Заохочування як метод морального виховання

Листопад 30th, 201410:37 am

0


Заохочування як метод морального виховання

Заохочування має на меті спрямувати поведінку учня в потрібному напрямі, зміцнити в ньому впевненість у своїх силах і на цій основі посилити прагнення до позитивних вчинків, прагнення добитись певних успіхів. Схвалюючи і заохочуючи все добре, позитивне в поведінці учня чи колективу, вихователь дає певну оцінку цьому позитивному і тим самим сприяє моральному зростанню вихованців.

Заохочування, що спирається на позитивне в поведінці учня, посилює прагнення до морального удосконалення, створює радісну перспективу в житті особи і колективу в цілому. Створити цю радісну перспективу в житті дитини – значить допомогти їй розгорнути свої сили, спрямувати її на боротьбу за здійснення завдань, поставлених перед нею.

Заохочування тісно зв’язане з вимогливістю. Постановка певної вимоги становить складову частину перспективи тієї діяльності, яка розкривається перед окремим учнем чи колективом. Вимогливість набуває сили позитивного виховного впливу тоді, коли вона поєднується з повагою до вихованця, враховує його індивідуальні можливості, інтереси, нахили. Беззастережна вимога може легко перетворитися на примус і викликати негативну реакцію.

Повага до особистості учня вимагає заохочування всього позитивного в його поведінці і запобігання негативному.

Вихователь повинен підходити до учня з оптимістичною гіпотезою, проектувати краще,, цінне, що закладене в ньому. При цьому він довіряє учневі* звертається до його почуття честі. Збудивши в його свідомості і зміцнивши почуття честі за допомогою заохочування – довір’я, педагог-вихователь розвиває те хороше, що іноді губиться в повсякденному житті. Уміти бачити хороше, що не досить виразно виступає назовні в поточних буденних конфліктах, розвивати і зміцнювати те гарне, що є в окремому учні, у класному колективі,- значить заздалегідь проектувати позитивне.

Учитель проектує кращу, радіану перспективу завтрашнього дня і тим самим створює немовби програму дії, поведінки колективу. Така програма, якщо вона малює перед учнем навіть найскромнішу перспективу, стає метою, до якої він прагне, стимулом розвитку творчих сил особи і колективу.

Педагогічний ефект виховного впливу вчителя засобами заохочування залежить від його вміння створити таку далеку перспективу, яка стає програмою діяльності класного колективу. Заохочуючи позитивне в поведінці окремого учня, педагог тим самим створює перспективу для діяльності всього колективу, для підтягування відстаючих до рівня передових.

Заохочувати можна і недисциплінованих учнів, які намагаються виправити свою поведінку.

Успіх у роботі окремого учня і класного колективу в цілому має велике значення для виховання почуття впевненості не тільки у сильних, а й у слабших, відстаючих учнів.

Невпевненому в своїх силах та ще й не зацікавленому навчальною роботою учневі іноді треба створити умови для успіху з тим, щоб, залучивши його до творчої роботи, розвивати і вдосконалювати його моральні сили. Часто, коли учень добре виконав певну роботу і дістав схвалення від учителя, визнання успіху з боку товаришів, починає виявляти інтерес до навчання, стає серйознішим в роботі, ініціативнішим.

У нього виникає почуття відповідальності за доручену справу, почуття обов’язку. А буває й так: зустрівшись з непосильними вимогами, натрапивши на непереборні перешкоди, учень втрачає віру в свої сили. Така невпевненість може загальмувати його моральне зростання.

Тому дуже важливо заохотити позитивне в поведінці учня нервового, боязкого, в якого немає віри в свої сили. Заохочуючи позитивні якості у відстаючого, невпевненого в своїх силах учня, вчитель вселяє в нього віру, виховує самостійність, прагнення подолати труднощі, які стоять на шляху його морального зростання. Такий учень, бажаючи виправдати довір’я вихователя, прагне перебороти труднощі на шляху до поставленої мети.
Діючи методом заохочування, не слід, проте, перехвалювати учня.

Неправильна оцінка поведінки, захвалювання породжують зазнайство, самовпевненість, чванство, викликає нездорові заздрощі з боку товаришів, призводить до розвитку у дітей дріб’язкового самолюбства. Заохочування нічого спільного не має бути з надмірними пестощами або з потуранням різним порушенням.

Різні види заохочень у школі спрямовані на те, щоб виховати не “відокремлену особу”, не носія особистої досконалості, а колективіста, члена суспільства, який відповідав би не тільки за себе, а й за своїх товаришів, виховати свідоме ставлення до навчання, до праці, до суспільно корисної роботи, свідому дисципліновану поведінку.

Користуючись заохочуванням як методом грального виховання, учителі, вихователі повинні добиватись, щоб поведінка учня мотивувалась і спрямовувалась не бажанням заслужити похвалу або нагороду, а внутрішнім переконанням, моральними мотивами, які відповідають принципам моралі.

У практиці роботи школи застосовуються такі види заохочень; а) схвалення; б) похвала; в) заохочування увагою; г) заохочування повагою; д) заохочування довір’ям; е) заохочування у вигляді премії; є) нагорода.

Похвала застосовується як заохочування за добрі вчинки, за систематичну роботу. Якщо вихованець намагається виконати те чи інше завдання, але йому бракує вольових зусиль, досвіду, то доречна, своєчасна похвала його дій допоможе йому мобілізувати волю, зусилля для досягнення поставленої мети.

Заохочування увагою має відповідати здоровим потребам дітей. Таке заохочування вимагає уважного ставлення до дитячих радощів і прикростей, до успіхів і невдач. Виявляючи увагу до інтересів учнів, учитель спрямовує їх на шлях розумової, творчої діяльності.

Увага і повага до учнів тісно зв’язані з заохочуванням довір’ям до них. Заохочування довір’ям полягає у підкресленні позитивних сторін, зрушень у поведінці учня на краще.

Заохочування довір’ям розраховане на те, щоб показати і підкреслити позитивне, уміло і тактовно розкрити негативні сторони поведінки. Звертання до почуття честі, обов’язку, заохочування довір’ям розвиває в учня моральну самостійність, відповідальність за свої вчинки, почуття обов’язку. Так заохочують іноді, даючи відповідальне доручення.

Заохочування у вигляді премії теж може застосовуватись у системі виховання. Слід, проте, уникати грубих помилок, що трапляються в практиці виховання. Премії у вигляді матеріального стимулу мають бути спрямовані на розвиток добрих задатків, на задоволення культурних запитів, розумових і моральних здібностей учня.

Найвищою формою заохочення є нагорода. У восьмирічній школі за відмінні успіхи в навчанні та зразкову поведінку нагороджують похвальною грамотою. У середній школі найкращим учням по,закінченні школи присуджують золоті і срібні медалі як найвищу нагороду за відмінні успіхи в навчанні, праці та за зразкову поведінку.

Відомості про автора: С. Ф. Збандуто