Зародження американської журналістики

Червень 19th, 20116:00 am

0


Зародження американської журналістики

 

1. Початки журналістики на Північноамериканському материку

 

У XVI ст., коли Європа переживала період творчих пошуків у галузі журналістики, територія сучасних Сполучених Штатів тільки освоювалася представниками європейської цивілізації, які і стали піонерами американської періодики. Перші географічні описи цих земель (американські дослідники називають їх своїми першими літературними творами) зробли іспанці, французи й англійці та видали в Європі. Один з таких описів зробив Альва Нуньєс КабеСа де Васо на основі подорожей територією сучасного Техасу й Арізони в 1528-1531 pp. і опублікував книгу «Relation» в 1542 р. Вона була перекладена багатьма мовами і мала велику популярність.
Поява першого друкованого станка у північноамериканських колоніях припадає на 1638 рік. Подія ця відбулася в Новій Англії, де двома роками раніше в містечку Кембрідж був відкритий коледж, у результаті чого виникла необхідність у виготовленні власної друкованої продукції. З Європи запросили професійного друкаря Гло-вера, але він помер у дорозі. Тому американським першодрукарем став його помічник Стівен Дей. Його перші праці датовані 1639 роком: присяга вільного громадянина, альманах Уільяма Пірса-мореплавця та книга псалмів.
Ведучи мову про друковану продукцію північноамериканських колоній, варто мати на увазі насамперед нову Англію, оскільки перші видання Пенсільванії датуються тільки 1685 р., у Нью-Йорку -1693 р., у Вірджинії – 1730 р. Пуританська мораль диктувала і тематику видань – в основному це памфлети, брошури, трактати і збірники релігійно-повчального характеру. Хоча офіційної цензури не було, релігійна пуританська мораль контролювала вихід друкованої продукції і використовувала для боротьби навіть репресивні методи. Обов’язки цензора виконували королівські губернатори північноамериканських колоній. Тому не дивно, що вихід першої американської газети зіткнувся з труднощами цензурного характеру.
25 вересня 1690 р. Бенджамін Харріс, типограф, що переїхав з Лондона в Бостон, зробив спробу видавати газету «Рublіck Occurrences Boht Foreign and Domestick» («Іноземні та місцеві суспільні події»). Передбачалась періодичність раз на місяць або й частіше (залежно від важливості отриманих новин). Це малоформатний чотирисмуговий листок розміром приблизно 19×29 см., у якому текст друкувався у дві колонки, за винятком останньої смуги, яка через нестачу матеріалу виявилася незаповненою. Незважаючи на чисто інформаційний характер і відсутність будь-яких коментарів, після першого ж випуску газету закрили за розпорядженням губернатора штату Массачусетс. Формальний привід – відсутність ліцензії. І лише через 14 р. у тому ж Бостоні відновлено видання газет Джоном Кемпбеллом. Спочатку він регулярно складав рукописні листки, скомплектовані з місцевих новин та вибірки з англійських газет, і розсилав губернаторам колоній. Ці листки згодом передавалися в адміністрацію, де мали значну популярність. Періодична публікація таких новин друкарським способом ставала необхідністю. Тому Д. Кемпбелл узяв в оренду друкарський верстат, і в квітні 1704 р. побачила світ газета під назвою «The Boston News-Letter» («Бостонський листок новин»). Про часові межі новин було зазначено: «З понеділка, 17 квітня, по понеділок, 24 квітня 1704 року», тому датою появи першого номера традиційно вважається 24 квітня 1704 р. На першій смузі наголошувалося: «опубліковано з дозволу влади».
За форматом ця газета майже не відрізнялася від газети Харріса, як і за системою відбору інформації. Місцеві новини подавалися більш-менш оперативно, іноземні – з великим запізненням. У першому номері публікувалися новини з «Тгіе London Flying Post» та «The London Gazette», помічені груднем попереднього року. Кемпбелл намагався завжди вказувати джерело інформації. У грудні 1722 р. Кемпбелл передав права на своє видання Бартоломео Гріну. Той через дванадцять років продав газету Річарду Дрейперу, сім’я якого володіла виданням аж до його закриття в 1776 р. У цілому ж газета проіснувала 72 роки.

