Журналістика в системі соціальних інститутів

Квітень 1st, 201210:28 am

0


Журналістика в системі соціальних інститутів

1.    Українські ЗМІ в умовах суспільного розвитку.
2.    Теорія соціальної відповідальності.
3.    Поняття “соціальний інститут”. Специфіка журналістики як соціального інституту.
4.    Соціальна норма в журналістській діяльності. Функції журналістики як четвертої влади.

Сучасний напрямок розвитку України – це побудова нового демократичного суспільства, якому характерні гуманізм, демократія, домінування загальнолюдських цінностей, а також вільний обіг інформації. Новий інформаційний порядок, міжнародна концепція державного суверенітету передбачають право будь-якої держави контролювати й розпоряджуватися інформаційними ресурсами, визначаючи політику в галузі інформації й комунікації.

Відповідно до такої суспільної й інформаційної орієнтації нашої держави мають модернізуватися й функції ЗМІ в Україні. Винаходити тут щось нове суто національне несхоже на загальноприйняті норми не потрібно. Провідним країнам світу вони відомі, перевірені їхньою державною практикою. Відправною точкою слугує те, що ЗМІ розглядаються як соціальний інститут, який має специфічні функції. В узагальненому вигляді визначення йому дала Європейська асоціація видавців газет. У спільній декларації вони відзначили, що преса, радіо й телебачення як суспільний інститут:

–    виконує унікальну культурну, політичну й соціальну роль;
–    додає особливий внесок в інтелектуальне й економічне життя у тих сферах, де вона розповсюджується, діючи як перший постачальник інформації, новин, думок, розваг і реклами;
–    виконує життєво важливу функцію захисника демократії й свободи як охоронець спільноти, якій вона служить, виступаючи стримуючим елементом проти зловживань владних структур, урядів, сусідів, обох сторін виробництва, профспілок та інших організацій.
Це загальні засади функціонування ЗМІ в демократичному суспільстві, що разом з тим дають їм змогу повноцінно виконувати такі прикладні функції журналістики як: інформаційно-пізнавальну, ціннісно-орієнтаційну,    комунікативно-естетичну, психологічної регуляції та ін. Крім того українські ЗМІ нині активно опановують нові методи співпраці з різними гілками влади в державі.

Теорія соціальної відповідальності виникла на початку ХХ століття в США. Прихильники теорії переконували, що ЗМІ покликані інформувати, розважати, але їх першочерговим завданням є уникнення соціальних конфліктів шляхом їх публічного обговорення і вироблення спільних рішень. ЗМІ мають бути доступними для кожного члена суспільства, надавати йому можливість висловитися із нагальних питань державного життя. Водночас було заборонено брутальне втручання в сферу прав особистості. Загалом основу цієї теорії складають етичні кодекси, зокрема кодекс журналістської етики.

За теорією соціальної відповідальності уряд не тільки не повинен допускати вседозволеності, але зобов’язаний активно захищати свободу слова і права особистості в усіх її проявах. ЗМІ контролюються громадськістю, вподобаннями споживачів інформаційного продукту, професійною етикою. Так, появу національних і міжнародних документів із журналістської етики пов’язують із поширенням відповідних ідей саме в рамках теорії соціальної відповідальності. Одним із перших національних документів було схвалено “Хартію професійних обов’язків французьких журналістів”, згодом “Канони журналістики” американських редакторів та ін. В межах теорії соціальної відповідальності було, також визначено місце журналістики в соціальній системі.

Журналістика – це не лише частина соціальної системи у цілому, а й особливий соціальний інститут, до якого належать редакції газет та журналів, книжкових видавництв, теле- та радіокомпаній, робота яких полягає у підготовці та передачі до масової аудиторії періодики, програм радіо та телебачення. Все це забезпечується інфраструктурою журналістики.
Журналістська діяльність здійснюється в певних суспільно-політичних умовах, при певному характері і взаємовідносинах різних об’єктів і суб’єктів суспільного процесу. При цьому життєдіяльність суспільства протікає в значній мірі як функціонування великої кількості соціальних інститутів, які виникають як сукупність функціонально-нормативных основ життєдіяльності людей в тій чи іншій сфері і, які потім, отримують законодавчі рамки і організаційні форми. Існують економічні, політичні, культурно-освітні й ін. інститути, що діють на основі чітких установлень  конституції, законів, кодексів,  положень тощо.

Соціальні інститути – це адміністративно-господарські організації, які діють у сфері розповсюдження певного органу ЗМІ і зобов’язані впроваджувати відповідні заходи контролю за виступами журналістів.

Журналістика – один з соціальних інститутів. Це означає, що вона так чи інакше пов’язана з громадськими, урядовими, партійними чи суспільними інститутами. ЗМІ – особливий соціальний інститут з дуже складною структурою – “органи” і “видання” інших соціальних інститутів, “незалежні” і “державні” ЗМІ (в громадянському суспільстві право засновувати ЗМІ мають соціальні інститути, окремі особи, групи громадян, фірми). Оптимальний розвиток і взаємодія ЗМІ дозволяють інформаційно забезпечити функціонування суспільства. “Ядром” журналістики як соціального інституту виступають суспільно-політичні ЗМІ. Для будь-якої суспільної сили участь у випуску ЗМІ має велике значення і надає можливість широко заявляти про свої інтереси і позиції та реалізовувати їх. Через ЗМІ створюються образи решти соціальних інститутів – журналістика стає організуючим центром підтримки тих сил, від імені яких вона виступає.

Таким чином журналістика перетворюються на “четверту владу”, де влада – здатність провадити свою волю, впливати на поведінку тих чи інших соціальних об’єктів в різних формах − через командування, керівництво, регулювання, контроль. Кожна із чотирьох влад силою свого авторитету та в межах закріплених за нею повноважень прагне підтримувати той баланс різних інтересів, які не лише забезпечують життєдіяльність цієї спільноти, але і примножують її сили.

Цікаве походження самого поняття “четверта влада”: його початкове значення – “четвертий стан”. У середньовічній Англії тривалий час право голосу на виборах в парламент мало лише духовенство та дворянство. Пізніше таке право отримали і представники “третього стану”, тобто заможні “простолюдини”. А “четвертим станом” не без іронії стали називати “найнижчі класи суспільства”. У минулому столітті це визначення перейшло на пресу. З часом воно втратило іронічний відтінок і набуло поняття “сили”, а потім “влади”.

Система ЗМІ являє собою і соціальний інститут, і соціолого-психологічну систему спілкування, взаємодії, відносин людей у процесі інформаційного обміну. Засоби масової інформації сприяють солідарності, згуртованості суспільства, слугують одним із чинників соціалізації, впливають на хід життя суспільства, громадян, задовольняють усю систему різноманітних інтересів суспільства.
Свобода слова та наявність інформаційного поля − головні умови успішної діяльності засобів масової інформації, журналістики в цілому та кожного журналіста зокрема.