Звичаї на сільське ремесло буковинського краю

Лютий 15th, 20138:21 am

0


Звичаї на сільське ремесло буковинського краю

Ганчарство

Посуд, який вживали селяни, був із глини. Для варення служили різних розмірів горщики. Страву подавали в мисках. Молоко держа­ли в гладунах або дзбанках. Кулешу варили в кулешнику (спіжевий котел). Пили з горняток.

Всі ці вироби були з червоної глини; деякі поливані брунатною або зеленою поливою. На них були мальовані прикраси — лінії, зиґ­заґи, смужки, крапки.

Селяни купували ці вироби на ярмарках або в містечкових крам­ницях. На Буковині було кілька околиць (Вашківці, Садиґура), де ганчарі випалювали посуд й розвозили його по всьому краю. Часто посуд міняли за зерно.

Ткацтво

Волокно на тканини дають льон, коноплі й овеча вовна. Льон і ко­ноплі вирощувалися майже в кожному господарстві, хоча льону було менше ніж конопель.

Обробіток льону й конопель спадав на жінок; розпочинався він весною (висіву й поленая льону) і тривав до пізньої осени, взимку усе пряли і ткали. Також популярною була вишивка. Як і в кожного етнічного регіону, на Буковині був свій орнамент. В наш час майстри зберігають ці орнаменти і створюють вишукані вишиті сорочки (детально: vyshyvanka.net).

Прядиво дуже різнородне, а від нього залежний і продукт ткан­ня. Із першого сорту сирівцю «повісма» виробляли тонке полотно; із другого сорту прядива, із «згробів» — ткали грубе полотно, а з тре­тього сорту, «клоччя» — мішки й верені. Кром полотна, на одяг ви­робляли також узористі тканини зі спеціяльним призначенням, як скатерті, пішви, перемітки. Це ткання було складніше, як полотняне.

У давнину виконували ткацьку роботу самі жінки і є ще околиці, де в кожній хаті стоїть ткацький варстат («крссна»), як напр. у го­рах. На рівнині жінки тчуть менше, бо мають більше роботи в госпо­дарстві, а тому, приготувавши нитки для ткання, відносили їх до тка­чів, яких було один-два в селі.

На зразок обробітку рослинного волокна обробляється й овечу вовну. З першої довгої вовни пряли на основу опинок і сердаків, з другого сорту — домашнє сукно, «джерги», «коверці» (килими). До­машнє сукно й «джерги», коли вже виткали, несли до водяної ступи «під хати», щоб воно збилося, стало суцільним.

У 1895 р. Краєвий Виділ відкрив ткацьку школу в Кіцмані, ба­жаючи запровадити в це народне вміння модерніші засоби. На сти­пендію того ж Виділу виїхала на ткацькі студії до Шлеську вчитель­ка Євгенія Ярошинська. Вироби ткацької школи збував Базар Крае­вого Виділу в Чернівцях.

У давнину все це виробляли сами господарі, як і їх господині — різні тканини. Та в кожному селі був і боднар, який виробляв такі ре­чі на продаж; згодом щораз то більше такі вироби купувалося. На рів­нині дерев’яні вироби не прикрашувалося, хіба-що скрині з посагом, що їх діставали дівчата, були випалювані або мальовані. У горах вони відзначаються багатим орнаментом. Господарське знаряддя було ви­палюване (коновки, цебрики, дійниці), а дрібний посуд — гарно різь­блений. Все це виконувалось взимку, коли не було багато праці при господарстві.

Окремою ділянкою була справа хатнього устаткування. Його ро­бив сам господар із ялини, бука й дуба. Це були стіл, лави, замисник, ліжко, скриня. В новіші часи їх почали виробляти і місцеві сільські столярі.

Краевий Виділ створив різьбарську школу у Вижниці з метою використати різьбарське вміння гуцулів та пристосувати його до ши­рокого вжитку. Інструкторами там були відомі гуцульські різьбарі: Шкрибляк і Дивдюк.

Плетення

Над ріками, де є лоза, було розвинене плетення кошиків. Великі кошики для картоплі плели з лози-гілля, а кошики меншого розміру — з букових прутів. Чепурні кошики виплітали для свяченого. Над Дністром напевно й тепер плетуть приладдя для риболовлі, так звані «герші» — великі кошики пляшкуватої форми.

“Автор написаного не відомий” – детально в правилах користування UaStudent.com.