 

Поява третьої американської газети також пов’язана з Бостоном. У 1719 р. Уільям Брукер, який замінив на посту поштмейстера Кемпбелла, вирішив видавати власну щотижневу газету «The Boston Gazette» («Бостонська газета»). Це сталося 21 грудня 1719р.
А вже 22 грудня того ж року завдяки зусиллям друкаря і редактора Ендрю Бредфорда у Філадельфії з’явився «The American Weekly Мегсигу» («Американський щотижневий меркурій») – перша газета, надрукована за межами Бостона. Вона була досить вдалою і деякий час розповсюджувалася навіть у Нью-Йорку. Хоч за характером видання нейтральне, часто трашіялися непорозуміння з владою.
Із 1721 р. у Бостоні конкурували уже три газети. До двох попередніх долучилися «The New England Courant» («Новоанглійські куранти») Джеймса Франкліна. Поява 7 серпня 1721 р. першого номера газети ознаменувала новий етап в американській журналістиці. Вона стала першою газетою, вільною від державного контролю, і, на відміну від своїх напівофіційних конкурентів, давала незалежний коментар до інформації про події в колоніях, піддавала критиці діяльність адміністрації, пропагувала ідеї Просвітництва, що викликало незадоволення у впливових колах. Джеймс Франклін за публічні виступи проти губернатора штату в червні 1722 р. на місяць потрапив до в’язниці. Йому заборонили видавати газети, тому видавництвом зайнявся його брат Бенджамін Франклін. Газета проіснувала недовго (з 1721 по 1728 p.), але її діяльність стала помітним явищем суспільно-політичного життя не лише колонії Массачусетс. Свобода слова поступово відвойовувала собі місце в суспільному та інтелектуальному житті Америки. Зупинити появу газет в епоху Просвітництва уже було неможливо.
З 8 листопада 1725 р. Уільям Бредфорд почав видавати «Тпе New-York Gazette» («Нью-Йоркську газету»). У 1730 р. в чотирьох колоніях регулярно виходили уже сім газет, а в 1735 р. в одному лише Бостоні їх налічувалося п’ять.
У жовтні 1726 р. з Англії повернувся Бенджамін Франклін. Людина багатьох талантів, він перевагу надавав друкарській справі та журналістиці. Разом з Х’ю Мередитом у Філадельфії він відкриває друкарню і мріє про видання газети.
Тим часом друкар Семюель Кеймер у грудні 1728 р. почав видавати щотижневу газету «The Universal Instructor in All Arts and Sciences: and Pennsylvania Gazette)) («Універсальний наставник з усіх мистецтв і наук, або Пепсильванська газета»). Видавнича модель була дуже простою – піп передруковував етапі з лондонської «Енциклопедії» Чемберса, фрагменти з творів Дефо, публікував невеликі тексти місцевих авторів. Це видання деякий час було най-популярнішим у Філадельфії. Протрималася газета всього протягом 39 номерів, після чого Кеймер продав її Франкліну та Мередиту. А до травня 1732 р. Франклін став одноосібним власником, викупивши частку свого компаньйона. 2 жовтня 1729 р. вийшов перший номер нової «Ніс Pennsylvania Gazette» («Пенсильванської газети»). Франклін скоротив назву, зробивши її короткою та легкою для запам’ятовування. Відбулися й інші зміни. Перга за все перестати друкуватися статті з енциклопедії. їх замінили франкліновими есе, деякими есе Аддисона та Стиля, а також творами місцевих авторів. Новинний блок переважно будувався на основі місцевихданих, що сприяло популярності серед місцевого населення. Франкліну вдалося поєднати інформаційність і розважальність, що відповідало просвітницькій програмі виховання моральної особистості. Він також писав листи самому собі як редактору і давав на них відповіді. Розвивалося листування, яке збільшувало тираж, збільшувалася кількість реклами, що приносило прибуток.
Відрізнялася газета і рівнем літературної якості. Друкувалися есе, сатиричні памфлети та віршовані тексти.
З початком виходу «The Pennsylvania Gazette» центр інтелектуального та журналістського життя колоній перемістився у Філадельфію, а сама газета мата вплив на культурне життя не лише Пенсильванії, а й інших колоній. Конкурентів, як таких, у неї на той час не було.
Новації Франкліна в американській журналістиці не обмежилися «The Pennsylvania Gazette». Він першим звернув увагу на велику німецькомовну колонію в Пенсильванії. Тому в 1732 p., запросивши на пост редактора Льюіса Тимоті, розпочав видання німецькомовної «Philadelphishe Zeitung» («Філадельфійської газети») – першої газети іноземною мовою в колоніях. Проіснувала вона недовго, але через сім років виникло подібне видання «Німецька газета» («Ger-mantown Zeitung»), яке було досить успішним.

