Зародження журналістики в країнах Азії, Африки та Латинської Америки

Травень 22nd, 201110:00 am

0


Зародження журналістики в країнах Азії, Африки та Латинської Америки

 

Після відкриття Нового Світу багато країн і територій земної кулі стали об’єктами колоніальних захоплень. У більшості країн Латинської Америки, Азії й Африки журналістика виникла в умовах колоніального панування європейських метрополій. На відміну від Європи, де зародження періодичного друку з’явилося закономірним наслідком визрівання комплексу внутрішніх соціальних, економічних, технологічних передумов і умов, у колоніях і напівколоніях перші періодичні видання з’явилися під впливом зовнішнього чинника – колоніальної експансії європейських держав. Це наклало специфічний відбиток на зовнішність журналістики в колоніях і залежних країнах (напівколоніях).
Зародження періодичного друку в колоніальних володіннях відбувалося в різні історичні терміни. В іспанських колоніях Нового Світу перші газети з’явилися у XVIII ст. У британській Індії, на Цейлоні, а також у Південній та частково Західній Африці – на межі XVIII-X1X ст. У Східній і Центральній Африці, де колоніальна експансія відбувалася в пізніший історичний період, поява перших періодичних видань (британських, німецьких, французьких) відноситься до останньої третини XIX ст. У португальських володіннях в Африці друк, що зародився в 1860-і pp., розвивався украй повільними темпами.
Експансія (європейських держав супроводжувалася перенесенням у колонії та напівколонії передових на той час суспільних відносин та інститутів (до останніх відноситься і журналістика). Пізніше ця ж експансія побічно сприяла визріванню в колоніальному суспільстві сил, що мобілізували корінне населення на боротьбу за національну незалежність. Загальною специфічною рисою розвитку журналістики в країнах Азії, Африки та Латинської Америки до досягнення ними незалежності була наявність двох протилежних загонів преси: з одного боку – видання, що виступали на стороні метрополій та їх політики {колоніальна преса), з іншого -друк, що відображав у тій чи іншій формі інтереси та стремління корінного населення, його зріючу національну самосвідомість.
Створені колонізаторами періодичні видання диференціювалися залежно від аудиторії, тематичної належності та впливу на колоніальне суспільство, виокремлювались у три основні групи:
– видання для колонізаторів;
– світські видання для корінного населення;
– релігійна (місіонерська) преса для корінного населення.

 

3.1. Видання для колонізаторів
Перші періодичні видання, що з’явилися в колоніальних країнах і напівколоніях, були створені європейцями, а тому діяли в руслі колоніальної політики метрополії. Друкувалися вони мовами метрополій, а тому переважну більшість читачів цих видань складали верхівка колоніального чиновництва і комерційних верств, дещо пізніше – освічені представники місцевої еліти. Основне призначення преси для колонізаторів полягало в інформуванні європейців про події в метрополії, про дії колоніальної адміністрації. Подібні видання допомагали вихідцям з метрополій підтримувати контакти з рідною для них культурою, долати ностальгічні настрої. Публікації в пресі для колонізаторів були витримані в дусі європоцентризму, на їх сторінках пропагувалися ідеї расової переваги європейців.
Перші газети, що з’явилися в XVIII ст. в іспанських колоніальних володіннях у Новому Світі, повністю відповідали цим ознакам. Заснована в 1722 р. у Мехіко щомісячна «La Gaceta de Mexico у Noticias de Nueva Espana», гватемальська «La Gaceta de Goatemala» (1729-1731), що видавалася в Перу з 1743 p., «La Gaceta de Lima» та інші газети цього періоду були сумішшю опублікованих указів, розпоряджень колоніальних правителів і передруку з мадридських видань, завдяки чому іспанці отримували (правда, з великим запізненням) вісті з батьківщини. Частка новин про життя іспанських колоній була мінімальною. Безграмотне корінне населення – індіанці, що в більшості своїй не володіли мовою своїх колонізаторів, -було позбавлене можливості використовувати газети як джерела інформації.
До групи видань для колонізаторів належить і франкомовний «Le (‘оштіег d’Egypte» («Кур’єр Єгипту»), який деякі арабські історики журналістики помилково іменують першою єгипетською газетою. Насправді ж це видання, яке виходило за вказівкою Наполеона з 1798 р. і призначалося винятково для французів – в основному солдатів та офіцерів наполеонівської армії, не зробило помітного впливу ні на населення Єгипту, ні на розвиток власне єгипетської преси, що виникла в XIX ст.
Історико-культурне значення видань, створених європейцями в колоніях, полягало переважно в тому, що завдяки їм корінне населення отримало первинне уявлення про інститут журналістики, про призначення і потенціал періодичного друку.
3.2. Світські видання для корінного населення
Місіонерські школи та світські європеїзовані освітні установи в колоніях сприяли насадженню серед «тубільців» настроїв лояльності до метрополії, поклоніння перед її політичними, суспільними, культурними, релігійними інститутами і цінностями. У міру зростання кількості грамотних людей з числа представників корінного населення формувалася потенційна аудиторія «тубільної» преси. Місіонерська діяльність і європеїзована освіта доповнювалися в колоніальному суспільстві випуском періодичних видань, адресованих місцевим жителям і покликаних виховувати їх у дусі покірності іноземному пануванню.
Саме з цією метою в Алжирі видавалися газети «А1 Mubashir» («Радісна звістка») і «АІ-Akhbar» («Новини»). Ці арабомовні видання, що розповсюджувалися серед корінного населення, прославляли цивілізаорську місію Франції, в прикрашеному світлі характеризували результати діяльності колонізаторів на території країни.

