Література віддавна вживає різноманітні інтертекстуальні форми для самоокреслення в контексті літературної традиції та збагачення семантики тексту. Усі їх можна вважати похідними від цитати, що є відлунням чи віддзеркаленням у мовленні «чужого» слова. Цитата (нім. Zitat, від лат. cito – викликаю, проголошую, називаю) – це більш чи менш дослівно наведений у тексті уривок з претексту, яким […]

Відома істина, згідно з якою світ – це відкрита книга, здавна навіювала думку, що людське життя є не чим іншим, як тлумаченням тлумачень, реакціями на реакції, запитуванням і вслуханням у відповіді – безконечним процесом, який сьогодні називаємо семіозисом (чи семіозою, від грец. semeion – знак і sis – дія). Метафоричне уявлення про текст як світ […]

Різні історичні пласти тексту подібні до палімпсесту, де старе і нове, своє і чуже перебувають у взаємодії і часто потребують інтегрального підходу. Е.Р.Курціюс переконливо продемонстрував, як європейська література Середньовіччя і пізніших епох успадкувала від поганського світу мову, форми та образи. З погляду неориторики, у системі «текст – інтертекст» розуміння тексту відбувається за посередництва інтерпретанти – третього тексту, […]

Сьогодні інтертекстуальність розглядають як один із видів міжтекстової взаємодії, або ж транстекстуальності. Під інтертекстуальністю переважно мають на увазі перегук твору з літературною традицією, мистецькими формами, жанровими умовностями, стильовими кодами, дискурсами, коли відбувається демонстративне відтворення, наслідування, оголення, перетворення чи руйнування усталених поетичних норм. Інтертекстуальність є аспектом структурної самоорганізації твору й означає залучення контексту літературної традиції до […]

Різні епохи відрізняються способом міжтекстових відсилань. Для середньовічної інтертекстуальності притаманна струнка ієрархія, серцевину якої становили біблійні ідеї, сюжети й стилістика, а навколо них концентрувалися місцеві та запозичені поганські міфи, фольклорні тексти й історичні перекази, різнорідні клапті яких зшивалися в текст за допомогою елементів жанрово-стильової традиційності (безперервної повторюваності тематики, сюжетів, образних зворотів, порівнянь, епітетів, риторичних етикетних формул, за […]

Сьогодні утвердилося інтертекстуальне розуміння тексту як «невода» (Ролан Барт), крізь який плине стереофонічний потік явних і прихованих цитат, перегуків, відлунь, що мають не лише літературне, а й позалітературне походження. Найчастіше це втілюється в таких образних поняттях, як ризома (Жиль Дельоз і Фелікс Ґваттарі), сад із безліччю стежок (Борхес), бібліотека-лабіринт («Ім’я троянди» Умберто Еко) та ін. […]

Написання наукових робіт (рефератів, курсових, дипломних, магістерських тощо) Без сумніву, internet з’явився як видимий компонент динамічного розвитку Інформаційних та Комунікативних Технологій (ICT). Темп сприйняття мережі internet перевищує всі попередні технології. Сфера використання цього засобу коливається від спілкування та публікації до дослідної діяльності. Internet вплинув на фактично кожен сектор нашого життя, починаючи від виробництва та надання […]

Для мене Новий Рік це чарівна пора. До цього свята виходять багато нових фільмів та мультиків. Для мене з друзями це привід сходити в кіно, наприклад сюди: кинотеатры винницы і обдумати плани святкування. Більшості студентів перспектива зустріти Новий рік у товаристві батьків, не до душі. У такому випадку зовсім не обов’язково їхати додому на свята. […]

Модернізм парадоксально поєднав прагнення новизни з інтертекстуальними вимірами, постійно оновлюючи традицію (неоромантизм, неокласицизм, необароко) або ж дощенту її руйнуючи (футуризм та інші авангардні течії). Найрізноманітніші авангардистські течії єднав свідомий розрив із традицією і намагання випередити епоху та очолити мистецький рух своєї сучасності. Ці нав’язливі ідеї виявилися, зокрема, в деструкції форми і конструюванні нової мистецької мови. Авангардисти взялися знищувати літературні стереотипи, […]

У середині XX ст. зі свідомими творчими інтенціями підійшли до міфологічного інтертексту латиноамериканський магічний реалізм та оригінальний український його відповідник – химерна проза. Представники тих стильових течій, зображуючи фантасмагоричне як звичайну подію, одивнювали реальність, надавали їй феєричного характеру, аби відсвіжити читачеве світовідчуття, вразити парадоксами реальної дійсності, відкрити прихований сенс і ширші обрії буття. Міф, як найдавніший і найуніверсальніший […]