 

Франклін не обмежувався лише Філадельфією. Він мав пайову частку у кількох інших виданнях. У 1732 р. він відправив у столицю Південної Кароліни Томаса Уайтмарша, спорядивши його друкарським станком та шрифтами. А відтак у Чарлстоні з’явилася «ТІїе South Carolina Gazette» («Пївденнокаролінська газета»). Вона стала першою газетою Півдня.
Бенжамін Франклін може також вважатися родоначальником американських журналів. 16 лютого 1741 р. вийшов перший номер журналу «The General Magazine». Його повна назва – «Загальний журнал і хроніка подій всіх британських колоній в Америці». Підготовка до випуску велася з листопада 1740 p. І саме це дає йому перевагу першості над «The American Magazine» («Американським журналом») Уебба і Бредфорда, ідея якого з’явилася на поч. 1741 р. і який вийшов друком уже 13 лютого. Обидва часописи проіснували недовго: перший – шість місяців, другий – три.
Були відмінності між ними за змістом і способом збору інформації. Бредфордський журнал був прообразом політичного оглядача -огляд парламентських подій, коментарі політичних справ у колоніях. Франклін обрав форму літературно-політичного журналу. На 76 с. обговорювалися політичні події, економічні, релігійні, передруковувалися різноманітні матеріали з місцевих газет, щомісячна хроніка тощо. У літературному відділі друкуватися твори місцевих га англійських письменників.
В основному перші американські журнали копіювали британські зразки. З 1741 по 1794 pp. в Америці налічувалося 45 журналів, термін існування яких не перевищував півтора року.
Франклін першим також використав карикатуру. Він опублікував її 9 травня 1754р. в «The Pensylvania Gazette» у зв’язку із загрозою нападу Франції на колонії. Вона являла собою зображення змії, роздробленої на вісім частин. Знизу напис: «Об’єднуйся, інакше помреш». До кінця місяця її надрукували й інші газети.
60-ті роки XVIII ст. – час розквіту таланту таких видатних публіцистів і журналістів, як Бенжамін Франклін, Джеймс Отіс, Джон Дікінсон, Томас Пейн, Томас Джефферсон, Александр Гамільтон, Джон Адамс, Семюель Адамс, Деніель Дюлані, Семюель Сібері тощо.

 

2.2. Журналістика періоду боротьби за незалежність Початок 70-х pp. – активізація думок про незалежність Америки. Друкувалися різноманітні памфлети патріотичного та революційного спрямування. У них зазначалося: «Нема більше відмінностей між вірджинцями, пенсильванцями, ньюйоркцями та жителями Нової Англії. Віднині я не вірджинець, а американець». Сутички у Легсингтоні та Конкорді 19 квітня 1775 р. стати початком Війни за незалежність, велику роль у якій відігравали ЗМІ. Так, 10 січня 1776 р. Томас Пейн опублікував памфлет під назвою «Здоровий глузд». Протягом трьох місяців він розійшовся накладом у 120 000 примірників. «Мати власну владу – це наше звичайне право» – наголошувалося в памфлеті.
2 липня 1776 р. Другий Континентальний Конгрес, зібравшись у Філадельфії, проголосував за повну незалежність від Британії, а 4 липня прийняв підготовлену Томасом Джефферсоном «Декларацію незалежності». Закінчення війни за незалежність у 1783 р. для історії американської журналістики ознаменувалося двома важливими подіями. По-перше, майже одразу з’являються перші щоденні періодичні видання. З 21 вересня 1784 р. – «Пенсильванська щодення рекламна газета» (Філадельфія). Видавці – Джон Данлеп і Девід Клейпул. Матеріал у ній розташовувався в чотири колонки, перша і остання -цілком заповнені оголошеннями, дві інші – частково оголошеннями, частково – новинами та передруками. Виходила у вівторок, четвер та суботу. 1 грудня 1784 р. у Чарлстоні Джон Міллер почав видавати «Південнокароліпську загальну рекламну газету», а 1 березня 1785 p. – поява «Нью-Йоркської щоденної рекламної газети». Видавець – Френсіс Чайлдс. Отже, перші щоденні американські газети були переважно рекламного типу.

