Багатство (різноманітність) мовлення

Звичайно, багатство йрізноманітність не є абсолютними синонімами. Ці слова фіксуються термінологічними словниками, а тлумачні подають такі значення, які могли б стосуватися якісної оцінки мовлення: Багатство – велика кількість, багатоманітність8.
Різноманітність — властивість за значенням різноманітний.
Різноманітний – сповнений багатства, неоднорідний за змістом, формою і т.ін.; багатогранний9.
Різноманітність і багатство пов’язані як зі словесно-понятійними, так і зі структурно-організаційними ресурсами мови. Та все ж багатство мовлення досягається семантично й стилістично відмінними чи однозначними одиницями, які різняться словотворчими або граматичними ознаками, тобто не повторюються. А різноманітність – це вираження однієї і тієї ж думки, одного і того ж граматичного значення різними способами і засобами. Таким чином, можна сформулювати ще два оцінні критерії: мовлення багате – бідне, мовлення різноманітне – одноманітне. В основі першого критерію – поняття кількості, в основі другого – якості, але ці поняття взаємозалежні.

Мова народу – багата й різноманітна, а індивідуальне мовлення може бути багатим або бідним, одноманітним або різноманітним. Розвиток і збагачення мови залежить від мовотворчості народу, розвиток і збагачення індивідуального мовлення залежить від опанування мовного багатства, засвоєння його з уст народу, з художньої і публіцистичної літератури, з нормативної граматики і т. д. Сьогодні добре освічена людина застосовує 7-9 тис. слів у своєму мовленні, у мові Т.Шевченка – понад 20 тис. слів, у словниках – понад 130-200 тис. слів, у народній скарбниці – сотні тисяч слів.
За яких умов можна досягти багатства й різноманітності мовлення?
По-перше, якщо засвоїти як активний запас якомога більшу частину загальнонародного словника літературної мови;
по-друге, якщо виробити навички вмілого, творчого, стилістично обгрунтованого використання різноманітних структур словосполучень і речень;
по-третє, якщо оволодіти запасом типових інтонацій, за допомогою яких можна видозмінювати мовлення;
по-четверте, якщо постійно прагнути до активної самостійної роботи власного мислення, тобто не допускати лінощів думки;
по-п ‘яте, якщо впродовж життя за характером своєї практичної діяльності потребувати активізації нових засобів мови;
по-шосте, якщо вважати одноманітне мовлення неестетичним, а бідне -неетичним щодо співрозмовника.

Джерелами багатства й різноманітності мовлення є: лексичні, фразеологічні, словотворчі, граматичні, стилістичні ресурси мови, які склалися мовною практикою всіх попередніх поколінь носіїв цієї мови і які збагачуються з розвитком суспільства. І чим рідше в певному тексті (мовленнєвому просторі) повторюються одні й ті ж знаки, комбінації знаків, тим мовлення багатше. Але не можна багатство ототожнювати з кількістю застосованих для передачі певної інформації знаків: головне – інформативна, а не кількіснослівна виповненість тексту (нерідко кількома словами буває сказано більше, аніж довгими деталізованими розповідями). Пригадаймо: лаконічність – сестра таланту; щоб словам було тісно, а думкам просторо; не кількість, а сила слова будує думку; багатство мовлення твориться не кількістю слів, а кількістю значень і т.д.
Лексичне і фразеологічне багатство мовлення формується не лише за словниками – словники, якими б багатими вони не були, усе ж не цілком охоплюють мову народу, усіх його етнічних, соціальних груп, та й у своєму розвитку мова випереджає словник.
Лексичне і фразеологічне багатство мовлення твориться синонімічними рядами: чим повніший синонімічний ряд, тим більша можливість відбору відповідно до змісту й мети висловлювання. Важливо, щоб мовець володів синонімічними ресурсами мови як у всіх її стильових різновидах (синоніміка побутової, термінологічної, ділової та ін. лексики), так і в усіх її лексико-граматичних класах слів (іменникова, прикметникова, займенникова, дієслівна, прислівникова синоніміка, синоніміка фразеологізмів). Окрім того, треба враховувати внутрішньорівневу синонімію (напр., в літературній мові) і міжрівневу (напр., в літературній мові та діалектах), яка має стилістичне застосування в розмовному, художньому, частково і в публіцистичному стилях (порівн.: насміхатись -кепкувати ~ кпити – кеп чинити – діал. сміха правити; хизуватись -ґоноритись – носа дерти – кирпу гнути).
Як відомо, багатство лексики – це і багатство значень, а не лише лексем. Тому засвоїти всі можливі значення багатозначних слів — головна вимога до мовця. Уміле використання полісемантичних слів є прийомом економії словесних одиниць, збереження інформаційної повноти мінімальними засобами.

