Загальна характеристика жанрів в журналістиці – Частина 5

Березень 23rd, 20125:11 am

0


Загальна характеристика жанрів в журналістиці – Частина 5

Загальна характеристика жанрів в журналістиці – Частина 1
Загальна характеристика жанрів в журналістиці – Частина 2
Загальна характеристика жанрів в журналістиці – Частина 3
Загальна характеристика жанрів в журналістиці – Частина 4
Загальна характеристика жанрів в журналістиці – Частина 5

Досить помітними у сучасних ЗМІ є есеїстичні тенденції. Зрозуміло, що” тон тут задають такі майстри цієї невимушеної, асоціативної розмови із глибоким філософським підтекстом, як Є.Сверсткж, М.Маринович, О.Забужко, М.Рябчук, Ю.Андрухович, Ю.Покальчук, В.Яворівський. Помітні успіхи завдяки Ю.Винничуку та М.Мишкалові має згадувана уже газета “Поступ”, яка щотижня вміщує на одній сторінці під загальною рубрикою “Ревю” два огляди: один під загальною назвою “Плин часу” на внутрішню тему, другий присвячений міжнародним проблемам. Аналіз внутрішньої структури цих творів дає підстави говорити про тяжіння їх авторів саме до жанру есе, а самі публікації, виконані на доброму професійному рівні, безсумнівно сприяють амбітному прагненню часопису постійно бути цікавим, неподібним до інших видань.

Нарешті, серйозних жанрових змін зазнає журналістика під впливом бурхливого розвитку електронних, а останнім часом ще й комп’ютерних систем масового інформування. Телебачення, скажімо, все ширше використовує можливості зображення, експлуатуючи давно відомий принцип, принцип досить сумнівний, але безмежно привабливий: краще раз побачити, ніж кілька разів почути. За легкістю і приємністю сприймання воно домінує. Телебачення стало практично монопольним у багатьох видах репортажу, зокрема футбольного. Газетний звіт про футбольний матч фактично перестав бути у часовому та й у змістовному вимірі звітом у первісному значенні слова. Він усе більше вимагає аналізу, вміння побачити і зрозуміти те, чого не бачить пересічний глядач, компетентного судження, пошуків причин, а не констатації того, що глядач уже побачив на екрані.

Так само газетярі, яким важко конкурувати з радіо і телебаченням у оперативності передачі новин, сьогодні змушені думати про способи професійного виживання у цих непростих умовах. Варіантів виходу декілька. Як свідчить досвід кращих газет, редакція повинна вміти знайти і подати оперативну інформацію, якої не повідомили інші. З огляду на природу друкованого слова, вона повинна бути точнішою, детальнішою, достовірнішою, документова-нішою. Друкована інформація має і може містити значно більший елемент аналізу, зіставлення, стислого і дотепного коментування. Чи не у цьому одна з привабливих рис оперативних коментарів, інтерв’ю, діалогів, публіцистичних заміток політичних оглядачів газети “Високий Замок” Наталі Балюк і Тетяни Вергелес. До того ж, кожна з них пише компетентно, легко, дотепно, використовуючи різноманітні джерела інформації.

Постійне розширення і збільшення потоків інформації вимагає стислості, лаконізму, оперативності. Йдеться насамперед про активізацію інформаційних жанрів, про вміння швидко, коротко й яскраво розповісти про найважливіші проблеми дня. Значний досвід у цій справі набутий ТСН, кращими комерційними радіо- і телестанціями. Досить назвати радіо “Люкс”, телестудію “Міст” та багато інших.

Загальна характеристика системи жанрів журналістики буде неповною, коли не звернути уваги на згадувані вже зображувальні засоби журналістики. Природа і своєрідність зображувальної журналістики – тема окремої, спеціальної розмови, якій присвячена низка досліджень1. У цьому ж випадку необхідно звернути увагу на поєднання слова і зображення у періодичній пресі, на різновиди і жанрові модифікації зображувальної інформації.

У науці є спроба кваліфікувати фотографію, взявши за основу жанрову структуру вербальної журналістики, що не зовсім відповідає природі зображення, або зводити фотожурналістику до фотоінформації, фоторепортажу, фотонарису, що з позиції сучасної практики є її збідненням. Так, справді, найпоширенішим видом зображення як у пресі, так і на телебаченні, є фотоінформація, фоторепортаж, телерепортаж. Фотонарис трапляється надто рідко.