 

По-друге, починається швидке формування партійної преси. Ед-мун Морган влучно зазначав: «Якщо в 1740 році провідними інтелектуалами Америки були священики, погляди яких спрямовані до теології, то до 1790 року провідними інтелектуалами стали державні діячі, що роздумували про політику». Палку дискусію на сторінках преси викликав проект конституції 1787 p., основною проблемою став федеральний устрій нової держави. Детально аргументуватися всі «за» і «проти». Тому вся партійна преса поділялася на «федералістичну» та «антифедералістинну». Пізніше антифедералісти почали іменуватися республіканцями. Особливе місце в цій полеміці займала серія із 85 політичних есе, об’єднаних пізніше під назвою «Федераліст». Вони написані в 1787-88 pp. Александром Гамільтоном, Джеймсом Медісоном і Джоном Джеєм, які друкували їх у різних газетах під одним псевдонімом «Пухлій». Після революції відбулися зміни у формі редагування газет. Тепер читачі розглядалися не інакше, як виборці.
Александр Гамільтон, ставши міністром фінансів, заснував у квітні 1789 р. «Газету Сполучених штатів», яка стала фактично офіційним друкованим органом адміністрації США. А у жовтні 1791 р. Джефферсон і Медісон заснували «Національну газету», яка надавала свої сторінки всім, хто був незадоволений політикою федералістів. Боротьба між ними тривала протягом двох років.
У кількісному співвідношенні преса федералістів переважала журналістські сили республіканців. В «Історії друку» Ісайї Томаса (1810) подається цікава статистика. Він розділив 336 газет, що виходили протягом 1795-1800 pp. за партійною належністю. Зокрема, у Массачусетсі – 20 федералістських і 11 республіканських газет, Коннектикуті – 10 федералістських і 1 республіканська, Нью-Йорку – із 67 газет 29 федералістських і 27 республіканських.
У 1798 р. Конгрес прийняв, а президент Джон Адамс підписав закон, що обмежував свободу преси («Закон про наклеп») і був спрямований проти республіканської преси, та після перемоги на виборах 1800 p. Т. Джефферсона цензурні заборони були зняті. А з 31 жовтня 1800 р. у новій столиці Вашингтоні вийшов перший номер «Національного вісника» – першої значної вашингтонської газети, яка проіснувала до 1870р.Газета
1 жовтня 1802 р. у Нью-Йорку почала виходити впливова літературна газета «The Morning Chronicle» («Ранкова хроніка»). мала розважально-моралістичний характер, публікувала на своїх сторінках добродушні розіграші, гумористичні оповідання, легкі есе та зарисовки політичного життя того часу. Перестала виходити у 1805 році.
Кількісна динаміка журнальних видань: 1800 р. – 12, 1810 р. – 40, 1825 р. – 100. Найбільш цікавими та авторитетними були «The Massachusetts Magazine)) («Масачусетський журнал») (1789-1796) Ісайї Томаса, «Тіте North American Review» («Північноамериканський огляд») (Бостон, 1815-1877; Нью-Йорк, 1878-1940) Уільяма Тюдора, «Атегісап Review and Literary Journal)) («Американський огляд і літературний журнал») (1799-1802) Чарлза Брокдена Брауна, «The Port Folio» («Портфоліо») (1801 -1815) Джозефа Денні.

 

3. Розвиток преси першої половини XIX ст.