Багатство слів і багатство значень неможливе без багатства форм. І тут мова володіє невичерпними ресурсами: у словотворі й словозміні варіанти структур і варіанти форм зберігаються з прадавніх часів і примножуються кожним наступним поколінням. Іменники можуть мати паралельні форми роду (зал – зала, клавіш – клавіша, спазм – спазма, перифраз – перифраза, абрикос – абрикоса), відмінків (Д.в. брату — братові, сину – синові, М.в. на батьку-на батькові, Зн.в. вівці- овець, воли-волів, коні—коней). Активно функціонують паралельні відмінкові форми числівників (Р.в. одинадцяти-одинадцятьох, Д.в. двадцяти – двадцятьом; М.в. на десяти – на десятьох). Великі семантико-стилістичні можливості мають прикметникові паралелі: присвійні прикметники {материн – материнський, братів – братовий, батьків – батьківський, Дніпрові – дніпровські); стягнені й нестягнені форми прикметників (білі – білії, добра – добрая, синє – синєє); повні й короткі прикметникові форми (повний – повен, дрібний – дрібен, зелений — зелен, радий – рад, славний – славен). Фонетичні варіанти також урізноманітнюють мовлення, сприяють його виразності, порівн.: на тому – на тім, до сходу сонця — до схід сонця, лише – лиш, ходити – ходить, чому – чом, гуляє – гуля, знатися – знатись та ін. Звичайно, усі ці варіанти, зберігаючи спільність значення, різняться функціонально в стилістичному або експресивному планах.
Семантичне багатство мовлення полягає в застосуванні семантично вагомих, “повноінформативних” одиниць, які не допускають двозначного сприйняття тексту чи взагалі його нерозуміння. Усі семантичні групи лексики складають її багатство: розмовно-побутова, етнографічна, соціально-побутова, суспільно-політична, офіційно-ділова, професійно-виробнича, термінологічна, художньо-експресивна та ін. Великі семантичні ресурси мають іншомовні слова, архаїзми (історизми), старослов’янізми, неологізми, які урізноманітнюють мовлення, видозмінюють, якщо це потрібно, його колорит. Недарма такі лексеми фіксуються (з відповідними позначками) сучасними словниками. Оскільки людські думки можуть бути найрізноманітнішими, то й засоби, якими їх можна оформити, щоб порозумітися зі співрозмовником, повинні бути різноманітними. Штампи, безбарвність, як і словесна пересиченість (“тріскотнеча”), – вади, що виникають як через бідність індивідуального словника, так і внаслідок невміння регулювати кількість одиниць, необхідних для забезпечення інформативної достатності. Потрібне слово мова має, необхідний лише працелюбний розум, щоб це слово підібрати, знайти. Щоб не трапилось, як з оцим листом юнака до коханої дівчини: “Я так тебе кохаю, що в мене немає слів, щоб висловити своє почуття “, коли у відповідь почув: “Бідний хлопець! Яка маленька у нього голівка”. Або відомий класичний приклад шкідливості багатослів’я: “До спартанців прийшли посли сусідньої держави й вітали їх довгою промовою. Спартанці їм відповіли: “Ваша промова була такою довгою, що коли ми слухали її другу частину, забули першу, а оскільки ми забули першу, то не зрозуміли другу. ”
Семантичне багатство примножується багатством інтонаційним, яке залежить і від лексичного наповнення тексту, і від його синтаксичної побудови. Це не лише питальна, спонукальна (чи й бажальна), розповідна інтонація. Це й інтонація запитання – і відповідно до цього інтонація відповіді, інтонація підтвердження, згоди – й інтонація сумніву, заперечення, інтонація роздуму – й інтонація беззастережної впевненості, інтонація інтимності, ласкавості, фамільярності – й інтонація офіційності, інтонація оскарження – й інтонація осуду, звинувачення і т.ін. Зрештою, нерідко інтонація закладена вже в семантиці слова (порівн.: пошепки, закричати, захекатись, злякатись, байдуже, весело та ін.). Інтонація в деяких словах поліфункціональна (спробуймо вимовити Що? і Коли? зі здивуванням, з острахом, з погрозою, із зацікавленістю; Х-ха! – з презирством, з усмішкою, байдуже, зі здивуванням, із захопленням тощо). Хоча інтонування стосується усного мовлення в першу чергу, проте і в писемному його можна до певної міри передати відповідними знаками (напр.: [?!], [!?], [??]). Інтонаційне багатство організовує й динаміку тексту, яка, проте, значною мірою залежить і від порядку слів, і від зв’язків на рівні складного синтаксичного цілого, і від темпу мовлення.

