Законодавче регулювання журналістської діяльності в Україні

Квітень 1st, 20122:59 am

0


Законодавче регулювання журналістської діяльності в Україні

1.    Основні горизонти розвитку пострадянської журналістики.
2.    Конституційно-правовий статус українських ЗМІ.
3.    Недосконалість української законодавчої бази у галузі ЗМІ.

Із проголошенням незалежності в Україні розпочалася нова сторінка нашої історії, розбудова нової, демократичної держави. Розбудовуючи нове, правове суспільство, Україна конституційно забезпечує своїм громадянам свободу слова, друку та інформації, узгоджуючи власну політику в цій сфері з європейськими та світовими стандартами. За роки незалежності в Україні прийнято близько десяти законів, що регламентують діяльність об’єктів інформаційних відносин.

Питання правової регламентації журналістської діяльності в Україні на сьогодні є дуже важливим. Створено правові основи, встановлено державні гарантії й свободи згідно з Конституцією України і відповідно до Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” (1992), “Про інформацію” (1992 р), “Про телебачення і радіомовлення” (1993), “Про інформаційні агентства” (1995), “Про рекламу” (1996). Основні положення документів полягають у регламентації діяльності ЗМІ; відносин між редакціями ЗМІ, громадянами та організаціями; міжнародної діяльності; відповідальності за порушення свободи діяльності ЗМІ. Закон України “Про видавничу справу” (1997), регламентує сприяння законодавства у сфері видавничої справи, національно-культурного розвитку українського народу, захисту прав та інтересів авторів, видавців, виробників, розповсюджувачів і споживачів видавничої продукції.

Закон України “Про авторське право і суміжні права” (1993), охороняє особисті (немайнові) і майнові права авторів та правонаступників, пов’язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва (авторське право), і права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення (суміжні права). Відповідно до цього документа об’єктами авторського права є текстові та аудіовізуальні твори. Під дію авторського права підпадають твори, випущені у світ чи не випущені у світ, але виражені в будь-якій об’єктивній формі, що дає можливість відтворювати результати творчої діяльності автора. Авторське право охороняє драматичні, музично-драматичні, музичні твори, твори скульптури, архітектури, живопису та ін. мистецтва, креслення, ілюстрації. Звичайно, всі ці твори знаходять своє відображення в журналістиці, в засобах масової інформації.

До засобів масової інформації мають відношення й такі закони, як Закон “Про державну таємницю” (1994), опубліковані проекти законів “Про розвиток і захист національного інформаційного простору України та державну підтримку засобів масової інформації та книжково-журнальних видавництв” (1996), “Про порядок висвітлення діяльності державних органів в Україні засобами масової інформації” (1998). Окремі правові норми щодо ЗМІ містять Цивільний та Кримінальний кодекси.

Важливим з точки зору планомірного розвитку ринку ЗМІ, інформаційного простору держави є закон “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”. Цей закон важливий тим , що він входить у податкове, митне та бюджетне правове поле. У Законі значно ширше визначене поняття терміну “журналіст”, уперше  сформульовано і викладено с специфіку журналістської діяльності, які значною мірою випливають із сукупності прав та обов’язків журналіста, завдань та призначення преси.

Загалом українське законодавство в галузі ЗМІ відповідає загальноприйнятим міжнародним правовим стандартам, конвенціям з прав людини. Утім, це ще не гарантує реального захисту інтересів суспільства щодо отримання вільної та неупередженої інформації. Чинне законодавство, наприклад, залишило відкритим легальні шляхи до необмеженої концентрації в руках окремих юридичних або фізичних осіб друкованих ЗМІ, усіх різновидів електронних ЗМІ. Воно без будь-яких обмежень дозволяє засновувати ЗМІ в нашій державі особам без громадянства та громадянам інших країн.
Немає реальних важелів для регулювання мовної ситуації. Саме тому російськомовна преса в Україні становить переважну частину загального обсягу друкованих ЗМІ. Інформаційний простір завдяки недосконалій законодавчій базі виявився перенасиченим неукраїнськими інформаційними потоками, ідеями і символами інших культур. Результатом цього є намагання витіснити вітчизняні мас-медіа з внутрішнього ринку і нездатність їх вийти у світовий інформаційний простір.