На початку XIX ст. лише деякі видання приносили прибутки своїм видавця. Тому почали шукати альтернативу партійним виданням. Зросла роль комерційних оголошень. Впроваджуватися технологічні новини, які сприяли оперативності друку та його здешевленню. Збільшувалися тиражі видань.
Наприкінці 1820 – початку 1830 pp. в американській журналістиці з’явилися нові тенденції, зокрема загострення ідеологічного та морального протистояння між Північчю та Півднем. Кількість антирабовласницьких видань на поч. 1830 р. збільшилася до 50. Найбільш помітні: щотижнева газета Бенжаміна Ланді «The Genius of Universal Emancipation)) («Дух загального визволення») (1821 -1839 pp., Балтимор), бостонський щотижневик Уільяма Ллойда Гаррисона «The Liberator)) («Визволитель») (1831-1865). Хоча тираж останнього всього 3000 примірників, вплив його дуже вагомий, і в південних штатах він був заборонений, а за голову Гаррисона давали 5 000 доларів.
Серед антирабовласницьких газет варто відзначити і першу негритянську газету «Freedom’s Journal)) («Журнал свободи»). Вона побачила світ 16 березня 1827 р. у Нью-Йорку за редакцією Джона Б. Рассверма, першого негра, який отримав вищу освіту у США, та священика пресвітеріанської церкви Семюеля Корніша. Позиція цієї газети заявлена уже в першому номері: «Ми хочемо самі захищати власну справу. Занадто довго інші говорили за нас». Газета проіснувала два роки.
Натомість малочисельна преса півдня також почата відстоювати свої погляди. Серед впливових періодичних видань Півдня були: «The Southern Revievv» («Південний огляд») (1828-1832), «The Southern Literary Mes.sengcr» («Південний літературний вісник») (1834-1864). «The Southern Quarterly Review» («Південний щоквартальний огляд») (1842-1857) тощо. На сторінках цієї преси друкувалися різноманітні «міфи», завданням яких було переконати громадськість у певній «особливості» Півдня.
Окрім політизації преси, вибудувалися й інші тенденційні особливості її розвитку. Однією з них стало відкриття жіночої читацької аудиторії. Традицію американських жіночих журналів заклало у 1830 р. видання «Godey’s Lady’s Воок» («Жіноча книжка Годі»). Цей журнал засновано у Філадельфії Луісом Годі. До того ж він запросив на редакторську посаду жінку – Сару Джозефу Хейл, яка була відома як авторка сентиментальних романів. Часопис містив кольорові ілюстрації мод, сентиментальні та повчальні оповідання, вірші і був популярним майже до кінця століття. Тираж у 1850-х р. сягав 150 000 примірників.

 

Подібного типу ілюстровані жіночі видання одразу стали дуже популярними. Зокрема, в Цинциннаті та Бостоні виходили «Ladies’ Repository)) («Жіночі секрети»), в Чикаго – «Lady’s Western Magazine and garland of the Valley» («Західний жіночий журнал і вінок долини»).
Ще однією тенденцією в розвитку американської журналістики 1830-х pp. стало освоєння читацької аудиторії, яку становили най-бідніші верстви населення. Вона з кількох причин довго залишалася поза увагою ЗМІ. По-перше, газети і журнали були недоступні через свою дорожнечу. По-друге, ця специфічна читацька аудиторія вимагала особливої, більш зрозумілої для неї мови журналістської продукції, а також не дуже важких для сприйняття тем, переважно розважального та сенсаційного характеру. Поява «решту press», тобто преси, що продавалася за максимально низькою ціною, стала значним явищем в американській журналістиці. Піонером цієї справи вважається Бенжамін Дей, який 3 вересня 1833 р. почав видавати в Нью-Йорку газету «The Sun» («Сонце») під девізом «Воно (сонце) світить для всіх». Низька ціна та цікавий зміст швидко привернули увагу читачів, і через чотири місяці щоденний тираж газети сягнув 5 000 примірників, а через два роки – 15 000. Для порівняння, найпопулярніша газета у Нью-Йорку, до появи «Сонця», «Кур’єр і довідник» мала щоденний тираж 4 500 примірників.

 

Подача матеріалів визначалася сенсаційністю, тут публікувалися історії про злочини та скандали, а коли подібних матеріалів не вистачало, газета сама займалася містифікаціями.
З’являються дешеві жіночі видання. Переважно вони були недовговічні: «Wromen» («Жінка», 1834), «The Ladies Morning Star» («Жіноча ранкова зірка», 1836). Газети такого зразка були дуже популярними, зокрема, «The Baltimore Sun» («Балтиморське сонце», 1837) існує дотепер.
У Нью-Йорку в 1835 р. Джеймс Гордон Беннет заснував газету «The New York Herald)) («Нью-Йорк Геральд»). 3 часом вона стала однією з найпопулярніших газет, а в 1836 р. її тираж налічував 20 000 примірників. Секрет успіху газети Беннета – якомога швидше повідомляти про все нове та цікаве, незалежно від витрат. Ще один принцип – відсутність заборонених тем. Газета критикувала владу, церкву, поліцію, якщо в цих сферах виникали проблеми, які цікавили передплатників. У квітні 1836 р. Джеймс Беннет провів одне з перших журналістських розслідувань в історії американської преси, повідомляючи читачам деталі з місця вбивства 23-річної проститутки Еллен Джудіт. Присутність журналіста на місці події та достовірність поданої інформації – обов’язкові умови журналістського методу Беннета. Факт, сенсація, швидкість подачі інформації -складові успіху «The New York І-Ierald». Ще одна умова оперативного отримання інформації – широка мережа кореспондентів як усередині країни, так і за кордоном.
Незважаючи на великий вклад Беннета в розвиток американської журналістики, його репутація була неідеальною. Видавця часто критикували забезпринциповість, а саму газету бойкотували, що призвело в 1840 р. до падіння тиражу на третину.