 

3.3.Місіонерські видання
Корінному населенню адресувалися і видання релігійного змісту, створені та підтримувані європейськими місіонерами. Випуск періодичних видань місцевими мовами став однією з форм духовної переорієнтації жителів колоній на цінності європейської християнської цивілізації, розповсюдження уявлень про «богоданність» іноземного панування. ІІроїс серед місіонерів було чимало чесних, самовідданих людей, які щиро прагнули допомогти корінним жителям, навчаючи їх дії ой, поплін іовуючи школи, лікарні, розробляючи писемність для піч народів, які її не мали (наприклад, французькі місіонери розробили сучасну в’єтнамську писемність).
Та незважаючи на це. діяльність, рслііійних місій і періодичних видань, що випускалися ними, об’єктивно збігалася з основними цілями колоніальної експансії європейських метрополій. Іноді місіонери прямували в ту або іншу країну попереду солдатів колоніальної армії. Так, Німеччина за підтримки місіонерів та їх релігійних газет мовами місцевих народностей підготувала в кінці XIX ст. ґрунт дня подальшого встановлення свого панування над частиною африканських територій у Східній Африці (це панування зберігалося аж до поразки метрополії у першій світовій війні).
Колоніальний характер місіонерських видань побічно підтверджується і тим фактом, що вони зазвичай видавалися за схвалення і за підтримки адміністрації колоній. Так, у британській Індії в першій половині XIX ст. англійські видавці У. Корей і Дж. Кларк випускали бенгальською мовою газету «Samashar Durpan» («Новини»), яка вела місіонерську пропаганду серед європеїзованих місцевих чиновників і освічених індійців, користуючись у цьому негласною офіційною підтримкою.
До випуску місіонерських видань мовами корінних народностей часто залучалися освічені представники місцевого населення – як правило, священики, навчені місіонерами. Для них релігійна преса ставала школою журналістики, пройшовши яку, вони починали самостійну видавничу і публіцистичну діяльність. Так, південноафриканські священики Рубусана і Дубі стали керівниками опозиційного колонізаторам Африканського національного конгресу, виступали в пресі з вимогою докорінних реформ системи британського правління на Півдні Африки.

 

