Бахчисарай. Палац кримських ханів – Частина 1
Бахчисарай. Палац кримських ханів – Частина 2

Численні усні перекази називають Діляру-Бікеч полькою, грузинкою, черкескою, гречанкою. За однією версією, її звали Дінора Хіоніс і була вона уродженкою Феодосії. Інші вважають, що це була Марія Потоцька — полька зі знатного роду Потоцьких. Більшість легенд сходяться на тому, що прекрасна полонянка відхилила любов хана і була погублена за наклепами однієї з ханських дружин. Все це не дуже пов’язане з твердженнями про те, що Діляра-Бікеч була улюбленою дружиною хана: як вона могла нею бути, якщо відхилила його любов? Як би там не було, особа Діляри-Бікеч, якій було присвячено «Фонтан сліз», залишається повною загадкою. Єдиним свідоцтвом її земного існування служить мавзолей Діляри-Бікеч – один з найкращих пам’яток бахчисарайської архітектури. Побудований в XVIII столітті, він близький до традицій архітектури Османа ХV-ХVІ ст. На фасаді мавзолею висічено напис: «За душу покійної і помилуваної богом Діляри-Бікеч фатиху прочитай».

З Фонтанного дворику можна потрапити до внутрішнього саду. В його глибині зберігся невеликий флігель з чотирма кімнатами — все, що залишилося від великого, колись ханського гарему. Скрипучі дерев’яні сходи, ведуть з гаремного саду у внутрішні кімнати палацу. Минувши Кавову кімнату, яка абсолютно втратила свою східну зовнішність, ми потрапляємо в просторий і світлий Посольський зал, який служив для проведення урочистих прийомів і аудієнцій. В глибині залу — розписні двері, які ведуть в Золотий кабінет. Передбачається, що хан користувався ним, як робочим кабінетом.

За Посольським залом відкривається довга крізна анфілада парадних залів і кімнат у залі Ради і Суду (Диван) обговорювалися і розв’язувалися найважливіші державні справи. Диван — рада вищих сановників, без згоди яких хан, як правило, не міг вирішувати ніяких важливих справ. В описі Залу Ради і Суду, зробленому в 1736 р. за розпорядженням фельдмаршала Мініха його ад’ютантом Манштейном, мовиться, що підлоги були усюди мармурові, стіни викладені різноколірними фарфоровими плитками, а в центрі залу був фонтан. Біля південної стіни стояв ханський трон-«седалище», покритий тонким оранжевим сукном з вишитим на внутрішній стороні спинки золотим напівмісяцем. З боків «трону» стояли два табурети, криті таким же сукном. Уздовж стін розташовувалися дивани, на яких сиділи члени ради. Над вхідними дверима була створена забрана ґратами вузька галерея, «ханський тайник», звідки хан міг непомітно спостерігати за всім, що відбувалося в залі.

До кінця XVI ст. відносять на рідкість красиві кольорові вітражі залу. Орнамент і кольори їх скла не повторюються в жодному з вікон. Вони дуже нагадують кольорові скла в мечеті Єулейманіє в Стамбулі. Два крайні стекла замінені в XIX столітті італійським майстром П. Пелліні. Вітражі нижніх вікон виконали київські реставраційні майстерні в 1973 р.
Перейшовши з похмурого і урочистого Залу Ради і Суду в Басейний садок, потрапляєш в царство сонця, кольорів і пишної зелені. Тихо дзюрчить вода, яка збігає в басейн по мармуровому жолобу, прикрашеному зображеннями жвавих рибок. У південній стіні обвитій в’юнкими трояндами, створено мармурову копію Фонтану сліз. У садку майстер Омер побудував витончену Літню альтанку, яка вражає філігранним розписом стелі і стін, а також майстровим різьбленням по дереву. Спочатку альтанка була відкритою, але в XIX ст. при ремонті її засклили, щоб зберегти від руйнування.

Мала мечеть — одна з найстародавніших споруд ханського палацу. Архітектура її близька до візантійської. До XVI ст. відносять портал, висічений з місцевого каменя, з рельєфними розетками та іншими типовими для того часу орнаментами. На штукатурці при реставрації були виявлені графіті — вдряпнуті зображення вершників, коней, човни з вітрилами.
У зовнішності Великої ханської мечеті (Хан-Джамі) можна помітити риси творчості Османа. Із-за низької розпластаної крівлі будівля виглядає досить огрядною, і лише два стрункі мінарети стрімко злітають до неба. Наличники вікон і дверей розписано під мармур майстром Омером, він же виконав каліграфічні написи на західній стіні мечеті: у примхливі декоративні узори невимушено вписуються вислови з Корану. Над дверима головного входу розміщено напис: «Селямет-Гирей побудував цю прекрасну мечеть в 1740 р.». На західній стіні зберігся інший напис: «Нехай буде благословенне лагодження високого Крим-Гирей-хана… писав це живописець Омер при дворі». Трохи вище вказані ім’я того ж майстра і посада — «головний придворний живописець».

У плані мечеть є злегка витягнутим чотирикутником, із заходу і сходу до неї примикають відкриті галереї з аркадами. Усередині мечеті з трьох боків створено хори (балкони, які підтримують колони). З них дві круті гвинтові драбини ведуть вниз. З правого боку в глибині другого поверху знаходиться ханська ложа, красиво оброблена фаянсовими плитками розписом. Вхід до неї – окремий, зовнішніми крутими сходами. У молитовному залі майже немає ніяких прикрас, лише на південній стіні високо над міхрабом сяють яскравими плямами кольорового скла два невеликі вікна, а внизу під ними є вікна більше, з ґратами, обплетені смарагдово-веленим листям винограду.

На палацовому кладовищі, яке примикає до мечеті, поховано 16 ханів, тут же знаходяться могили їх родичів і наближених. Найраніше поховання датується 1592 роком. Чоловічі могили прикрашено чалмою, військовими атрибутами, жіночі чимось на зразок клобуку. Там є цікаві релегійні написи в дусі арабської поезії. Наприклад: «У квітнику миру я була трояндою і, на жаль, зів’яла. О вічний, помісти мене в квітник раю».

Поряд зкладовищем знаходиться ще одна рання споруда ансамблю лазня Єари-Гюзель, споруджена, як свідчить напис, в 1532 р. Вона зведена по типу турецьких лазень (які в свою чергу споруджувалися за зразком візантійських). Лазні ці служили не тільки для миття, але були і місцем відпочинку та розваги. Перед кожним відділенням були криті дворики з фонтанами. У приміщеннях немає вікон — світло проникає через отвори в куполах у вигляді зірок і півмісяця. Під підлогою, в підвалі, було створено опалювання: гаряча і холодна вода подавалася через свинцеві труби, гаряче повітря і дим зігрівали будівлю. Ця стародавня лазня функціонувала до 1924 р.

Поетичний і багато в чому загадковий Бахчисарайський палац – «Таврійська Альгамбра» незмінно привертав увагу художників, письменників; поетів. Його зображали живописці і трафіки Я. Алексєєв, Н.Т. Нернєцов, Ж. Мівіль, П.А. Шиллінговєький, В. Мате, тут побували О. С. Пушкін, Адам Міцкевич, А. С. Грибоєдов і Н. І. Гнедич, В. А. Жуковський, Г. П. Данілевський, О.К.Тоястой, І. А. Бунін. Широко відома поема Пушкіна «Бахчисарайський фонтан» присвячується легендарному «Фонтану сліз». Взагалі з віршів, описів; листів і щоденникових записів, які присвячені Бахчисарайському палацу і належать відомим письменникам і поетам, можна скласти цілу книгу.