Журналістика як вид творчої діяльності – Частина 3

Березень 20th, 201212:02 pm

0


Журналістика як вид творчої діяльності – Частина 3

Журналістика як вид творчої діяльності – Частина 1
Журналістика як вид творчої діяльності – Частина 2

Дуже важливою особливістю журналістського твору є його документалізм. Журналістський виступ, від замітки у три рядки і до великого за розміром нарису чи памфлету, як правило, будується на дійсних, достовірних фактах. У цьому велика привабливість ЗМІ і журналістики як виду творчої діяльності, що за неї події і факти “придумує” саме життя. Водночас, це накладає на журналіста особливу відповідальність. Журналіст має право писати лише про те, про що добре знає. Він нічого не повинен сприймати на віру, з чужих слів без перевірки, мусить дотримуватися золотого правила: по змозі, побачити подію власними очима. А оскільки це не завжди можливо, потрібно знаходити людей, які були учасниками відповідних подій, ґрунтовно вивчати документи, радитись із фахівцями. Інакше не уникнути помилок, неточностей і плутанини, чим дуже грішать сучасні ЗМІ. При цьому слід враховувати, що сучасна журналістика зорієнтована на пошук незвичайних фактів, вона функціонує в умовах сильної конкурентної боротьби. Але і в цих умовах журналіст не має права порушувати достовірності у викладі фактів, перекручувати їх.

Зрештою, багато залежить від розуміння характеру журналістської творчості1. Що таке журналістика з точки зору психології творчості? Дещо спрощуючи цю складну проблему, можна сказати, що творчість – це така діяльність, у результаті якої народжується щось нове, досі невідоме, цінне, суспільне корисне. В науці мислення прийнято ділити на репродуктивне і творче. Одні дослідники вважають, що між першим і другим видом мислення існує неперехідна межа, інші небезпідставно твердять, що, незважаючи на величезні відмінності, між ними є щось спільне, й у звичайному репродуктивному мисленні, навіть у мисленні учня, є елементи творчості, тобто малесенького відкриття.

Не заглиблюючись у це складне питання, зазначимо, що є різні рівні творчості. Є творчість геніїв, у результаті яких народжуються такі епохальні відкриття, як закони Архімеда, гравітаційна теорія Ньютона, теорія відносності А. Енштейна. Не менш важливими є прикладні винаходи, зроблені на основі фундаментальних законів, як, наприклад, паровий двигун чи електрика в побуті, польоти в космос тощо.

Твори журналістики не можуть претендувати на високі епохальні відкриття. Вони здебільшого мають прикладний характер. Масштаб узагальнення незрівнянно нижчий, ступінь узагальнення незначний. Це дає підстави спеціалістам у сфері психології творчості заперечувати трактування журналістики як виду творчості.

Тут потрібен диференційований індивідуальний підхід. Журналістика, коли мати на увазі літературну частину цієї справи, – це водночас ремесло і творчість. Як і всяке ремесло, вона включає елементи творчого підходу. Літературна праця журналіста ґрунтується здебільшого на використанні уже відомих теорій, прийомів, підходів. В усі епохи журналістика давала і дає для науки необхідний емпіричний матеріал.

Не формулюючи нових законів, вона все ж наштовхує вчених на нові відкриття своїми свіжими здогадками, припущеннями, оригінальними гіпотезами. Як уже зазначалось, особливе творче значення журналістика і публіцистика відіграють у переломні епохи історії. Така ситуація склалась на наших очах у 80-х – на початку 90-х років, коли нові ідеї, конструктивні рішення проголошувались не в науці, а саме в публіцистиці. Публіцистичні дослідження Миколи Руденка, Івана Дзюби, Олеся Гончара, Сергія Плачинди, В’ячеслава Чорновола, Юрія Щербака, Юрія Бадзя, Івана Драча, Бориса Олійника, Євгена Сверстюка, Мирослава Мариновича, Степана Колесника та багатьох інших авторів були новим етапом у розвитку науково-політичної думки періоду українського відродження.