3.4. Перші патріотичні видання
Появі в колоніях друку, що чітко виражав вимоги національного самовизначення і самоврядування, проголошував антиколоніальні гасла, передувала діяльність перших видань патріотичного напряму, що відображали інтереси корінного населення в найзагальнішому, «нерозгорненому» вигляді. Критичні виступи патріотичних видань проти системи пригноблення, насадженою метрополією, ще не супроводжувалися закликами добитися звільнення від колоніальної залежності. Проте ці органи преси стали справжніми передвісниами сучасної національної журналістики колишніх колоній і напівколоній.
У XIX ст. Китай, що опинився в стані гострої кризи внаслідок ізоляціоністської політики імператорської династії Цин, став об’єктом експансії декількох європейських колоніальних держав і СІІІА. Тому періодичний друк у Китаї набув поширення лише в останній третині XIX ст., коли багато країн світу вже мали свою періодику.
Саме тоді формується група реформаторських видань, які виступають за відродження і модернізацію Китаю. На їх сторінках публікувалися матеріали про життя і суспільний устрій країн Європи та США, переклади видатних творів західної літератури і науки, що зробили великий вплив на стан тодішнього інтелектуального життя Китаю. Більшість реформаторських видань багато уваги приділяло подіям за кордоном, переважно в європейських країнах і США. Все це сприяло подоланню згубних наслідків державної та духовної ізоляції.
Патріотичні газети, які з’явилися в цей період, проголошували необхідність освіти китайців, переконували читачів, що розповсюдження наукових знань сприятиме зміцненню самостійності країни, здійсненню її модернізації шляхом радикальних реформ на основі оволодіння досягненнями європейської науки і техніки. З 12 січня 1896 р. у Шанхаї виходила реформаторська газета «Цянсуебао» («Газета посилення держави»). її видавець Кан Ювей у редакційній статті, що відкривала перший номер, проголосив просвітницьке спрямування діяльності цього видання: «Ліпше поділитися знаннями з групою людей, ніж користуватися ними одному, але ще краще ділитися знаннями з мільйонними масами, аніж послуговуватися ними в межах своєї групи».
Велику роль у поглибленні реформаторського руху відіграв патріотичний тижневик «Шиубао» («Дух часу») – неофіційний орган шанхайської Асоціації зміцнення держави, що виходив під цією назвою з серпня 1896 р. «Шиубао» видавався під керівництвом Лян Цичао. Цей публіцист-просвітитель переконував китайців у необ-хідністі реформ і закликав провести їх власними силами, інакше Китай може остаточно перетворитися на колонію. Лян Цичао закликав до створення в країні широкої мережі «наукових суспільств» -просвітницьких організацій, які б займалися розповсюдженням наукових і технічних знань, будили б інтерес молоді до освіти. Освіту народу публіцист вважав обов’язковою умовою для отримання масами політичних прав. Поки ж у країні пануватиме неуцтво, введення демократії та парламентаризму за західним зразком, на думку Лян Цичао, означатиме тільки торжество анархії. Публіцист писав: «Серед нашого неосвіченого народу мало хто розуміє справжній сенс свободи. Якщо спалахне революція, вона не тільки не принесе успіху, як у США, але заподіє руйнування більше, ніж у Франції та Іспанії». «Шиубао» перетворився до квітня 1898 р. в одне з найбільших китайських видань: він виходив тиражем понад 10 тис. примірників і мав загадьнокитайське розповсюдження.
У 1898 р. імператриця Цисі здійснила державний переворот. Розпочався період переслідувань. Указом імператриці від 8 жовтня 1898 р. в Китаї заборонений реформаторський періодичний друк. Як наслідок – чимало реформаторів страчено, а періодичні видання -ліквідовані. Частині публіцистів-реформаторів, зокрема Лян Цичао і Кан Ювею, вдалося втекти до Японії. Так з’явилася еміграційна опозиційна китайська журналістика, яка активно пропагувала ідею незалежності, республіканські та демократичні засади (одним з провідних таких видань роду стала «Мінь Бао» («Народна газета»), створена в 1905 р. у Токіо Сунь Ятсеном, – майбутнім першим президентом незалежної китайської республіки).

 