 

З 10 квітня 1841 р. на нью-йоркському газетному ринку з’явилося нове видання «The New York ТгіЬипе» («Нью-Йорк Трибун»). Редактор – Хорас Грилі. Ціна – 1 цент. Тираж – 5000 примірників. Газета мала свою чітко визначену позицію (підтримка демократії, фемінізму, соціалістичних ідей), неординарні авторські постаті.
Тріумф принципів «реппу press» призвів до структурних змін у самій газеті. Минули часи «персонального журналізму», і для досягнення успіху з’явилася потреба в штаті репортерів і редакторів, які б працювали на постійній основі. На середину 1850-х pp. штат «The New York ТгіЬипе» складався з 14 кореспондентів і 10 редакторів. Основним завданням для подібного типу преси стало отримання так званої «scoop», тобто сенсаційної новини, опублікованої до її появи в інших виданнях. На отримання таких новин витрачалися величезні суми, ате зростаючі тиражі перекривали ці витрати. На сторінках такої преси часто подавалася неперевірена інформація, бажане часто видавалося за дійсне. «Реппу press» наприкінці 1840-х pp. почала приносити великі прибутки. Редактори і видавці найбільших газет ставали незалежними від політичних партій та фінансових організацій. Натомість самі мали великий вплив на політичні та суспільні події.
Перевагу появи телеграфу у 1844 р. також одними з перших оцінили представники преси. Можливість оперативної передачі інформації визначила нову еру у розвитку журналістики. Телеграф змінював характер переданої інформації. Короткі повідомлення першочергової ваги друкувалися в особливих колонках під заголовками «Останні новини телеграфом», «Морзеографіка» чи «Блискавка». Однією з перших можливості телеграфу оцінила «The New York Herald». Витрати на телеграфні послуги були великими, однак сенсаційні повідомлення приносили чималі прибутки.
До 1840-х pp. відноситься поява перших американських рекламних агентств (наприклад, філадельфійського рекламного агентства В. Палмера в 1841 p.), які налагоджували тісні контакти з пресою. Реклама стала одним із видів економічної діяльності, і фінансові вливання від рекламних оголошень у журнальну та газетну продукцію призвели до того, що реклама і преса стали взаємозалежні.
У травні 1848 р. десять представників шести провідних газет Нью-Йорка зібралися, щоб обговорити можливість зменшення витрат на отримання новин. Після тривалих переговорів відбулася епохальна зустріч, на якій створено корпоративне об’єднання газет під назвою «Associated Press of New York», а в подальшому просто «Associated Press» («Ассошіейтед Прес»). Спочатку діяльність цієї асоціації зводилася до спільних витрат на телеграфні послуги та утримання власного катера. Пізніше стало зрозумілим, що отриману інформацію можна продавати й іншим газетам. Так виникло перше американське інформаційне агентство.

 

До середини XIX ст. провідні позиції в американській журналістиці утримувала преса Нью-Йорка, Філадельфії, Бостона і Вашингтона. А в 1851 р. з’явилася ще одна газета, яка швидко завоювала популярність і репутацію надійного та правдивого видання загальнонаціонального масштабу. Це «The New York Times» («Нью-Йорк Тайме») Генрі Реймонда.
Протягом 15 років стартовий капітал, необхідний для заснування нового видання, значно збільшився. Якщо Джеймс Беннет для заснування «The New York Herald» в 1835 p. користувався сумою в 500 доларів, а Хорасу Грилі в 1841 р. для «The New York ТгіЬшіе» потрібно було 3000 доларів, то в 1851 р. Генрі Реймонд і два його компаньйони змушені були починати з 70 000 доларів.
Поряд з впливовими загальнодержавними виданнями своє місце в журналістськім процесі зайняли місцеві газети, які відігравали важливу роль у висвітленні подій місцевого регіонального характеру. Серед них варто відзначити «Chicago ТгіЬшіе» («Чикаго Трибун», 1847), «Missouri Democrat)) («Міссурійський демократ» (Сент-Луіс, 1852), «Charleston News and Соигіег» («Чарлстонські новини і кур’єр», 1803), «Cleveland Leaden) («Клівлендський лідер», 1854-1885).

