Не дивлячись на наявність і бурхливе обговорення в педагогічних колах зазначених протиріч, сучасні освітні програми педагогічних спеціальностей, за рідкісним винятком, досі не передбачають вивчення спеціалізованих курсів.

Інформація, яку отримують студенти з таких скорочених курсів, що дає психолого-педагогічний портрет лише середньостатистичного школяра, як правило, мало застосовна в активній педагогічній практиці і не відповідає характеристиці сучасного школяра, з яким доводиться працювати студенту-практиканту або молодому педагогу, що закінчив вуз.

Прийшовши в школу, молодий фахівець стикається з великою кількістю важких, неоднозначних ситуацій, пов’язаних з відхиленнями у поведінці дітей та підлітків. Не будучи цілком компетентним, не ім’я педагогічного досвіду, молодий педагог втрачається, намагається діяти по ситуації, методом проб і помилок, що нерідко призводить до плачевних результатів і погіршує і без того складну ситуацію.

Найчастіше молоді педагоги займають авторитарну позицію, твердо і беззастережно відстоюючи вимоги дисципліни і не намагаючись вникнути в проблему дитини, не намагаючись знайти джерело труднощів у поведінці.

Сьогодні в систему вищої педагогічної освіти необхідно ввести зміни, спрямовані на поглиблення знань майбутніх педагогів про психолого-педагогічних основах і особливості девіантної поведінки дітей та підлітків.

Крім того, необхідно розробити систему критеріїв, що дозволяють оцінити рівень теоретичної, практичної та морально-психологічної готовності випускників педагогічних вузів до роботи з девіантними дітьми та їх сім’ями.

Для практикуючих педагогів і психологів, на наш погляд, необхідно організовувати систематичні курси підвищення кваліфікації, знайомити їх з новими підходами і методами впливу на важких дітей і підлітків; проводити семінари, симпозіуми, конференції.

Одним з рішень означеної проблеми, на наш погляд, є розробка та впровадження в навчальний процес педагогічних спеціальностей нових елективних курсів.

На всіх педагогічних спеціальностях необхідно вивчати курс “Основи девіантології”, що відображає необхідні для педагогів загальні відомості по девіантної поведінки: що таке девіантна поведінка, в чому воно проявляється, які причини його появи, які види і форми девіантної поведінки розрізняють; загальні питання діагностики девіантної поведінки; загальні питання профілактики девіантної поведінки та корекції різних його форм, що дозволяють навчитися визначати нахили, захоплення та інтереси важкої дитини, залучити дитину в культурно-масові заходи, шкільні та позашкільні досягав і спортивні гуртки та секції, проводити тематичні класні години та бесіди, вести роботу з сім’єю важкого підлітка і т.д.

Цікавою є практика, коли студенти педагогічних спеціальностей (в індивідуальному чи груповому порядку) закріплюються за якимось важкою дитиною, супроводжуючи його протягом усіх років навчання у вузі, підтримуючи постійний зв’язок з дитиною, з його родиною, з його класним керівником, шкільним психологом, стежачи за динамікою розвитку.

Літературні джерела:

Наталія Віст. Проблеми підготовки студентів педагогічних вузів до роботи з девіантними дітьми // “Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії”. – Переяслав-Хмельницький, 2015 р. – 237 с.