисленні позначились на> данням переваги діалогічним формам журналістики перед моно« логічними, що характерне для жанрової структури популярних сьогодні друкованих та електронних засобів масової інформації,! Мова йде не тільки про домінування інтерв’ю як жанру, але й прі пряме переростання інтерв’ю у розгорнений діалог, а також про; діалогізацію самого процесу спілкування з аудиторію, чому сприяє і редакційна пошта, і ширша організаторська робота, скажімо, дискусії у редакції з відомими в Україні людьми, проведення конкурсів читачів, що з похвальною наполегливістю та помітним успіхом робить редакція газети “День”, з легкої руки редакції газети “Молодь України” популярними стали так звані “прямі лінії”.

Помітним стало посилення аналітичного пафосу газет, особливо популярних нині тижневиків. На жаль, це не стало ще нормою. Найпершою передумовою цього процесу є поглиблення компетентності, залучення до розмови авторитетних людей, фахівців, унаслідок чого у пресі, особливо у тижневиках, а також на радіо і телебаченні з’являються цікаві та повчальні діалоги, в основі яких певна колізія, зіткнення думок, елементи драматичної дії.

При явній тендеції до лаконізму, якої нам ще так бракує, у кращих газетах час від часу з’являються великі за обсягом дослідження тієї чи іншої проблеми. Якщо у таких матеріалах пульсує справді оригінальна думка, вміло розкривається життєва суперечність, вдумливий читач не помічає розміру самого виступу, бо стає ніби співучасником пошуку відповіді на хвилююче питання. Зрештою, це справа смаків, внутрішніх потреб реципієнта.

Не можна не помітити і своєрідного мораторію на певні популярні колись жанри або їх трансформацію. Маємо на увазі насамперед огляд преси, нарис, а також фейлетон. Огляд преси існує сьогодні переважно на радіо у вигляді дуже стислих повідомлень найважливіших виступів провідних українських чи зарубіжних видань із обов’язковим цитуванням найважливіших, найоригінальніших місць окремих публікацій. Це дуже характерний спосіб інформування, властивий для “Свободи”. Бі-Бі-Сі. Наші обласні радіопрограми іноді включають в інформаційні випуски повідомлення про вихід тієї чи іншої газети із назвами окремих матеріалів.

Із зрозумілих причин майже зник критичний, “начальницький” огляд газет по ранжиру, коли вища за рівним газета вчила розуму редакцію часопису нижчого за рангом. Це вважалось колись однією з важливих форм партійного керівництва пресою.

Та життя на місці не стоїть. І ось львівська газета “Поступ” запроваджує на своїх сторінках, а точніше щотижня відводить сторінку під “Львівські обсервації”, які веде талановитий журналіст, що виступає під псевдонімом Юзьо Обсерватор. У поле його критичного, як правило, злого погляду потрапляють як певні комічні, а то й трагічні явища, але насамперед публікації колег з інших львівських та й загальноукраїнських газет. Використовуючи і творчо розвиваючи досвід галицької преси, вдаючись до діалектних слівець і виразів, автор боляче картає журналістів і дописувачів за помилки, прорахунки, а то й просто певні думки, які оглядач вважає хибними. Все це робиться дотепно, з гумором, хоч надміру суб’єктивно і не завжди справедливо. Особливо дістається окремим постійним об’єктам його оглядацької уваги. Аналіз свідчить, що критичні огляди додають газеті популярності.

Говорячи про огляд преси у сучасних ЗМІ, не можна обминути такого помітного журналістського явища, як сторінка “Телебачення: програми телеканалів, реценції, огляди, анонси програм і фільмів тижня” у газеті “День”. Щотижня тут з’являються огляди Наталії Лігачової – кваліфікована, фахова розмова про передачі майже всіх доступних каналів українського телебачення, а у зв’язку з цим через призму різних програм і про явища сучасного життя. Щотижневі телевізійні огляди Н.Лігачової дають можливість газеті порушувати актуальні проблеми політики і тактики ЗМІ, їх взаємовідносин із капіталом і владними структурами, а самій авторці професійно аналізувати тенденції розвитку найпопулярнішого засобу суспільного масового зв’язку в контексті сучасних політичних та естетичних явищ.

Кожен огляд – самостійний, завершений публіцистичний твір із досить чіткою постановкою проблеми, тонким розумінням художньої вартості тієї чи іншої програми, строгою аргументацією, а головне – постійним намаганням вловити підспудні, глибинні соціально-політичні тенденції розвитку масової культури. Майстерно зроблені з літературної точки зору, вони полемічні, багато в чому суб’єктивні. З авторкою хочеться сперечатися, і така суперечка справді у багатьох випадках потрібна, але виступи стимулюють як роботу самого телебачення, а також творчу думку глядацької аудиторії.

У сучасних українських, як і, до речі, зарубіжних мас-медіа, майже зник традиційний портретний нарис. Це й зрозуміло, оскільки такий нарис нерідко нагадував “житія святих”, що йшло від традицій ще візантійської повчальної літератури. Натомість все популярнішим стає політичний портрет. Непогані зразки цього жанру можна знайти у газеті “Дзеркало тижня”, журналі “ПІК”, у кращих регіональних виданнях.

Сумна доля у сучасній журналістиці такого веселого жанру, як фейлетон. Можливо це пояснюється тим, що фейлетоністи, сатирики у період відомих заборон широко вдавалися до езопівської мови. Можливість говорити відкритим текстом призвели до зміни акцентів, до прямої, не опосередкованої вигадкою критики. Зате замість фейлетона певні права громадянства набув у пресі такий жанр, як анекдот.

Загальна характеристика жанрів в журналістиці – Частина 5

Літературне джерело:

Здоровега В.Й. теорія і методика журналістської творчості : підручник / Володимир Здоровега. – 2-ге вид., перероб і допов. – Львів : ПАІС, 2004 – С. 74-83.