Акцент як фонетична інтерференція рідної мови

Останнім часом методисти все частіше звертаються до питання про визначення фонетичної норми англійської вимови, якої слід дотримуватись і навчати в школі, оскільки існують різні варіанти англійської вимови: територіальні, національний і його соціальні варіанти. Це питання детально розглядалося нами в окремій статті, а тому доцільніше звернутись безпосередньо до так званої «апроксимативної вимови», яку почали широко пропагувати методисти-практики і якої намагаються навчати в школі. Яку ж фонетичну норму передбачає цей термін? Очевидно, це певною мірою, наближені до рідної мови фонетичні варіанти звуків і інтонації, реалізовані на артикуляційній базі рідної мови. Тобто йдеться про рівень не фонетичної чи соціальної, а лише комунікативної достатності вимови, коли мовці розуміють один одного навіть тоді, коли англійські звуки частково спотворені, але фонологічно сприймаються слухачем як функціональні. Така комунікативна вимова і таке спілкування спостерігається в багатьох країнах Азії і Африки, де поширене спілкування англійською мовою. Виходить, це й є та сама «апроксимативна вимова», про яку говорять наші методисти? Але ж виникає запитання: Чи варто нам наслідувати таку практику вимовляння звуків в наших школах? Адже це, на наш погляд, не може бути загальноприйнятою фонетичною нормою навчання (Received Pronunciation), а лише наслідком неповного засвоєння фонетичних навичок правильної вимови, яка сприймається слухачем як вияв фонетичної інтерференції рідної мови, тобто як акцент. Але ж у вузах і школах повинні навчати правильної, орфоепічної норми одного з соціальних варіантів національного стандарту вимови, про що йшлося в згаданій вище статті. Фоностилічна вправність вимови вчителя англійської мови – це той фонетичний і водночас соціальний еталон, якого мають наслідувати учні. Інакше, навмисне відхиляючись від фонетичної норми, можна довести нормативну вимову до рівня її в Pidgin English, тобто спотвореної англійської вимови, яку розуміють лише мовці конкретної мовної спільноти в країнах Далекого Сходу, Океанії і Західної Африки (колишні колонії Британії і США).

Що ж таке іноземний акцент у мовленні? Поняття «акцент» використовується в спеціальній методичній літературі стосовно навчання іноземців і визначається як «… особый вид отклонения от литературной нормы возникающий в ситуации билингвизма и характеризующийся наличием супернормы, которая регулирует речеупотребление (Performance) билингва, прибегающею ко второму языку». При цьому «супернорма» розуміється автором як накладення норми рідної мови на норму іноземної мови.

Термін «акцент» може вживатись у широкому розумінні і стосуватись різних аспектів мови і мовлення, але більшість авторів так чи інакше пов’язують поняття «акцент» з фонетикою. І це закономірно, оскільки саме в царині звуків і звукових комплексів, ритміки, фразового наголосу і інших особливостей фонації частіше за все виявляється вплив навичок рідної мови і мовлення. В процесі усного мовлення увага співрозмовників завжди спрямована на зміст висловлювання, коли кожен мовець, користуючись мовними засобами, намагається функціонально сформулювати свою думку. В цей же час звукова форма його мовлення знаходиться поза увагою його свідомою контролю, тобто створюється інтуїтивно.

Ефективність комунікації залежить від того, наскільки фонетична форма висловлювання іноземця, який вивчає мову, відповідає прийнятим у цьому мовному колективі нормам. Причому дуже відчутний фонетичний акцент навіть при відносно правильній граматичній організації мовлення може звести спілкування нанівець, оскільки фонетичні помилки породжують інші помилки, і навіть часткове порушення фонетичної форми може привести до порушення змісту висловлювання. Це означає, що користуючись фонетичною системою англійської мови мовець має особливо уважно ставитись до співрозмовника, оскільки мовлення з фонологічно нефункціональними одиницями ускладнює комунікацію. При цьому дослідження інтерференції вимовних навичок не варто зводити до засвоєння окремих явищ фонації, як це намагаються робити в корективних курсах з фонетики. Завдання тут складніше: необхідно враховувати і співставляти артикуляційно-слухові тенденції рідної і англійської мов і в процесі навчання подати вимовно-слухову основу фонації англійської мови в такому вигляді, який би по можливості полегшував опрацювання і закріплення навичок англійської вимови для тих, хто говорить українською мовою.

Принагідно зазначимо, що існуючі корективні курси англійської фонетики не приводять до усунення акценту. Це можна пояснити тим, що автори цих курсів і посібників, як і методисти взагалі, не ставлять таких завдань. Навіть за умови повного засвоєння фонетичного матеріалу таких посібників можна сподіватись лише на відносне удосконалення англійської фонетики, причому в них зовсім не йдеться про можливі чи прийнятні відхилення від фонетичної норми, а кінцевий результат роботи над корективним курсом не розглядається взагалі.

Стає очевидним, що весь процес фонетичної роботи над корективним курсом у вузах іноді намагаються таким чином звести до поширеного шкільного методу «апроксимації» при навчанні вимови, але ж апроксимативна вимова не передбачає, позбавлення від акцепту бо певною мірою виправдовує наявність фонетичних помилок у мовленні і читанні школярів. Проте, міра апроксимації, тобто наближення до вимовної норми (RP) залишається невідомою, оскільки ніяких одиниць виміру відхилень від фонетичної норми досі не існує.

Слід також зауважити, що в існуючих посібниках комплекси вправ, спрямованих на усунення фонетичних помилок, основані на поширених традиційних судженнях про акцент, коли учні чи студенти немовного вузу мають в основному правильно перекласти іншомовний текст, не звертаючи уваги на численні помилки при його читанні вголос. Повсюдний широкий розвиток усного спілкування і міжнародної комунікації в широкому плані вимагає детального вивчення усного мовлення і змушує вузівських фонетистів переглянути усталені поняття про типові помилки в фонетиці.

Література

1. Виноградов В. А. Лингвистические аспекты обучения языку – М.. 1476. – С 16
2. Градобик М.С. Соціальна стратифікація сучасної англійської літературної вимови. Іноземні мови в навчальних закладах. -2006. – №5-6