3.5. Національна преса в колоніях і напівколоніях
З розвитком самосвідомості корінного населення на зміну поміркованим опозиційним реформаторсько-просвітницьким приходили видання, які відкрито проголошували і відстоювали гасла національної незалежності, відображали політичні та ідейні позиції антиколоніальних сил. їх становлення в колоніях і напівколоніях різних географічних регіонів відбувалося по-різному.
У Латинській Америці перші національні видання з’явилися ще в період антиколоніальних воєн першої чверті XIX ст., які закінчилися звільненням більшості колишніх іспанських і португальських колоній. Одним з яскравих прикладів національної преси цього періоду була газета «Е1 Despcrtador Лтегісапо» («Пробуджувач Америки»), заснована в 1810 р. мексиканським священиком та ініціатором озброєної антиколоніальної боротьби Мігелем Ідальго. Вона відіграла важливу роль у розповсюдженні ідей звільнення і немало сприяла подоланню настроїв апатії та покірності, що панували в колоніальній Мексиці. Видатний політик, полководець і публіцист періоду антиколоніальних воєн Симон Болівар, що іменується в Латинській Америці Визволителем, використовував газету «Е1 Correo de Огіпосо» («І Іонна Оріноко», 1818-1821 pp.) для пропаганди ідей незалежності в період, воєн за ліквідацію іспанського панування в Південній Америці.
Видання, які чітко виражали прагнення корінного населення до звільнення від панування європейських метрополій у кінці XIX -початку XX ст. з’явилися в колоніях і залежних країнах Азії та Африки, в арабських країнах. У 1881 р. радикальний діяч індійського антиколоніального руху Тілак приступив до видання двох газет – «Kesari» («Лев») маратхатською мовою та «Mahratta» -англійською мовою, які відразу ж набули великої популярності. Обидва видання спочатку виступали лише за надання індійському корінному населенню політичних прав і свобод, а надалі перейшли на позиції непримиренної боротьби проти британського колоніалізму, за національне звільнення, внаслідок чого Тілак неодноразово піддавався тюремному ув’язненню. Надалі цю боротьбу продовжили газети Індійського національного конгресу – організації, яка очолила антиколоніальїгу боротьбу. Вагомий слід в історії індійської національної преси залишила газета Махатми Ганді «Young India» («Молода Індія»), статті з якої в період боротьби за незалежність передруковувалися десятками газет і відіграли важливу роль в організаційному об’єднанні учасників антиколоніального руху.
Наприкінці XIX – початку XX ст. національна преса формується на Півдні та Заході Африки, в інших регіонах Чорного континенту. Газети мальгашською мовою «Ні Іраку» («Послання») і «Ні Мазава» («Світло»), засновані в 1890-ті pp. на Мадагаскарі, засудили наміри метрополії заселити острів переселенцями з Франції, виступили проти масового вилучення земель у корінного населення з метою їх подальшої передачі французьким компаніям і колоністам. Публікувалися статті з протестами на адресу колоніальної влади. У них проголошувалися вимоги політичних і економічних свобод, антиколоніальні гасла.

Література
1. Актуальные проблемы журналистики Азии, Африки и Латинской Америки. -М., 1989.
2. Вавилов А. А. Средства массовой информации Саудовской Аравии: традиции и современность // Вестник Моск. ун-та. Сер. 10.: Журналистика. – 1999. -№6. -С. 81-93.
3. Від кременя до кремнію. Історія засобів масової інформації. – Львів, 1987.
4. Ворошилов В. В. История журналистики зарубежных стран. – СПб., 2000.
5. Ірабельников А. А. Массовые информационные процессы: от первобытного до современною ірлл.тлнскою общества // Журналистика. История и современность.   М., IW!.   С. 6-19.
6. Древние цивилизации: от Гт шил до Кіпля.   М., 1997. – 1264 с.
7. Ермошин Н., Сучков И. Республика Индия. Печать, радио, телевидение. – М., 1971.
8. Желтяков А.Д. Печать в общественно политической и культурной жизни Турции. – М., 1972.
9. Золотуха Л. Н. Возникновение и рлтвпше журналистики в эпоху становления капитализма. – М.. 1987.  58с
10. Ибрагимов А. X. Печать Турции.   М. |<>65.
11. История мировой журналистики. – М.  Рос юн нл-Дону, 2003.-432 с.
12. Коцарев Н. К. Печать, радио и телевидение (>Л1′    М. 1969.
13. Лазарев А. М., Полякова Н. А,. Смирнов l> II Японии Печать, радио, телевидение. – М., 1974.
14. Сбруев В. В. Возникновение и развитие ирої ресемвмон печати в Южной Америке (Аргентина. Уругвай. Чили).   М   I’W)
15. Сергеев Г. И. От дибао к «Женьмиш. жпбло,.  п п. и | ’00 лет – М 1987.-224 с.
16. Тимошик М. Історія видавничої справи.   К.,.Ч>о;     Ivoc.
17. Ученова В. В. Исторические истоки современной іпоттшеї ики   М і 972,-150 с.
18. Ученова В. В. У истоков публицистки.  М.. I’W    ‘II с
19. Федченко П. М. Преса та її попередники   К. ІЧб’ї
20. Эйнсли Р. Пресса в Африке. – М„ l()7 I
21. Юефу. Из древних китайских песен.   М  Л. I”’1’
22. Юнг К. Г. Различие Восточною и Злплтпою м…..нитпш Философские науки – 1988. -№ 10.