Подальшого вирішення вимагає питання економічної свободи ЗМІ, зокрема щодо оподаткування, встановлення прийнятних умов для виробників та розповсюджувачів інформаційної продукції. Це одна з найболючіших проблем усіх ЗМІ, видавничої сфери, в якій функціонують тисячі видавництв і видавничих організацій. Та нині держава не має змоги підтримати фінансово 11 тис. 416 періодичних видань (за станом на 01.01.2007 р.), які зареєстровані в Україні – така стаття витрат Держбюджетом на 2007 рік не закладена.

Ситуація погіршується для вітчизняних ЗМІ ще й тим, що зарубіжні ЗМІ мають кращі умови для функціонування в Україні, аніж власне українські. Вони виробляють в Україні свою продукцію й ухиляються від сплати мита та податків, проводять демпінгову політику, відбираючи у покупців і передплатників рекламу. Внаслідок цього Держбюджет недоотримує значні кошти, порушується чинне законодавство України, ігноруються інтереси національного виробника, а співвідношення українськомовних і російськомовних видань змінюється на користь останніх, тобто наших 20% і 80% − російськомовних.
Подібні проблеми існують і в царині електронних ЗМІ. А саме − питання наповнення ефірних програм національним продуктом, дотримання каналами мовної політики умов ретрансляції, прихованої суборенди каналів та ін. Актуальною стає практична неврегульованість статусу іноземних телерадіомовників, які не є рецензентами в Україні. І тому занадто вільно почувається в українському ефірному полі багато закордонних телерадіоорганізацій, особливо у мережі кабельного телебачення.

Потребує свого оновлення й законодавча база щодо функціонування електронних мас-медіа. Закони, що були підписані в перші роки незалежності держави, на жаль, випередили об’єктивні реальності розвитку суспільства. Внаслідок цього ефективність, наприклад, радіомовлення, як одного з провідних державотворчих інструментів була знач-но послаблена. Задекларовані засади створення незалежних радіостанцій, які мали сприяти духовному та економічному зміцненню нації, правовому, естетичному та іншому вихованню аудиторії, виявилися примарними. Натомість у секторі приватного ефіру маємо не тільки культ споживацької ідеології, а й чужомовну культуру з її деструктивним впливом на масову свідомість слухачів.

Значну увагу в колі окреслених проблем викликають дискусії щодо необхідності чи недоцільності трансформації державного телебачення на громадське. Верховною Радою прийнятий Закон “Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України” (18 липня 1997 р.) (Суспільне телерадіо-мовлення − це телерадіоорганізація зі статусом єдиної загальнонаціональної неподільної і неприбуткової системи масової комунікації, яка є об’єктом права власності українського народу і діє згідно з єдиною програмною концепцією. Суспільне телебачення ґрунтується на широкому представництві різних верств суспільства, які через своїх представників у Громадській раді забезпечують реалізацію програмної концепції та здійснюють контроль за фінансово-господарською діяльністю телерадіоорганізації).

Сьогодні Закон України “Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення” не відповідає реаліям з деяких причин. Зокрема, він не передбачає вирішення проблем зростання витрат на розвиток телебачення та радіомовлення, жорсткої конкуренції з боку приватного сектора. Не створює він й інструментів справжнього маркетингу суспільного обслуговування, не веде до збільшення інвестицій у виробництво програм, врешті-решт − до зростання продуктивності праці українських журналістів. Закон, скоріш за все, не вирішить проблеми достатніх джерел фінансування. Адже введення абонплати за користування теле- і радіоприймачами не викличе позитивної реакції в суспільстві, буде сприйняте населенням як відверте здирництво.