Бергер (Berger) Пітер Людвіг (1929) – австрійський соціолог, який живе в США, представник соціально-конструктивістського напряму в соціології. Головні праці П.Бергера присвячені розробці феноменологічної соціології, соціології релігії, теорії модернізації, розвитку країн „третього світу”, проблемам літератури, сім’ї і багатьом іншим.

П. Бергер народився в Трієсті (Італія), виріс у Відні. У 1946 році, після навчання в Лондонському університеті, емігрував до США. У 1949 він закінчив Вагнер Коледж із ступенем бакалавра мистецтва. Продовжив свою освіту в New School of Social Research у Нью-Йорку (магістерський ступінь у 1950 році, докторський – у 1952 році).

1954 р. у Новій школі соціальних досліджень у Нью-Йорку йому було присуджено ступінь доктора філософії. Викладав у Єльському університеті, в Новій школі соціальних досліджень, Бруклінському коледжі Нью-Йорка, в університеті Рутгерса і Нью-Джерсі. У даний час П.Бергер -директор Інституту вивчення економічної культури Бостонського університету, в центрі його уваги -соціокультурні та економічні проблеми країн „першого”, „другого” і „третього” світу.

З 1981 р. П. Бергер працював викладачем соціології і теології в Бостонському університеті, а з 1985 року також керівником Інституту дослідження економічної культури, який він кілька років тому перетворив в Інститут культури, релігії і світових проблем.

Широку популярність у США та за їх межами отримала його книга „Запрошення до соціології” (1963), де викладено теоретико-методологічні основи соціології, її цілі, завдання, етичні принципи й основні проблеми, показано взаємозв’язок між „людиною в суспільстві” і „суспільством в людині”.

Згодом ця книга використовувалася П. Бергером при розробці спільно з Т. Лукманом феноменологічної соціології знання як методології соціального пізнання в книзі „Соціальне конструювання реальності” (1966) -найвідомішій з їх спільних праць, яка по праву вважається найбільш фундаментальною в галузі феноменологічної соціології. „Реальність повсякденного життя” виявляється для них „вищою реальністю”, з якої вони виводять усі теоретичні надбудови і „символічний універсум”.

У соціології релігії П. Бергер вважається видатним фахівцем, який справив суттєвий вплив на розвиток цієї дисципліни в останні чотири десятиліття. Йому вдалося вловити важливі тенденції розвитку релігії, процесу секуляризації, виникнення своєрідної „невидимої релігії” у мільйонів жителів країн Заходу, показати вплив процесу модернізації на свідомість людини XX століття. Якщо у своїх ранніх працях „Шум урочистих асамблей” (1961) і „Двозначне бачення” (1961) автор у дусі неоортодоксії критикував інституційну релігію, протиставляючи її справжній вірі, то згодом він прийшов до традиції протестантського лібералізму. Соціологічна теорія релігії сформульована П.Бергером у книзі „Священна завіса” (1967), де, застосовуючи розроблений спільно з Т. Лукманом понятійний апарат, П.Бергер прагне показати взаємозв’язок між релігією і конструюванням людиною соціальної реальності, простежити процес секуляризації в історичній перспективі, зрозуміти роль і значення релігії в сучасному світі. На думку науковця, впродовж більшої частини людської історії релігія відігравала стратегічну роль при конструюванні людиною соціальної реальності й була найбільш ефективним і поширеним засобом „легітимації’” (тобто пояснення і виправдання соціального порядку). Причина цього в тому, що неміцні, схильні до змін соціальні інститути, поміщені в межі космічної, священної системи відліку, набувають гранично дійсного онтологічного статусу. Релігія, яку автор визначає як „священний космос” або „космізація у священному модусі”, виступає „священною завісою”, захищаючи людину від аномії, хаосу, втрати власної особистості й легітимізуючи на ко’смічно-трансцендентальному рівні існуючий соціальний порядок.
Серед головних функцій релігії він виділяє легітимуючу. „Космізація” інститутів необхідна для підтримки не тільки існуючого „статус-кво”, а й окремої людини, в якої в такому випадку виникає відчуття „правильності” навколишньої реальності та її місця в ній як у когнітивному, так і в нормативному значеннях.

Розглядаючи механізм створення релігійних уявлень, П.Бергер зачіпає проблему відчуження. Відчуження він називає процесом, в ході якого втрачається діалектичний взаємозв’язок між індивідом і його світом. Називаючи релігію „містифікацією”, хибною свідомістю, він прагнув показати, що вона фальсифікує усвідомлення людиною власної активності в справі конструювання соціального світу, який виявляється огорнутим „священною завісою”. „Священна завіса”, з одного боку, приховує від людини справжню природу відносин людина – соціальна реальність – священий космос, активна роль в яких належить людині, а з іншого -надійно захищає її від хаосу й аномічних феноменів.

Велику увагу П.Бергер приділяв вивченню феномену „секуляризації” як одного з аспектів загального процесу модернізації, що приводить до „розчаклування” світу, втрати общинних зв’язків і традиційних вірувань. Спостерігаючи в 60-ті роки звільнення від церковного авторитету і впливу різних сфер соціокультурного життя, П. Бергер дещо перебільшив розмах і глибину процесу секуляризації. Згодом він прийшов до висновку, що секуляризацією охоплені головно різні сфери соціокультурного життя – „публічна сфера”, чого не скажеш про „приватні сфери” індивідуального життя, де релігійна легітимація не втрачає свого значення навіть у високо секуляризованих стратах.

Австрійський соціолог Бергер Пітер Людвіг – Частина 2