 

На середину XIX ст. більшість великих газет уже мата можливість утримувати своїх власних столичних кореспондентів, щоб допомагати читачу розібратися в різноманітних політичних перипе-тіях. Найбільшими тиражами в період 1850-х pp. могли похвалитися «The New York Herald» та «The New York ТгіЬипе». Причому значна їх частка розповсюджувалася за межами Нью-Йорка. Тижневий тираж «The New York ТгіЬипе» сягав 176 000 примірників, доходячи майже до кожного дому на Півночі та Заході США.
Газети в період 1850-1865 pp. були популярніші за журнали. З І850 по 1860 pp.,їхня кількість подвоїлася, досягнувши приблизно 3000 в 1860 р. Поряд зі щоденними газетами популярними були тижневики. Протягом багатьох років одним з найкращих тижневиків вважалося «The New York тіггог» («Нью-Йоркське дзеркало», 1823-1857) Натаніеля Уілліса. Окрім нього, в Нью-Йорку популярності досягай три ілюстровані щотижневики. Спочатку успіх приходить до «The New York Ledger)) («Нью-Йорк Леджер», 1844-1898). Роберт Боннер доводить тираж цього видання в 1851 р. до 300 000, а до 1860 р. тираж піднявся до 400 000 примірників. Тижневик коштував усього чотири центи, орієнтувався на масового читача, друкував багато реклами, а з 1850 р. ввів практику публікації роману з продовженням. Літературна якість цього видання була досить високою.
У 1855 р. Френк Леслі почав видавати «Leslie’s Illustrated News-рарег» («Ілюстровану газету Лсслі», 1855-1922). Тут чимало уваги приділялося опису злочинів і сенсацій, видання було бульварного типу. Ще більш сенсаційним характером визначалася «The National Police Gazette)) («Національна ноліційна газета»), п’ятицентовий ілюстрований щотижневик, заснований у Нью-Йорку в 1845 р. відомим журналістом і шукачем сенсацій Джорджем Уілксом. Він заявив, що газета обіцяє читачу «найбільш захоплюючі деталі жахливих вбивств, ііайнідоміших поі рабунань, безсоромних обманів, вражаючих уяву крадіжок, нліїнідпері ппих зґвалтувань, вульгарних зваблень». Газета корме і упинися ниткою популярністю, розповсюджувалася в 40 містах (ПІЛ

 

4. Журналістка Громадииської війни та Реконструкції

Помалу загальнопаціоііііиьпоіи проблемою ставала тема рабовласництва. Все більше газет висловлювалися про рабство як про загальне зло. Однак навіть позиція північноамериканської преси не була одностайною. Наприклад, Гордон Беннет і його «Нью-Йорк Геральд» захищали права Півдня, а тому популярність цієї газети там була дуже великою. До того ж, для відстоювання своїх інтересів Південь мав у Вашингтоні газету – «The Southern Press» («Південна преса»). Кульмінація політичної полеміки Півночі та Півдня – обрання президентом у листопаді 1860 р. Авраама Лінкольна. Як відповідь на це, у грудні 1860 р. Південна Кароліна вийшла зі складу Союзу, а на початку 1861 р. подібну акцію провели ще 10 штатів. 18 лютого 1861 р. вони створили Конфедерацію на чолі з тимчасовим президентом Джеферсоном Девісом. Це стало початком громадянської війни. Періодика піддавалася певній цензурі – федеральна влада закрила декілька газет, які особливо активно виступали проти влади. Під нагляд цензури потрапило й інформагентство «Ассошіейтед Пресе». Були введені цензурні обмеження і на публікації про стан справ на фронтах та всередині країни.

