Журналістика як вид творчої діяльності

20 Березня, 201212:06 pm

0


Журналістика як вид творчої діяльності

Якими б важливими не були організаторські здібності журналіста, яким би вагомим не був вклад працівника редакції у створенні відповідної атмосфери у редакційному колективі, яким би контактабельним і пробивним не був співробітник газети, головне, що робить його професіоналом у сфері масової комунікації, – це вміння правдиво, оперативно, аргументовано, яскраво і переконливо писати, говорити і показувати, якщо йдеться про аудіовізуальні засоби інформації.

Людей можна ділити за різними критеріями: за ростом, кольором шкіри, соціальним статусом, темпераментом, вдачею, належністю до тієї чи іншої віри, партії тощо. Літератори, журналісти у вузькому професійному колі ділять людей ще й на тих. хто вміє добре писати, і тих, хто не вміє добре писати, навіть якщо у його кишені два дипломи.

Здатність ця може бути більшою або меншою. Вона може усвідомлюватись чи ні самою особою. Ця здатність може бути виявленою змолоду, а нерідко так і залишається нерозкритою чи нерозвиненою.

Але й серед тих, у кого явні літературні задатки, хто, як кажуть, володіє пером, трапляються особистості із особливими нахилами. Одні тяжіють друнтовного наукового аналізу і спокійного вдумливого опису природних і соціальних явищ. Такі переважно обирають науку. Інші схильні до образного, художнього осмислення життя і тому пробують свої сили у поезії чи прозі. А є й такі, які не можуть мовчати, які прагнуть негайно поділитися своїми думками із сучасниками і які шукають для цього трибуну. Не всі з них стають журналістами-професіоналами. Більше того, практика свідчить, що одна і та ж людина може бути і вправним журналістом, і вдумливим дослідником – соціологом чи істориком, – і непоганим белетристом. Але є й крайнощі, коли талановитий художник не може впоратись з елементарним репортажем, а майстер журналістського слова терпить фіаско, коли береться за роман чи драму. Багато залежить від обставин та від значної кількості інших факторів, врахувати які практично неможливо. У всякому разі, багато письменників, учених-суспільствознавців розпочинали свій творчий шлях як репортери, журналісти і все життя із вдячністю згадують про газету чи журнал. Правда, при цьому зазначають, що з газети треба вміти вчасно піти. Не говоримо вже про ті щасливі випадки, коли видатні мислителі, філософи, політологи довго не поривали із газетою, журналом чи навіть телебаченням, а політики здобували особливу славу саме завдяки мас-медіа.

І все ж, кожен із видів літературної праці має свою специфіку, вимагає своєрідних задатків. Літературна робота в журналістиці не належить до найскладніших. Нерідко вона видається надивовижу простою. У всякому разі, кожна освічена, грамотна людина може написати замітку для газети чи сказати кілька слів у мікрофон. Але дописувати епізодично до газети і бути журналістом-професіоналом не одне й те саме. Не будучи найскладнішим видом літературної творчості, журналістика, за загальним визнанням, є водночас найважчим її видом.

І це пояснюється характером творчої праці саме у ЗМІ. Вона вимагає насамперед оперативності, максимальної зібраності, зосередженості, вміння шукати інформацію та її найрізноманітніші джерела, здатності наводити контакти з людьми. Журналіст має бути всебічно обізнаною людиною, бути якоюсь мірою універсалом, бачити зв’язки між різними явищами. Він повинен вміти швидко схоплювати сутність подій і явищ. Учений, кажуть, бачить глибше, журналіст – ширше.

Оскільки журналістика є строго документальною, адресною, вона потребує виняткової акуратності і точності, відповідальності за кожен факт, кожне слово, про що детальніше мова йтиме згодом. Це накладає на журналіста ніби додатковий тягар, примушує жити у постійній напрузі.

Нарешті, журналістика вимагає від професіонала постійного фізичного та психологічного напруження, зв’язаного з поїздками, чергуваннями, надзвичайними ситуаціями, непередбачуваними подіями. Складність журналістської праці полягає також у необхідності власне поєднання літературно-творчої та організаторсько-редакційної, а іноді й комерційної роботи.