Якщо головна ознака творчості – новизна, руйнування стереотипу, то творчість у журналістиці – це нові оригінальні думки, нові погляди на явища, нові образи, втілені у відповідну досконалу форму. Журналіст повинен володіти здатністю помічати суперечності, альтернативи, піддавати сумніву істини, хай тривалий час очевидні, вміти ставити запитання і уникати поверхових відповідей. Він не може обійтись без творчої уяви, інтуїції. Йому повинні бути властиві велика схвильованість, активний інтерес до проблеми, поєднання сміливості, захоплення і творча розважливість. Зрозуміло, це характерно лише для певного виду журналістських творів, певного потоку журналістської інформації, а тому на питанні про різновиди інформації слід зупинитись детальніше.

Офіційна інформація – державні постанови, партійні документи, резолюції та звернення, заяви офіційних осіб тощо. Це дуже важлива інформація, яка йде від владних структур до населення. Мас-медіа служать у цьому випадку каналом зв*язку. Такі документи, як звичайно, передаються державними інформаційними агентствами чи прес-службами. У часи так званого демократичного соціалізму тексти офіційних документів друкувались у всіх виданнях, а довжелезні промови вождів годинами передавались по радіо і навіть читались дикторами телебачення. Сьогодні офіційні документи друкуються лише державними виданнями, насамперед у газетах “Урядовий кур’єр” та “Голос України”, партійні документи – у відповідних партійних органах. Загальнополітичні газети, а також телебачення та радіо, у більшості випадків, обмежуються їх стислим викладом. При цьому журналіст мусить бути абсолютно точним і відповідальним за об’єктивний виклад документа.

Подієва інформація – оперативні повідомлення про все, що відбувається у світі. Подієва інформація зі стислим оперативним коментарем є хлібом насущним журналістики, без якого не може обійтись щоденна газета і навіть тижневик. Без цього інформаційного хліба неможливе успішне функціонування радіо і телебачення, причому останнє має величезну перевагу над іншими, оскільки має змогу не тільки сказати, але й показати.

Домінуючу роль у передачі оперативної подієвої інформації відіграють сьогодні потужні інформаційні агентства світу – технічно добре оснащені комунікаційні гіганти з цілою системою кваліфікованих репортерів у найважливіших, найгарячіших точках Землі. В Україні, крім державного інформаційного агентства “Укрінформ”, діє низка незалежних інформаційних агентств, зокрема “Інтерфакс-Україна”, Українська пресова агенція. Найпоширенішим і найавторитетнішим універсальним за характером інформації та її достовірністю є УНІАН (Українське незалежне інформаційне агентство новин). Все більше значення у розповсюдженні найрізноманітнішої інформації, зокрема опублікованої і переданої в ефір, має неоднозначно оцінюваний із правової та етичної точки зору Інтернет.

Якщо ж йдеться про оперативне донесення новин до аудиторії, „..І0., тут поза конкуренцією радіо і телебачення. Газета, яка довгі роки була монополістом у повідомленні новин, в умовах широкого розповсюдження електронних засобів інформування опинилась у досить скрутному становищі, з якого ліпші періодичні видання знаходять свої шляхи виходу. По-перше, газети переорієнтовуються на аналітичну інформацію, ґрунтовніше коментують найвагоміші новини. Програючи в оперативності, якісні газети виграють у достовірності і компетентності, документальній точності (можливість звірити, повернутись ще раз до інформації, запам’ятати цифру, прізвище тощо). По-друге, ліпші газети, тижневики прагнуть знайти і повідомити такі новини, яких немає в офіційних повідомленнях інформаційних агентств, на екранах телевізорів і комп’ютерів. У гіршому випадку намагаються знайти непомічені нюанси, ширший погляд на уже відомі події. Найбільш достовірну і точну, найширшу і найдетальнішу інформацію про трагічне вбивство в Донецькому аеропорту в 1996 році родини Щербанів можна було одержати із газети “День”1. Так само з різних поглядів подала ця ж газета повідомлення “Авіакатастрофа в Підмосков’ї. Нещасний випадок чи трагедія?”2.

Журналістика як вид творчої діяльності – Частина 4

Літературне джерело:

Здоровега В.Й. теорія і методика журналістської творчості : підручник / Володимир Здоровега. – 2-ге вид., перероб і допов. – Львів : ПАІС, 2004 – С. 74-83.