Лексичне й семантичне багатство виявляється у фразі і тексті, тобто невіддільні від структурно-організаційних ознак мовлення. В основному організація мовлення визначається на рівні синтаксису. Тут багатство примножують:
• паралельні синтаксичні конструкції (синтаксичні синоніми, варіанти), напр., підрядне речення часу – і дієприслівниковий зворот, підрядне означальне речення – і дієприкметниковий зворот, сполучення дієслова з іменником – і з інфінітивом: продовжити читати — продовжити читання, перестати грати — але припини гру!, • зворот активний – пасивний: сонце висушило озеро – озеро висушено сонцем, трактор зорав ниву – ниву зорано трактором,
• варіанти граматичних форм, напр., майб.час: буду писати – писатиму -напишу, наказ, сп.: пишіть! – писали б! — хай пишуть!, ступ, порівн.: гарний — кращий, найкращий, кращий за всіх, щонайкращий, розм. самий красивий,
• форми числа: мн. всюди степи — всюди степ, степ…, усе літо йдуть дощі-усе літо дощ, дощ, дощ,
• описові фразеологічні й перифрастичні звороти, напр.: осідлати сталевого коня – стати трактористом, бійці невидимого фронту -розвідники, люди в білих халатах – лікарі, з їсти пуд солі — набути досвіду,
• оказіоналізми (потенціалізми) художнього й публіцистичного стилів, напр.: відеопавутина, антиідеологія, машиноман, автобог і под. складні слова, які функціонують у фіксованих контекстах, як фразеологізми у фразеологічному оточенні.
Урізноманітнюють мовлення й варіюванням сполучних засобів (порівн. сполучники: і – та; але – та; щоб – аби; який – що; хоч – незважаючи на; тоді як-у той час як; коли – як; бо – тому що, через те що; тому що -через те що, оскільки; доки – поки – заки; {для того) щоб — з метою та ін.), і варіюванням сполучникових і безсполучникових конструкцій (напр.: Звіт не приймають – виявлено в ньому чимало помилок. — Звіт не приймають, бо в ньому виявлено чимало помилок), заміною паратаксичних структур на гіпотаксичні (порівн.:. – Прийнято рішення – починаємо працювати. – Тому що {у зв’язку з тим, що; якщо…) прийнято рішення, починаємо працювати).
Звичайно, багатство (й різноманітність) мовлення має свої особливості залежно від того, чи є воно:
1) мовленням загальнонародним – чи окремих верств населення;
2) мовленням усього народу – чи однієї особи;
3) мовленням розмовно-побутовим – чи художнього твору;
4) просторічним – чи репрезентує певний стиль літературної мови;
5) мовленням дитини – чи дорослої людини.

Отже, стилі ставлять свої вимоги щодо багатства й різноманітності. Безсумнівно, усіма засобами досягнення цих якостей мовлення активно користуються насамперед стилі розмовний, художній, публіцистичний. Багатство наукового стилю – це багатство синтаксичних конструкцій і термінологічної лексики. Щодо офіційно-ділового стилю, то замкнутість його форм визначає і певну замкнутість мовних засобів, відсутність експресивності зумовлює інтонаційну стабільність відповідно до характеру документа. Спостерігаємо стилістичну маркованість паралельних граматичних і лексико-семантичних форм. Напр., підрядні обставинні й означальні речення заступаються синонімічними дієприкметниковими зворотами в науковому, діловому, публіцистичному стилях; складнопідрядні речення часто мають своїми варіантами в художній літературі відокремлені члени речення; у науковому, публіцистичному, офіційному стилях вживають, як правило, двоскладні речення, в художньому, а інколи й у розмовному – синонімічні до них односкладні. Стилістично марковані не лише повнозначні слова-синоніми, а й службові слова (порівн. біля (нейтр.)
– коло (розм.), щоб (нейтр.) – аби (розм.) і т.ін.). Вибір стилістичного варіанта залежить і від знання мовної системи (у т.ч. стилістичних її характеристик), і від багатства індивідуального словника, відчуття мови, яке формується естетичними зразками, тренуванням мислення і т.ін.