У Законі України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” для обґрунтування необхідності застосування окремих і особливих норм соціального захисту досить вдало і точно сформульовані такі риси та умови журналістської діяльності:

  • “творчий характер, інтенсивність інтелектуальної праці, її нерегульована тривалість за умов жорсткої регламентації редакційного і технологічного циклу підготовки та випуску видань і програм;
  • суспільне впливове за наслідками значення роботи, висока соціальна відповідальність за свою працю та її результати;
  • постійно значне морально-психологічне навантаження і напруженість виконання службових обов’язків і реалізація творчих планів у стресових ситуаціях; систематичне перебування у відрядженнях та роз’їздах, включаючи відрядження до місць надзвичайних подій, професійна творча діяльність в екстремальних умовах, виконання спеціальних завдань з ризиком для здоров’я і життя;
  • необхідність здійснювати власний творчий пошук нової, потрібної інформації та її джерел, наявність об’єктивних та суб’єктивних труднощів та перешкод у добуванні інформації;
  • прояви морально-психологічного тиску, погрози та безпосередні загрозливі дії проти журналіста у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків”.

Із сказаного випливає, що журналістський твір, на відміну від наукового чи художнього, характеризується рядом специфічних ознак. Сюди слід віднести насамперед актуальність, оперативність, політичну гостроту, практичну спрямованість, постійну циклічну повторюваність тем, строгий документалізм та ін.

Актуальність (від лат., означає важливий у певний час, злободенний, назрілий) є важливою прикметою саме журналістики. Вона насамперед присвячена злобі дня, тому, що хвилює публіку в певний момент. Цю злобу дня ЗМІ підслуховують, вловлюють і виносять на суд громади. Актуальність є однією з підвалин такого важливого феномену журналістики, як цікавість, про що мова нижче. У журналіста повинен бути вироблений постійний інтерес до того, що насамперед болить людям. Джерелами суспільного настрою є редакційна пошта, дзвінки в редакцію, офіційні звернення громадян, ,збори і мітинги. Сьогодні важливим джерелом соціальних настроїв є соціологічні дослідження, відповідні документи тощо. І все ж журналіст повинен мати відповідне чуття, здатність, перефразовуючи І. Франка, боліти чужим і власним горем. Його душа – чутливий інструмент, який негайно резонує на настрої сучасників. Це одна з притаманних рис майстерності журналіста.

Українська журналістика разом із ЗМІ колишньої радянської імперії пережила досить тривалий час, коли теми виступів преси, їх так звана актуальність, диктувались зверху. Зверху визначалось те, що мало цікавити читача та слухача і, навпаки, те, що справді цікавило людей, відсувалось на задній план або заборонялось зовсім. Реципієнт відповідав взаємністю. Він починав читати газету з останньої сторінки, бо там була спортивна інформація, розваги, гумор. Журналісти старшого покоління ще добре пам’ятають так звану проблему першої сторінки, де була передовиця, казенна інформація про успіхи соціалістичного будівництва, які майже не цікавили широку громадськість.

Саме” життя змело атрибути цієї квазіжурналістики, але це не означає, що пошуки актуальних тем і проблем у ЗМІ знято з порядку денного. Актуальність сьогодні перемістилась у площину конкурентоздатності, творчої змагальності редакційних колективів. Не зняті певні об’єктивні перепони у постановці гострих питань, не всі журналісти здатні професійно досягати належної актуальності виступів.

Журналістика як вид творчої діяльності – Частина 2
Журналістика як вид творчої діяльності – Частина 3
Журналістика як вид творчої діяльності – Частина 4

Журналістика як вид творчої діяльності – Частина 3

Літературне джерело:

Здоровега В.Й. теорія і методика журналістської творчості : підручник / Володимир Здоровега. – 2-ге вид., перероб і допов. – Львів : ПАІС, 2004 – С. 74-83.