Цікавим феноменом періоду громадянської війни стала поява армійських періодичних видань стихійного характеру. Так, війська сіверян, проходячи містечком Макон, захопили друкарський прес. Знайшовши серед солдатів кількох журналістів, вони стали виїтус-кати газету «The Шіоп» («Союз»). Відомими військовими журналістами стали Уайтлоу Рід, Чарльз Карлтон Коффмонд, Генрі Реймонд тощо, а Джеймс Беннет відрядив аж 63 кореспонденти для висвітлення військових дій. Громадянська війна призвела до збільшення попиту на друковану продукцію.
31 січня 1865 р. прийнято тринадцяту поправку до конституції, яка назавжди скасовувала рабство на території США. До завершення війни залишалося ще кілька місяців, коли 14 квітня 1865 р. у театрі «Форд» у Вашингтоні було смертельно поранено Авраама Лінкольна. Новину миттєво передали в усі газети. Кореспонденти намагалися в одному абзаці вмістити усю необхідну інформацію. Так народжувався новий стиль подачі інформації – «перевернутої піраміди».
Після остаточної капітуляції Півдня 8 травня 1865 р. країна вступила в період Реконструкції (1865-1877). Для журналістики це період значних змін – пошук нових форм і методів подачі інформації, завоювання свого читача та впровадження технічних новинок:
– 1867 р. – сировиною для виготовлення паперу стала деревина замість ганчір’я;
– 1868 р. – успішне прокладення телеграфного кабелю через атлантичний океан, який зв’язав Америку з Європою; 1868 р. – Христофор Шоулз винайшов друкарську машинку, яку після вдосконалення з 1873 р. почали випускати серійно;
– 1869 р. – завершено будівництво трансконтинентальної залізничної дороги, яка з’єднала Схід і Захід країни;
– 1876 р. – Александр Белл винайшов телефон.

 

У період Реконструкції окреслилося загалом п’ять нових тенденцій розвитку американської журналістики. Насамперед американські газети впевнено взяли курс на інформаційну насиченість. Війна привчила читачів до отримання оперативної інформації. Тому редактори все більше уваги приділяли швидкому, точному і по-дієвому репортажу.
Друга тенденція – децентралізація американської преси. Забезпечення інформаційними агентствами матеріалом газет місцевого рівня. Поява компаній з розповсюдження періодичних видань.
Третя тенденція – зростання політичної незалежності низки періодичних видань. «The New York Evening Post», «The Springfield Republican)), «The New York Times» демонстрували готовність кинути виклик місцевій владі. Як результат – запровадження в 1870 р. газетою «The New York Times» традиції журналістських розслідувань.
Четверта тенденція – акцент на сенсаційності в подачі матеріалів. Так, у 1868 р. Чарлз А. Дана в редакційній статті газети «The Sun» обіцяв читачам, що реакція «прагнутиме до лаконічного, ясного і чіткого викладу подій і докладе максимум зусиль, щоби щодня подавати фотографію того, що діється в світі, в найяскравішій та живій манері». Канонади відбірної лайки стали основним засобом подачі матеріалів, чи то тиражі газети різко зросли.
П’ята тенденція набуття престижу професії репортера. Поява «якісної» проси, журіналістських розслідувань, а також політична й економічна незалежність багатьох газет сприяє тому, що журналісти отримують ініміиО і оцінні,пий статус і певну свободу в суспільно-політичній рочспіноиііі ГНИ.
У цілому, ішіірммиці ІХ ст. відбулися події, які окреслили подальший poinnioh американської журналістики. Це, зокрема, поява «нового мурішім ім>• і мого складових; «жовтої преси», «якісної журналістки», р\ ..рочгрібачів бруду», індустріалізації та монополізації у видавничій справі.

Література
1. Ворошилов В. В. История журналистики зарубежных стран. – СПб., 2000.
2. Живейнов Н. И. Капиталистическая пресса США. – М., 1956.
3. Иванов Г. Ф. Франклин. – М., 1972.
4. Иванян Э. А. От Дж. Вашингтона до Дж.Буша. Белый дом и пресса. -М., 1993.
5. История мировой журналистики. – М – Ростов-на-Дону, 2003. – 432 с.
6. История печати: Антология. – Т. 1,2.- М.: Аспект-пресс, 2001.
7. Коренева М. М. Сочинения новоанглийских пуритан. Миссия и историческая реальность // История литературы США. – Т. 1. – М., 1997.
8. Лавандовский Л. Первый среди равных. – М., 1986.
9. Лучинский Ю. В. Очерки истории зарубежной журналистики. -Краснодар, 1996.
10. Малаховский А. К. Очерки истории журналистики США второй половины XIX века: Журналистика «позолоченного века». – М., 1997.
11. Михайлов С. А. Журналистика Соединенных Штатов Америки. -СПб.: Изд-во Михайлова, 2004.   448 с.
12. Мкртчян А. А. История журналистики США XVIII-XIX вв.: Пособие по курсу. – М., 1995.
13. Осипова Э. Ф. Революционная публицистика. Ораторское искусство // История литературы США. – Т. 1. – М., 1997.
14. Ученова В. В. У истоков публицистики. – М., 1989.
15. Фурсенко А. А. Американская буржуазная революция XVIII века. М.-Л., 1960.