Але, по-перше, будучи дуже важливим засобом відтворення поточної реальності, зображувальна журналістика не вичерпується фотографією. Зображувально-виражальна журналістика – це графіка, особливо комп’ютерна, а також карикатура, шарж, мультиплікація і т.д.

По-друге, крім поширеної в газеті фотоінформації та фоторепортажу, який дає статичне чи динамічно-кадрове зображення реальної дійсності, схоплюючи характерний момент чи низку моментів життя, у пресі, особливо в ілюстрованих тижневиках, журналах, з’являється великий масив дуже промовистих у художньому відношенні світлин. Такою, наприклад, є третя сторінка “Дзеркала тижня” – зупинена мить, своєрідне дзеркало найхарактерніших подій тижня. Подібним шляхом йдуть інші часописи. Такі промовисті світлини можуть супроводжувати словесні публікації. Сьогодні нерідко такі публікації виносяться як, наприклад, у газеті “Експрес”, на першу полосу, є своєрідним образним заспівом номера. Буває і навпаки: текст коментує зображення. Він повинен бути таким же образним, промовистим, лаконічним, як світлина. Художньо виразні фотографії, як і телевізійні кадри, нерідко безадресні, можуть опосередковано поглиблювати текст, загострювати поставлену в ньому проблему.

По-третє, значно більшу роль відіграє сьогодні художня фотографія, фотопортрет чи цикл такого типу світлини, які завдяки таланту митця можуть розповісти про людину чи певну ситуацію більше, ніж багатослівний нарис чи коментар. Таким майстром художнього бачення світу через об’єктив апарата є Василь Пилип’юк та інші фотомитці.

По-четверте, фотографія, незважаючи на телебачення з його потужним відеорядом, є основою спеціальних періодичних видань, які користуються популярністю у всьому світі. До них можна віднести журнали різного типу від загальнополітичного тижневика “Політика і культура” (“ПІК”), спеціалізованих “Світло і тінь”, “Друкарство”, наукових “Світ науки”, до рекламно-розважальних на зразок “Натали” чи еротичних – “Лель” тощо.

Пишучи текст, готуючи передачу, журналіст далеко не завжди думає про їх жанрову приналежність. Вона десь у підсвідомості. Тим паче, що жанрові перегородки досить хиткі. Класифікацією творів займаються дослідники, щоб вловити певні внутрішні закономірності формотворчості.

Кожен журналіст, яким би талановитим він не був від природи, проходить відповідний період навчання, не завжди у фаховому вузі, але обов’язково у редакції. Необхідним елементом цього навчання є орієнтація на певні зразки, навіть певного наслідування. Народження майстра – обов’язково відкриття певної теми, нового підходу до життєвих явищ, пошуки нового змісту і водночаз нових, зокрема і жанрових, засобів вираження. Тому не може бути абсолютно подібних творів двох майстрів, навіть якщо вони написані в одному жанровому ключі, жанрові пошуки в журналістиці безперервні, як безперервні в ній пошуки нових підходів до традиційних явищ і проблем.

Закінчити цю книжку хотілось би тим, з чого вона починалась – про професіоналізм і професіонала. Досвідчені журналісти ставлять сьогодні питання про створення ринку журналістського пера. Задумуючи нові видання чи доводячи до відповідного рівня старі, треба обов’язково продумувати багато речей – насамперед, звідки брати кошти, яку техніку придбати, як розповсюджувати видання і яку рекламу подавати. Але без зважування найголовнішого, хто газету, журнал, телепрограму буде робити, без імен, з якими редактор “збирається стукати в читацькі душі”1, нічого не вийде.

І посібник цей писався з єдиною надією: посильно сприяти формуванню професіоналів, журналістів нового бачення світу, нового мислення, гострого, чесного слова. В Україні формується нове покоління журналістів. Деякі з них уже встигли заявити про себе і їх досвід, як і досвід наших видатних попередників, повинен бути розвинутий і примножений. Інші готуються стати професіоналами, опановуючи ази журналістики на студентській лаві, частина засвоює секрети ремесла безпосередньо в редакції. Маємо підстави сподіватися, що висловлені тут думки, часом спірні й дискусійні, у чомусь суб’єктивні, стануть у пригоді всім, хто шукає і утверджує себе у журналістиці, а сама українська журналістика завдяки їх праці не тільки досягне європейського рівня, але й вноситиме свою частку у її скарбницю. Треба вірити, треба працювати.

Літературне джерело:

Здоровега В.Й. теорія і методика журналістської творчості : підручник / Володимир Здоровега. – 2-ге вид., перероб і допов. – Львів : ПАІС, 2004 – С. 74-83.