Значення голосу і манери говорити для теле- і радіожурналістів

Квітень 13th, 20128:47 am

0


Значення голосу і манери говорити для теле- і радіожурналістів

Подібно до відтисків пальців, кожна людина має від народження свій власний, неповторний голос. Голоси, як і люди, можуть бути схожими, але однакових не буває. Голос – це те, що іде зсередини однієї людини та впливає на підсвідомість іншої. Голос – це показник індивідуальності людини, її характеру, настрою та фізичного стану. Коли ми говоримо, то більше думаємо про зміст та значення слів, ніж про те, як ми їх вимовляємо. Отже, голос та манера говорити несуть для уважного слухача первинну, незамасковану інформацію про мовця. Достатньо почути від людини кілька слів, щоб склалося враження про її характер, розумові здібності та середовище, в якому вона живе. Безперечно, на це враження вплине і зовнішність людини, спосіб її поведінки та словниковий запас. Однак ці показники ми аналізуємо та роз’яснюємо для себе свідомо та логічно. А от голос свого співбесідника ми сприймаємо дещо по-іншому.

Дуже важко пояснити, чому саме такий, а не інший голос подобається мені, або не подобається комусь іншому. Часом буває, що із захопленням слухаєш людину, а пізніше, аналізуючи сказане, дивуєшся, що не почув від неї нічого нового та геніального. Таке враження складається і від деяких теле- або радіо сюжетів і передач, коли журналіст впевнено і вправно про щось розповідає, глядач бачить на екрані якусь “картинку”, усе виглядає професійно та пристойно, а потім стає зрозуміло, що нічого цікавого так і не прозвучало. Чи, навпаки, напружуючи увагу, почувши важливу для себе інформацію, слухає подальшу розповідь. Хоча це не дуже приємно, бо в оповідача неприємний голос, говорить він або дуже повільно, або зашвидке, або якось “хвилясто”, і якби це повідомлення не було для слухача таким цікавим, він би роздратовано перемкнув телевізор (чи радіоприймач) на інший канал.

Невиправдано “хвилеподібна” інтонація останнім часом стала хворобою багатьох центральних каналів. Переважно так начитують тексти молоді журналісти (дуже вже хочеться робити матеріали якось по-новому, на західний манер). Журналісти ж так званої старої гвардії читають тексти повільно, занадто вже по-дикторськи правильно, “немодно”. Вважаю, що слід бути самим собою, нікого не копіювати, під час читання або у процесі розмови звертати увагу на правильні наголоси, літературну вимову, обирати нормальний темп та інтонаційно логічно виділяти важливі моменти. Адже для більшості слухачів, глядачів та читачів мова ЗМІ є еталонною.

Умовою успішності постановки розмовного голосу є передусім чіткий слуховий контроль та самоконтроль за тональним звучанням живої мови. Важливо навчитись порівнювати й оцінювати якість чужого і власного голосу, усвідомлювати причини тих або інших недоліків, перешкод в оволодінні найліпшим звучанням. Автор багатьох праць про сценічне мовлення у театрі Р. Черкашин зазначає: “Розмовний голос має звучати приємно, чисто й виразно при будь-яких змінах тону, темпу, голосності мови. Для цього треба оволодіти “польотністю” голосу; тембр голосу має залишатись рівним і милозвучним як в середньому, так і в низькому і високому регістрах; мовний тон має бути рухливим, внутрішньо активним, емоційним; тембральна чистота і милозвучність мови повинні поєднуватися з розмаїтістю тембральних забарвлень слів та фраз відповідно до їхнього змісту й мовної установки словесної дії. Поставлений голос витримує без значної перевтоми підвищені звукові навантаження на мовні органи в творчих та акустичних умовах. Непоставлені голоси найчастіше хибують передусім на тембральну немилозвучність: можуть бути неприємні сиплі, приглушені, гугняві, чи, навпаки, пронизливі, верескливі”.

Ще однією надзвичайно важливою характеристикою звуку в психо-фізичному плані є тембр. Саме тембр лежить в основі сприймання звуку, а висота є одним із вимірів цієї більш широкої ознаки. За тембром вирізняють звуки світлі, темні, м’які, гострі, сухі, повні, пусті.

Між змістом матеріалу і характеристиками звуків існує тісний зв’язок, зв’язок випливає, зокрема, з емоційного досвіду сприймачів. Сприймання мовлення також пов’язане з опредмечуванням слухового образу, тобто уявленням про джерело звука, що є дуже важливо для теле- і радіожурналіста, оскільки відіграє головну роль у створенні його соціального портрета. Журналістові необхідно пам’ятати, тембр звука поряд з його гучністю є головною ознакою, за якою слухач орієнтується в просторі, а саме: визначає місце розташування джерела звука, пересування звукового об’єкта в просторі, умови виникнення звука.

Значення голосу і манери говорити для теле- і радіожурналістів – Частина 2